Розділ 36 — Час діяти.

Не встигла пані Чен й договорити, як Чен Біюань одразу збагнув, що вона мала на увазі. Його погляд став рішучим, і він твердо промовив:

"Юйцінь, не думай про погане. Наше повсякчасне намагання сховатися не має жодного сенсу. Якщо ми тепер здатні захистити все це, то навіщо й далі ховатися? До того ж, як гадаєш, хіба тепер нам це допоможе?"

"Чоловіче, я все розумію. Я просто дуже не хочу, щоб із нашою родиною знову трапилося якесь нещастя!" — на обличчі пані Чен промайнув дивний вираз, а її голос ставав усе тихішим і тихішим.

Чен Сяосяо не до кінця зрозуміла прихований зміст її слів, проте Чен Біюань все чудово знав. На його обличчі раптово з'явився суворий, навіть лютий вираз, і він гнівно промовив:

"Нещастя? Яке ще нещастя? Хіба тоді це справді був нещасний випадок? Ні, просто ми були занадто слабкими і не змогли захистити те, що належало нам по праву, тому нам і довелося тікати сюди та ледве животіти. Але тепер, чому ми маємо ховатися знову? Тепер у нас є сили! Ми не лише перестанемо ховатися, а й доведемо кожному, що я, Чен Біюань, не той, кого можна безкарно ображати. Усе, що колись належало нашій родині, я обов'язково поверну назад!"

Почувши ці слова, сповнені болю, образи та гніву, пані Чен лише мовчки кивнула на знак згоди і більше нічого не казала.

Чен Сяосяо не скористалася цією нагодою, щоб розпитати батьків про минуле. Цих кількох фраз їй було цілком достатньо. Батько мав рацію: зараз не час копирсатися в причинах минулих бід. Коли вона здобуде справжню могутність, вони просто підуть і ділом заберуть усе, що належить їм.

***

Тим часом у невеликій будівлі заїжджого двору «Лайюе».

Хлясь!

Гучний звук ляпасу відлунив у вітальні. На щоці управителя Чжу миттєво проступив виразний багровий слід від долоні. Обличчя розпорядника Ліня було холодним як крига, а його лютий погляд так і свердлив товстуна. Управитель Чжу хоч і палав від гніву, проте не наважувався промовити жодного слова заперечення.

Розпорядник Лінь холодно процідив:

"Три дні, які ми тобі дали, збігли. Зараз ти сам повернешся і приймеш покарання від господарів чи мені виконати його на місці?"

"Я..." — управитель Чжу зсутулився, його обличчя перекосило від сорому, образи та глибокого страху. Не знаючи, що вдіяти, він благально подивився на іншого чоловіка поруч: "Розпоряднику Бай, я справді не зміг знайти жодної зачіпки щодо них."

"Тоді ти тим паче заслуговуєш на смерть!" — лютував розпорядник Лінь.

Розпорядник Бай, який досі мовчки сидів осторонь, також виглядав похмурим. Вони чекали тут кілька днів і в підсумку не отримали жодних звісток — звісно, це не могло його не злити, адже йому ще доведеться звітувати перед своїми панами.

Проте він розумів, що зараз покарання управителя нічим не допоможе справі, тому вирішив втрутитися:

"Розпоряднику Лінь, заспокойся. Зараз нам усе одно потрібен управитель Чжу, щоб знайти вихід із ситуації, інакше ми взагалі ніколи не вийдемо на слід тієї таємничої матері з донькою."

"Хм!" — розпорядник Лінь відвернувся вбік. Він чудово розумів, що це правда, тому більше нічого не сказав.

Розпорядник Бай поглянув на товстуна, який усе ще розтирав ранену щоку, і серйозно промовив:

"Управителю Чжу, невже ти, проживши тут понад десять років, справді не можеш роздобути бодай крихту інформації? Сподіваюся, цього разу ти докладеш усіх зусиль, щоб знайти людей. Інакше постраждаємо не лише ми — гнів господарів може впасти і на наші родини. Подумай гарненько, як нам бути."

"Розпоряднику Бай, розпоряднику Лінь, та хіба ж я не намагався знайти вихід? Мені точно відомо, що лікар аптеки «Хуейчуньтан» колись виїжджав до родини Чен на виклик. Якби лікар Сюй погодився відкрити нам правду, ми б уже давно знали, де вони ховаються."

"Ідіоте!" — щойно управитель Чжу закрив рота, як розпорядник Лінь знову люто крикнув: "Якщо ти знав про це раніше, чому досі не випитав усе до останнього слова? Ти просто навмисно тягнув час! Жити набридло? Якщо хочеш здохнути, то не тягни нас за собою!"

"Та я ж ходив до нього!" — з бідканням виправдовувався управитель Чжу і поспіхом розповів, як лікар Сюй без церемоній виставив його за двері.

