Розділ 37 — Здібності Юйтен.

"Мамо, чому ти ріжеш старий одяг?" — здивовано запитала Чен Сяосяо, яка щойно вийшла з простору і побачила, що мати сидить на подвір'ї та перекроює старе вбрання.

Пані Чен підвела голову, і на її обличчі з'явилася лагідна посмішка:

"Сяосяо, цей одяг я колись сама носила. Хоч він тепер трохи старий, але тканина тут дуже хороша. Я збираюся перешити його на менший розмір, щоб твоїй молодшій сестрі було що вдягнути."

"Мамо!"

Чен Сяосяо підійшла ближче, обережно забрала старий одяг з її рук і сіла поруч.

"Мамо, якщо ти хочеш шити — я не проти, але хіба нам і досі потрібно доношувати старий одяг? Наша родина вже не бідна. Завтра нехай батько з'їздить на ринок і купить хорошої тканини, щоб усі в нашому домі нарешті отримали новий одяг."

"Але ж, Сяосяо, у нас є лише кілька десятків срібних монет, боюся, що цього не..."

"Мамо, не хвилюйся про це!" — перебила її Чен Сяосяо і з посмішкою додала:

"У нас буде далеко не кілька десятків монет. Якщо я захочу, то роздобути кілька десятків тисяч срібняків для мене не стане проблемою. Нам справді більше не потрібно на всьому економити, рахувати кожну крихту і змушувати себе страждати!"

"Сяосяо, ти хочеш сказати..." — пані Чен приголомшено завмерла.

Чен Сяосяо щиро усміхнулася:

"Мамо, ти ж і сама знаєш, що мій простір щодня дає неймовірний урожай. Зараз у коморах простору лежить уже сто тисяч данів рису (5 тонн) , а кількість курей, качок та кролів добігає десяти тисяч. Якщо виставити все це на продаж, хіба не буде легко заробити кілька десятків тисяч срібняків?"

"Це ж..." — пані Чен була до глибини душі вражена словами доньки. Вона навіть уявити собі не могла, що за три місяці накопичилося так багато духовної живності та зерна.

Жінка чудово розуміла: якщо дійсно виставити все це на продаж, то можна виручити не те що десятки, а навіть сотні тисяч срібних монет.

"Сяосяо, це все правда?"

У цей момент на подвір'я зайшов Чен Біюань і з недовірою запитав. Адже хоч він і знав, що в просторі доньки є чимало зерна та птиці, проте така кількість стала для нього повною несподіванкою.

Почувши запитання батька, Чен Сяосяо лише спокійно кивнула. Насправді вона назвала найскромніші підрахунки, тож якщо там виявиться на десяток тисяч більше, у цьому не буде нічого дивного.

"Добре, це просто чудово!" — радісно засміявся Чен Біюань.

На обличчі пані Чен також з'явилася усмішка:

"Чоловіче, чому ти повернувся? Ти ж начебто збирався навчати Чжен'юаня та Чженбіня бойовим мистецтвам?"

"Я вже провів заняття, вони досі тренуються в бамбуковому гаю."

Чен Біюань поступово перестав посміхатися і злегка насупився, ніби його щось непокоїло.

Чен Сяосяо одразу помітила зміну в його настрої та запитала:

"Батьку, що трапилося?"

"Нічого такого. У твоїх молодших братів непоганий хист, проте ресурси нашої родини занадто обмежені, і це може сильно сповільнити їхній розвиток. А щодо мене..." — Чен Біюань зітхнув і продовжив: "Я маю передчуття, що за кілька днів на нас чекають серйозні клопоти. Хоча я і є Бойовим Майстром, проте лише початкового рівня. От якби мені вдалося пробитися на середній рівень..."

"Батьку, не хвилюйся, у нас є Юйтен, тож нам немає чого боятися!"

Чен Сяосяо була сповнена впевненості. Вона не вірила, що вони не зможуть упоратися з першими ліпшими негараздами.

Стиха кивнувши головою, Чен Біюань знову усміхнувся:

"Можливо, я просто занадто багато про це думаю."

"Не обов'язково!" — посміхнулася Чен Сяосяо. — "До речі, батьку, нам потрібно купити чимало речей для дому. Чому б тобі завтра не з'їздити на ринок, щоб усе придбати? І ще, я гадаю, нам варто купити власний віз із конем, так буде набагато зручніше."

