Розділ 33 — Чергове підвищення рівня.

Вжух!

Вогняний Лев, який щойно мчав прямо на них, умить зник, а разом із ним зникла й маленька Юйтен. На галявині залишилися лише батько з донькою. Вони важко, уривчасто дихали — ця мить між життям та смертю виявилася занадто напруженою та моторошною.

Лише за кілька хвилин Чен Сяосяо змогла трохи заспокоїтися. Відчуваючи слабкість у всьому тілі від пережитого переляку, вона нарешті усвідомила, наскільки жахливими є духовні звірі. Звичайна людина перед такою істотою — не більше ніж шматок м'яса.

"Сяосяо, яке щастя, що з нами була фея. Інакше ще невідомо, чи змогли б ми сьогодні живими вирватися з лев'ячої пащі!"

Чен Біюань, здавалося, не надто переймався через небезпеку. Помітивши, яке бліде обличчя у його доньки, він мимоволі додав:

"Сяосяо, ти зовсім не займаєшся бойовими мистецтвами, тому твоя душа ще надто вразлива для такого."

"Батьку, я просто вперше в житті побачила такого велетенського лева, він справді страшний!" — втерла дрібний піт із чола й ніяково усміхнулася Чен Сяосяо.

Чен Біюань похитав головою і з посмішкою промовив:

"Коли згодом побачиш більше такого, то вже й уваги не звертатимеш. Ходімо, нам треба поспішати, бо якщо не вийдемо з цих густих хащів до темноти, ніч застане нас у горах!"

"Добре, якщо підемо швидше, то маємо встигнути додому до сутінків."

"Ти цілий день на ногах, напевно, дуже втомилася? Завтра відпочинь, а післязавтра знову підемо в гори!"

"Баттьку, не варто поспішати, ми можемо спокійно відпочити кілька днів і лише тоді вирушати."

"О, нехай буде по-твоєму. Як тільки надумаєш іти до лісу, просто скажи мені!"

"Добре, батьку!"

Батько з донькою весело розмовляли всю дорогу назад. Коли вони нарешті підійшли до своєї домівки, на землю якраз опустилися вечірні сутінки. Дружина Чен та троє молодших дітей уже стояли біля воріт, з нетерпінням виглядаючи їхнє повернення.

Уся родина дружно й радісно повечеряла. Після цього Чен Сяосяо не стала затримуватися на подвір'ї для розмов із рідними, а одразу пішла до своєї кімнати і миттєво перенеслася у свій простір.

"Юйтен!"

Щойно опинившись усередині, дівчина одразу відчула, що вимір став якимось іншим, і зацікавлено озирнулася довкола.

Перед очима спалахнуло яскраве світло, і з'явилася маленька Юйтен. Вона з широкою посмішкою вигукнула:

"Маленька господарко!"

"Юйтен, якого рівня тепер досяг наш простір?" — оскільки тепер усім господарством керувала фея, Чен Сяосяо не знала точних цифр.

"Маленька господарко, наш простір піднявся до двадцять другого рівня! Тепер у нашому розпорядженні цілих п'ятдесят му орної землі (~3.33 га) . Ти можеш садити тут усе, що твоя душа забажає."

"Що? Чому тільки двадцять другий?"

Чен Сяосяо здивовано насупилася. Сьогоднішня здобич була вкрай багатою: безліч рідкісних цілющих трав і, головне, духовний звір третього рангу — Вогняний Лев. Чому ж рівень піднявся всього на вісім ступенів, а кількість ділянок збільшилася лише на десять?

Юйтен миттєво збагнула її сумніви й пояснила:

"Маленька господарко, піднятися одразу на вісім рівнів — це дуже хороший результат! Що вищим стає простір, то важче його розвивати. Для наступних проривів нам знадобляться набагато цінніші речі. Наша сьогоднішня здобич здається великою, але для потреб виміру ці ресурси занадто низької якості, їх замало для більшого стрибка."

"Ось воно як..."

Чен Сяосяо розгубилася, не знаючи, що й сказати. Коли вона колись грала в комп'ютерні ігри, підвищувати рівні на початку було набагато простіше, а от розвивати цей реальний простір виявилося справді важкою працею!

"Маленька господарко, не впадай у розпач, ми обов'язково піднімемо його до найвищого рівня."

"Добре, я розумію!"

Чен Сяосяо піджала губи, озирнулася навколо і запитала:

"До речі, ми просунулися на вісім рівнів, чи з'явилося у нас щось новеньке?"

"Маленька господарко, подивись туди!"

Юйтен указала пальчиком убік.

Чен Сяосяо простежила за її поглядом і лише тепер помітила, що неподалік від чарівної криниці виросло дивовижне дерево. Воно все сяяло і здавалося повністю кришталевим, проте визначити його породу було неможливо.

"Юйтен, що це за дерево? Чому воно таке неймовірно гарне?" — на ходу запитала Чен Сяосяо, підходячи ближче.