"Хех, старий хрін виявився таким нетямущим? Що ж, тоді сьогодні вночі ми особисто завітаємо до нього в гості. Я не вірю, що якийсь старий зможе вистояти проти моїх методів!"

В очах розпорядника Ліня спалахнули жорстокі вогники. Він ніколи не був доброю людиною, і задля досягнення мети його засоби відзначалися особливою люттю та нещадністю.

Розпорядник Бай, який добре знав характер свого товариша, лише злегка насупився, але заперечувати не став. Оскільки інших зачіпок у них не було, а час підтискав, використання сили проти лікаря здавалося цілком прийнятним кроком для досягнення цілі.

Управитель Чжу відчув легке співчуття до старого лікаря, тому спробував застерегти:

"Лікар Сюй вельми відомий у нашому містечку. Якщо з ним щось трапиться, це може підняти великий галас. Прості люди дуже поважають його."

"Пхе! Якесь нікчемне кубло на кілька тисяч душ, а туди ж — відомий! У нашого пана слуг у кілька разів більше, ніж населення всього цього містечка. Хто такий цей старий Сюй? Йому краще бути слухняним, інакше він дуже пошкодує!"

"Поки ми не знаємо, хто стоїть за родиною Чен, краще не створювати зайвого галасу", — похмуро зауважив розпорядник Бай, позираючи на свого надто агресивного напарника.

Управитель Чжу палко закивав на знак згоди. Зрештою, він прожив тут стільки років і мав певні почуття до цього місця. До того ж, якщо підніметься галас і люди дізнаються, що він причетний до нападу на лікаря, він просто не зможе більше дивитися в очі місцевим жителям.

Хоча розпорядник Лінь і був безжальною людиною, він не став наполягати на своєму, лише холодно хмикнув у відповідь.

"Окрім лікаря Сюя, більше ніхто не ходив до дому Чен?" — знову запитав розпорядник Бай.

"Ну..."

Управитель Чжу почав судорожно згадувати всі чутки, які чув за останні кілька днів. Трохи повагавшись, він промовив:

"Я чув, нібито молодого учня лікаря Сюя на ім'я Шеньтан вигнали з аптеки «Хуейчуньтан». Проте не знаю, чи це правда."

"Вигнали з аптеки? Це перевірені відомості? Чи відомо, за що саме?"

"Подейкують, ніби цей хлопець виказав комусь особисті дані якогось пацієнта, але я не знаю подробиць!"

"Що?!"

Почувши це, розпорядник Бай миттєво змінився в обличчі. Розпорядник Лінь та управитель Чжу здивовано поглянули на нього, не розуміючи, чому він так різко зреагував на звичайну плітку.

Управитель Чжу тихо запитав:

"Розпоряднику Бай, щось не так?"

"Якщо ці чутки правдиві, то це означає, що хтось уже знайшов родину Чен! Ми запізнилися на цілий крок!" — обличчя розпорядника Бая стало надзвичайно суворим.

"Що ти маєш на увазі?" — розпорядник Лінь усе ще не бачив усього підтексту.

"Я маю на увазі, що хтось інший через цього учня вже вивідав дорогу до дому Чен!"

Вираз обличчя розпорядника Бая став дещо складним. Перевівши погляд на управителя Чжу він продовжив:

"Якщо навіть управитель Чжу зміг дізнатися, що лікар Сюй їздив до родини Чен, то інші шукачі теж легко вийшли на цей слід. Судячи з усього, ці люди спочатку спробували розпитати самого лікаря, але отримали відсіч. Тоді вони просто підкупили його молодого учня грошима і купили інформацію. А коли лікар Сюй дізнався про зраду, то з тріском вигнав хлопця геть."

Цей блискучий аналіз миттєво розставив усе на свої місця.

Тепер не лише розпорядник Лінь, а й управитель Чжу виглядали вкрай похмурими.

Минуло чимало часу, перш ніж управитель Чжу з трудом вичавив із себе:

"Розпоряднику Бай, і що ж нам тепер робити?"

"Лікар Сюй тепер точно нічого нікому не скаже. Тож замість того, щоб марно шукати з ним неприємностей, краще негайно знайти того вигнаного учня. Якщо ми запропонуємо йому хороші гроші, він без вагань продасть інформацію і нам. Тоді ми дізнаємося точне місцеперебування родини Чен", — спокійно розсудив розпорядник Бай.

"Правильно! Це єдиний правильний шлях!" — підтримав його управитель Чжу.

Розпорядник Лінь обпік його своїм крижаним, безжальним поглядом і люто гаркнув:

"То чого ти досі стоїш тут, ану забирайся геть і знайди цього хлопця! Якщо ти і цього разу повернешся з порожніми руками, я особисто відкручу тобі голову! Геть!"