Розділ 32 — Знову в небезпеці.

Вигнавши молодого учня, лікар Сюй усе ніяк не міг угамувати свій гнів. Проте таємницю пацієнтів уже було виказано, і виправити це він ніяк не міг.

"Вітаю, лікарю Сюй!"

У цей момент до зали увійшов чоловік огрядної статури. Лікар Сюй підвів погляд і впізнав у ньому завідувача заїжджого двору «Лайюе» — управителя Чжу. Вони вже давно знали один одного, тож лікар, вичавивши з себе легку посмішку, склав руки в привітанні:

"О, управителю Чжу, якими долями? Що привело вас сюди?"

"Лікарю Сюй, як то кажуть, без потреби до шанованих людей не ходять. Цього разу я прийшов із великим проханням і дуже сподіваюся, що ви мені не відмовите", — усе обличчя управителя Чжу розпливлося в улесливій посмішці.

Хто ж знав, що від цих слів у лікаря Сюя миттєво виникне погане передчуття. Адже зовсім нещодавно, усього якусь годину тому, інша людина просила його майже про те саме. В його очах знову з'явилася настороженість, а голос став значно холоднішим:

"І про що ж хоче поговорити управитель Чжу?"

"Ха-ха, лікарю Сюй, та нічого особливого. Я лише хотів розпитати про дещо, сподіваюся, ви не відмовите!"

Знову розпитування!

Обличчя лікаря Сюя різко змінилося, а в голосі забриніли крижані нотки:

"Кажіть уже, що за справа!"

"Лікарю Сюй, справа ось у чому. Наш заїжджий двір колись домовився з матір'ю та донькою з родини Чен про постачання продуктів. Але останнім часом вони взагалі не з'являються на ринку і нічого не привозять. Тож я подумав..."

"Досить!" — холодно обірвав його лікар Сюй і вказав рукою на двері. — "Я не знаю жодної родини Чен, ні матері, ні доньки. Людина, про яку ви запитуєте, мені невідома. Повертайтеся туди, звідки прийшли!"

"Ой, лікарю Сюй, ну що з вами таке?"

Управитель Чжу ніяк не сподівався, що лікар так миттєво зміниться в обличчі й розлютиться. Він занепокоївся і квапливо заговорив: "Лікарю Сюй, я ж уже про все дізнався! Мені відомо, що дружина Чен запрошувала вас до себе для лікування. Будьте ласкаві, виявіть милосердя, скажіть, де живе ця родина? Я дуже щедро вам віддячу!"

"Управителю Чжу, я вже чітко сказав: я нічого не знаю. Ідіть геть!"

"Ой, лікарю Сюй, та що ж з вами таке..."

"Виходьте, виходьте! Мені треба приймати пацієнтів, негайно йдіть!"

"Лікарю Сюй..."

"Забирайтеся, я нічого не знаю, геть!"

Управитель Чжу фактично був виставлений лікарем Сюєм за двері. З абсолютно пригніченим виглядом він поплентався геть від аптеки «Хуейчуньтан». Він ніяк не міг збагнути, чому лікар виявився таким бездушним, адже той лише хотів дізнатися, де живуть люди.

Якщо він найближчим часом не знайде матір із донькою, то по поверненню не зможе відзвітувати перед керівництвом. І що ж йому тепер робити?

***

Тим часом у маєтку Нін!

"Село Люшу?" — старий пан Нін ніколи раніше не чув такої назви.

Управитель квапливо пояснив:

"Пане, це село розташоване недалеко від нашого містечка, усього якихось кілька десятків лі. Пішки туди йти приблизно чотири-шість годин, а верхи на коні можна дістатися значно швидше — буквально за годину."

"Чудово, дуже добре! Ґао Ян, негайно вирушай туди і перевір, чи справді ці матір і донька живуть у селі Люшу. Заодно ти повинен з'ясувати, де саме їхня родина дістає тих духовних птахів."

"Пане, вже сутеніє, вирушати в такий час не зовсім зручно. Краще я вирушу завтра вранці, прихопивши з собою хороші подарунки. Так буде набагато доречніше для першої зустрічі з їхньою родиною!" — висловив свою думку Ґао Ян.

"Правильно, правильно, це я занадто поспішив. Зараз і справді йти не личить, зовсім не личить!" — отримавши хоч якісь відомості, старий пан Нін перебував у чудовому настрої і радісно наказав:

"Ґао Ян, завтра купи найцінніші подарунки для родини Чен, у жодному разі не вияви неповаги. Якщо у них будуть духовні птахи, ти маєш повне право викупити їх усі."

"Слухаюся, пане!"

"І якщо вони справді здатні вирощувати духовних птахів, передай їм: віднині наш маєток Нін забере весь їхній товар!"

