Розділ 31 — Витік інформації.

Навколо простирався густий ліс. Що глибше вони заходили, то чистішим і свіжішим ставало повітря, проте з самих хащів ледь помітно віяло важкою, гнітючою атмосферою. Було очевидно, що там ховаються небезпечні жахливі звірі.

Звісно, оскільки з ними була маленька Юйтен, батькові з донькою майже не доводилося докладати зусиль. Фея першою виявляла цілющі рослини і не пропускала жодного цінного скарбу. Женьшень, багатоколірний горець, лінчжи, пурпурові ягоди, шафран — вони збирали ці трави одну за одною, просуваючись усе далі вглиб лісу.

На цьому шляху їм траплялися сині вовки, велетенські пітони, павіани, величезні хрестоподібні павуки, мавпи, чорні орли тощо. Які б хижаки не з'являлися перед ними, дівчина нічим не гребувала і забирала їх усіх до чарівного виміру.

Непомітно минула більша частина дня. Втомлені подорожжю батько й донька присіли під розлогим деревом, щоб перепочити. Вони дістали принесені з дому харчі й почали обідати, ні на мить не послаблюючи пильності та стежачи за кожним шурхотом навколо.

"Сяосяо, скільки ще рослин та звірів нам потрібно зібрати?" — зробивши ковток води, поцікавився Чен Біюань.

Чен Сяосяо, яка саме їла кукурудзяний коржик, ніжно усміхнулася:

"Батьку, звісно, що більше, то краще. Так наш простір зможе піднятися на вищий уровень. Проте, як тільки підійде час, мы одразу повернемося додому. Все одно за один раз підвищити рівень до максимуму не вдасться, це тривала справа, яка потребує часу."

"Твоя правда, поспіхом кози не підкуєш. Усе одно ми живемо тут неподалік, тож за будь-якої нагоди зможемо приходити сюди по трави та звірів. Рано чи пізно ми допоможемо твоєму простору досягти найвищого рівня!"

"Батько каже щиру правду!"

"Ха-ха-ха!"

***

Поки батько з донькою мирно розмовляли в лісовій глушині, Ґао Ян із маєтку Нін, прочекавши кілька днів на ринку, нарешті втратив терпець. Скориставшись обідньою порою, він попрямував до аптеки «Хуейчуньтан».

Як він і сподівався, саме опівдні пацієнтів в аптеці було зовсім мало. Окрім молодого учня, який стеріг прилавок, навколо нікого не було видно.

"Шановний пане, чим можу допомогти?" — помітивши відвідувача, учень підвівся і з ввічливою професійною посмішкою звернувся до гостя.

"Чи на місці лікар Сюй?"

Ґао Ян підійшов ближче і невимушено поклав на прилавок срібну монету.

Очі юнака миттєво спалахнули. Він спритним рухом рукава змахновув монету, і та вмить зникла в його кишені. Розплившись у задоволеній посмішці, він солодко промовив:

"Пане, зачекайте хвилинку, я зараз же покличу вчителя."

"Добре, я зачекаю тут", — кивнув Ґао Ян і присів на стілець праворуч.

Учень швидко зник за бамбуковою завісою і невдовзі повернувся. Слідом за ним з'явилася постать лікаря Сюя.

Побачивши гостя, лікар трохи здивувався, підійшов ближче та привітався:

"О, це ж управитель Ґао! Чи можу я запитати, що привело вас сюди до мене?"

"Вітаю, лікарю Сюй! Прошу вибачення, що потурбував вас під час обіднього відпочинку", — не наважився поводитися пихато Ґао Ян й чемно підвівся назустріч.

Лікар Сюй усміхнувся:

"Сідайте, будь ласка, сідайте!"

"Після вас, лікарю Сюй!"

Коли обидва сіли, лікар Сюй уважно подивився на чоловіка й зауважив:

"Управителю Ґао, ви виглядаєте сповненим сил, проте у ваших очах помітна тривога. Невже вас спіткала якась прикрість?"

"У лікаря Сюя справді гостре око. Мене і справді турбує одна непроста справа. Оскільки я опинився в глухому куті, мені не залишається нічого іншого, як просити вашої допомоги. Сподіваюся на вашу пораду і буду безмежно вдячний", — знову шанобливо склав руки перед собою Ґао Ян, виказуючи щиру повагу.

"Ви надто ввічливі, управителю Ґао. Розповідайте, що сталося, я слухаю", — погладжуючи бороду, лікар Сюй не поспішав відмовляти.

"Справа ось у чому. Колись на ринку я зустрів матір із донькою і купив у них трохи домашньої птиці. Її якість виявилася просто неймовірною, і нашому старому господареві ті страви надзвичайно припали до смаку. Він палко бажає знову придбати у них продукти, але ми щоразу розминаємося з ними на ринку."