"Маленька господарко, це Кришталеве Дерево. Його плоди називаються кришталевими фруктами. Це надзвичайно смачні плоди, а для практиків бойових мистецтв вони взагалі безцінні. Якщо з'їсти такий фрукт, можна не лише значно зміцнити свої сили, а й повністю переродити тіло, очистивши його від усіх домішок."

"Так дивовижно? Це ж прямо як легендарні плоди безсмертя з казок!"

Коли вона підійшла під саму крону Кришталевого Дерева, до її носа долетів ніжний, тонкий аромат. Чен Сяосяо миттєво відчула, як всьому її тілу стало надзвичайно комфортно, а вся втома від важкого дня в дикому лісі зникла безслідно.

Якщо навіть сам запах дерева мав таку силу, то це було просто неймовірно. Чен Сяосяо відчула палке очікування: якщо вона зможе нагодувати цими фруктами свою родину, хіба її батько не перетвориться на могутнього майстра за лічені дні? На її обличчі засяяла щаслива посмішка, адже вона добре пам'ятала, як сильно батько прагнув повернути собі силу і яка туга ховалася в його очах.

"Маленька господарко, у нашій коморі вже зібралося вісімдесят тисяч даней рису (4 тис. тонн) . Нам варто продовжувати засівати поля зерном?"

Голос маленької Юйтен вивів дівчину з роздумів. Чен Сяосяо здивовано перепитала:

"У нас уже вісімдесят тисяч даней рису?"

З того моменту, як вони вперше посіяли рис, минуло всього якихось два місяці, а у них уже накопичилося стільки зерна, що його вистачило б їхній родині на кілька десятиліть безтурботного життя.

"Звісно, господарко! Не забувай, що у нас було сорок ділянок землі, і щодня на тридцяти п'яти з них ми вирощували саме рис. Та що там рис — у нас уже й різних овочів накопичилися цілі гори!"

Самі того не помічаючи, вони зібрали колосальні запаси продовольства. Якщо продовжувати в тому ж дусі і знайти спосіб усе це продавати, їхня родина до кінця днів житиме в багатстві й ніколи не знатиме злиднів.

Але проблема полягала в тому, що всі товари з простору були справжніми духовними скарбами, їх не можна було просто так винести на ринок і продавати як звичайні дешеві харчі.

Від цієї думки в Чен Сяосяо аж голова розболілася!

Замислившись, дівчина прихилилася до стовбура Кришталевого Дерева, міркуючи, як краще вчинити. Маленька Юйтен не стала її квапити: вона вмостилася на кришталевій гілці й безтурботно гойдала своїми крихітними ніжками, виглядаючи дуже задоволеною.

"Юйтен, а ті лікарські трави, які ми сьогодні назбирали в густих хащах, можна висадити на наших грядках?" — зиркнула на помічницю Чен Сяосяо.

Юйтен кивнула:

"Звісно можна! Тільки скажи, що саме ти хочеш посадити, і як тільки ми зберемо нинішній урожай рису, я одразу засію поля лікарськими рослинами!"

"Давай зробимо так: у нас тепер є п'ятдесят ділянок землі. На тридцяти ми продовжимо вирощувати рис, п'ятнадцять виділимо під лікарські трави, а на решті п'яти будемо садити овочі. Ось такий план", — озвучила своє рішення Чен Сяосяо.

"Чудово, жодних проблем! А що робити з пасовищем? Продовжуємо розводити курей, качок та кролів?"

"Так, на пасовищі поки що все залишаємо без змін", — кивнула дівчина, але раптом її очі спалахнули новою ідеєю, і вона запитала:

"Юйтен, а ті хижаки та духовні звірі, яких ми спіймали — Вогняний Лев, срібна яшмова змія, сині вовки — ми можемо почати розводити їх на нашому пасовищі?"

Вона добре пам'ятала, що в її старій комп'ютерній грі будь-яку тварину, яка потрапляла в простір, можна було успішно розмножувати, і через певний час самки обов'язково приводили потомство.

"Можна, маленька господарко. Ти справді хочеш зайнятися їх розведенням?" — трохи здивувалася Юйтен.

"Так, виростимо одне або два покоління. Коли вони підростуть, у нас з'явиться ціла власна армія для боїв, хіба це не чудово?"

"Маленька господарко, насправді в цьому немає особливої потреби. Коли наш простір підніметься ще вище, ми зможемо просто клонувати будь-яких високорангових істот!"

"Нічого страшного, клонуванням займемося потім, а зараз давай спробуємо виростити першу зграю самотужки!"

"Добре!"

Узгодивши всі справи у вимірі, Чен Сяосяо вийшла з простору. Оскільки вона цілий день блукала горами, втома швидко взяла своє — дівчина міцно обійняла молодшу сестричку й миттєво заснула.

Наступного ранку, невдовзі після сніданку, з подвір'я донісся гучний гавкіт собак. Чен Сяосяо одразу зрозуміла, що до них хтось завітав.

Почувши гавкіт, дітлахи один за одним вибігли на вулицю, а мати Чен, ідучи слідом, здивовано промовила:

"Хто б це міг завітати до нас так рано? Невже хтось із селян знову зібрався до лісу на полювання?"