***

Тим часом у дикому лісі сонце вже перевалило за полудень. Чен Сяосяо втерла піт з обличчя і крикнула батькові, який ішов попереду:

"Батьку, нам уже час повертатися! Якщо не вирушимо зараз, то до настання темряви не встигнемо дістатися дому!"

Чен Біюань зупинився, кинув погляд на небо і лише тепер помітив, що година вже й справді пізня. Він кивнув:

"Добре, зараз трохи переведемо подих і підемо додому!"

Ррро-о-о-о!

Раптово неподалік попереду пролунав оглушливий, могутній рев. Чен Сяосяо, яка збиралася ще щось сказати, так і застигла з відкритим ротом. Цей рев злякав її, наче грім гримнув прямо їй у вуха.

Духовний звір третього рангу?

Чен Сяосяо навіть не встигла уявити, як виглядає цей духовний звір третього рангу, коли батько вже схопив її за руку і щодуху потягнув назад, намагаючись утекти з густих хащів.

У цей момент маленька Юйтен блискавично вилетіла з простору і вигукнула:

"Маленька господарко, схоже, це Вогняний Лев! Приблизно між третім та четвертим рангом. Якщо ми заберемо його в простір, він точно підніме наш рівень одразу на кілька рівнів!"

Почувши слова Юйтен, батько з донькою різко зупинилися. Чен Сяосяо, важко дихаючи, запитала:

"Юйтен, ти впевнена, що впораєшся?"

Щиро кажучи, серце дівчини стрепенулося від спокуси. Якщо вони справді заберуть цього лева в простір, то мало того, що вимір підвищить свій рівень, так ще й сам звір визнає її своєю господаркою. У майбутньому, якщо доведеться з кимось битися, випустити такого красеня буде вкрай солідно — він одним своїм виглядом налякає будь-кого!

Ррро-о-о-о!

Лютій рик пролунав знову, і в ту ж мить із чагарників вилетіла вогненно-руда тінь. Чен Біюань блискавично зреагував і заступив доньку власним тілом:

"Сяосяо, бережись!"

"Батьку, я в порядку!" — уся в поту Чен Сяосяо визирнула з-за його спини і нарешті чітко розгледіла так званого Вогняного Лева - духовного звіра третього рангу!

Він стояв на галявині під деревом. Це був кремезний, могутній лев заввишки під два метри, розмірами схожий на величезного бика. Грива на його шиї палала яскравим вогняно-червоним кольором, наче справжнє полум'я. На кожній із чотирьох лап також тліли пучки вогню. Від усього його тіла віяло нищівною, могутньою аурою, а великі, наче мідні дзвони, очі дивилися на людей так, ніби збиралися зжерти їх живцем.

Чен Біюань стиха промовив:

"Сяосяо, цей Вогняний Лев щонайменше третього або навіть четвертого рангу. Я йому не суперник."

"Батьку, нехай цим займеться Юйтен!"

Чен Сяосяо з усіх сил намагалася придушити паніку. Тепер усе залежало виключно від маленької феї. Дівчина скосила погляд на Юйтен, яка з цікавістю розглядала Вогняного Лева, наче вперше бачила такого духовного звіра:

"Юйтен, нам уже не втекти, тепер уся надія на тебе!"

"Не хвилюйся! Яким би сильним він не був, я все одно затягну його в простір!"

Ррро-о-о-о!

Здавалося, слова Юйтен остаточно розлютили хижака. Він знову видав такий несамовитий лев'ячий рик, що навколо здригнулася земля. Звірюка роззявила пащу і випустила в їхній бік величезну вогняну кулю.

Звукова хвиля від цього реву виявилася настільки потужною, що Чен Сяосяо аж зблідла з лиця, а в її душі мимоволі оселився жах перед цим велетнем.

Чен Біюань замість того, щоб відступати, кинувся вперед. Дерев'яна палиця в його руках закрутилася з такою силою, що підняла свистячий крижаний вітер. Він змахнув нею, приймаючи удар вогняної кулі на себе, і встиг крикнути:

"Феє, я відволічу його, а ти знайди спосіб затягнути його всередину!"

Бу-у-у-ум!

Пролунав гучний вибух. Вогняна куля розлетілася на тисячі іскор, спопеляючи все навколо, а кілька сусідніх великих дерев від цієї вибухової хвилі просто вирвало з корінням і підкинуло в повітря.

Побачивши це, Чен Сяосяо в паніці закричала:

"Юйтен, швидше!"

"Все під контролем!"

Крихітне тіло Юйтен спалахнуло в повітрі. Вона миттєво опинилася прямо над головою Вогняного Лева і, не даючи йому випустити наступну вогняну кулю, голосно наказала:

"Збір!"