Ґао Ян був красномовним, проте не забував пильно стежити за виразом обличчя лікаря. Побачивши, що той залишається спокійним, він продовжив:

"Минуло вже близько двох місяців, а наш пан усе згадує про ту птицю. Ми обшукали весь ринок, але марно. Проте нещодавно біля міської брами я здалеку побачив, як ви, лікарю Сюй, виходили разом із ними з міста. Тому я змушений благати вас про підказку. Сподіваюся, ви не відмовите мені в цьому проханні."

"О, то ви шукаєте ту родину!" — не втерпівши, здивовано втрутився в розмову молодий учень.

Він хотів сказати щось більше, але лікар Сюй так суворо глипнув на нього, що хлопець миттєво втягнув голову в плечі й слухняно закрив рота, не наважуючись пропустити більше жодного слова.

Лікар Сюй перевів погляд на гостя, злегка насупився і промовив:

"Управителю Ґао, ви шукаєте їх явно не лише заради звичайної їжі, чи не так?"

"Чому лікар так вважає?" — серце Ґао Яна шалено качнулося, але зовні він не виказав жодних емоцій.

Лікар Сюй тихо, багатозначно розсміявся і пронизливо подивився на чоловіка:

"Я лікар, і багато речей для мене цілком очевидні. До того ж я сам куштував їхні продукти, тож як я можу не розуміти їхньої справжньої цінності?"

"Лікарю Сюй..."

"Управителю Ґао, дозвольте мені договорити!" — лікар помахом руки зупинив його і твердо продовжив:

"Я чудово розумію ваш намір, проте я не можу виконати ваше прохання. Якщо ви справді хочете знайти їх, шукайте власними силами. Я не маю права розкривати таємниці своїх пацієнтів, прошу вибачення."

"Але ж, лікарю Сюй, у мене немає жодних лихих намірів! Я справді лише хочу купити..."

"У такому разі, управителю Ґао, вам просто варто зачекати, поки вони самі знову прийдуть на ринок, і тоді купити все, що вам потрібно!"

Сказавши це, лікар Сюй навіть не вислухав заперечень. Він просто підвівся і попрямував до внутрішніх покоїв, усім своїм виглядом показуючи, що розмову закінчено і він не збирається зважати на жодні вмовляння.

Управитель Ґао застиг на місці, відчуваючи повну розгубленість.

Молодий учень за прилавком бачив усе, що сталося. Він дуже хотів щось сказати, але панічно боявся гніву вчителя, тому змушений був стримати свій порив.

Ґао Ян уже збирався йти геть, як раптом його погляд упав на хлопця. Його очі миттєво спалахнули. Він знову підійшов до прилавка і цього разу дістав важкий злиток срібла вагою добрих десять лянів.

Побачивши перед собою таке багатство, учень ледь не витріщив очі від подиву. Він важко ковтнув слину, з острахом глипнув на завісу задніх кімнат, потім знову подивився на усміхненого чоловіка перед собою, і в його душі закипела шалена боротьба.

Ґао Ян чітко бачив, що хлопець завагався. Він спокійно підняв праву руку і виклав поруч ще один такий самий злиток. Ще десять лянів! Дихання хлопця стало уривчастим і важким. За все своє життя він ніколи не тримав у руках такої величезної суми грошей, тож як він міг устояти перед такою спокусою?

Після секундного коливання він рішуче зціпив зуби, схопив пензель, папір та чорнило і блискавично написав три слова.

Щойно папірець опинився в руках управителя, угоду було завершено, і Ґао Ян негайно залишив приміщення.

Молодий учень квапливо сховав двадвіть лянів срібла. Його серце калатало від страху та збудження водночас. Зрештою, він правда виказав особисті дані пацієнта, що для будь-якого лікаря вважалося абсолютно неприпустимим вчинком, який таврували як повну втрату совісті та професійної честі.

Він ще навіть не встиг заспокоїти вираз свого обличчя, як бамбукова завіса знову піднялася. Лікар Сюй вийшов до зали і застав свого учня саме в цей ганебний момент. Йому миттєво все стало зрозуміло.

"Шеньтане! Ти мене глибоко розчарував!"

Від цього лютої реву хлопець мало не підскочив на місці. Тільки тепер він збагнув, що вчитель спіймав його на гарячому.

Його обличчя вмить стало білим як крейда. Він злякано кинувся вперед, упав на коліна і заходився благати про милосердя:

"Вчителю, Шеньтан визнає свою провину! Шеньтан більше ніколи так не вчинить! Благаю, змилуйтеся!"

"Забирайся геть! Щоб твоєї ноги більше не було в аптеці «Хуейчуньтан»!"