"І то правда, а то ми щоразу, як треба на ринок, позичаємо вола з возом у старости Лю. Це вже якось незручно", — погодилася пані Чен.

Чен Біюань добре знав, що саме потрібно для господарства, до того ж він уже давненько не бував на ринку, тому кивнув: "Добре, завтра я все куплю."

"Батьку, мамо, у мене є ще одна пропозиція!" — поміркувавши, вирішила озвучити свою думку Чен Сяосяо.

"Яка пропозиція?"

Зустрівши зацікавлені погляди батьків, Чен Сяосяо лагідно промовила:

"Батьку, мамо, я вважаю, що наступного місяця нам слід найняти людей і доладно перебудувати наше обійстя. Інакше, коли до нас завітають гості, нам навіть не буде де їх прийняти."

"Сяосяо каже правду!" — Чен Біюань підвів очі, оглядаючи їхні чотири солом'яні мазанки та маленьке подвір'я, і зітхнув:

"Місця справді замало. Під час сильної зливи дах у кімнатах протікає. Тепер ми точно маємо все тут розширити та перебудувати."

Пані Чен нічого не сказала, але мовчки погодилася з ними. Зрештою, ці чотири солом'яні хатини три роки тому зліпили нашвидкуруч, і за цей час під впливом вітрів та дощів вони перетворилися на житло, де влітку протікає стеля, а взимку гуляє протяг.

"Не треба чекати наступного місяця, я прямо зараз піду в село і знайду людей, які допоможуть нам із будівництвом!" — Чен Біюань, будучи людиною діла, одразу підвівся, збираючись іти.

"Батьку, почекай, не поспішай!" — поспіхом зупинила його Чен Сяосяо.

Коли батько притишив крок, вона продовжила:

"Батьку, ми ж планували розширити наше пасовище. Юйтен зможе все скопіювати та облаштувати за одну ніч. Якщо ми зараз покличемо селян перебудовувати дім, вони можуть усе це побачити. Чутки швидко розійдуться і це викличе непотрібні підозри. Давай краще спочатку дозволимо Юйтен розширити пасовище, а вже потім покличемо людей для будівництва дому."

"Гаразд, нехай буде по-твоєму!" — без вагань погодився Чен Біюань, адже кілька днів нічого не вирішували.

***

Увечері, після вечері, Чен Сяосяо повернулася до свого простору і побачила, як Юйтен старанно збирає врожай із полів. Вона сіла перед будиночком і почала тихо спостерігати за процесом.

Хоча маленька Юйтен і була зайнята роботою, вся справа зайняла в неї буквально кілька хвилин, і незабаром усе було готово.

"Маленька господарко, що сталося? Ти виглядаєш так, ніби у тебе зовсім немає настрою?" — з посмішкою запитала Юйтен , помітивши сумний вираз обличчя дівчини.

Чен Сяосяо підібгала губи і промовила:

"Не те щоб у мене немає настрою... Просто мій батько дуже хоче якнайшвидше пробитися на середній уровень Бойового Майстра. Сяо Юйтен, у тебе є якийсь спосіб допомогти йому?"

"Ой, та це ж усього лише якийсь звичайний Бойовий Майстер, нічого складного в цьому немає. Якщо маленька господиня дозволить йому поглинути силу п'ятитисячолітнього дикого женьшеню, то менш ніж за день він зможе злетіти одразу до п'ятого чи шостого рівня, що і буде середнім рівнем Бойового Майстра!" — невимушено відказала маленька Юйтен.

"П'ятитисячолітнього?" — Чен Сяосяо аж мову відняло. — "Де ж я знайду п'ятитисячолітній дикий женьшень? Це ж не звичайна капуста, яку можна просто так узяти. Навіть якщо ми підемо шукати його в гори, навряд чи зможемо знайти щось подібне. За п'ять тисяч років він уже, мабуть, став справжнім духом!"

"Хі-хі, маленька господине, ти кажеш правду. П'ятитисячолітній дикий женьшень справді вважається рідкісними духовними ліками, проте духом він стати ще не може. Має минути щонайменше десять тисяч років, щоб духовна рослина змогла знайти власну свідомість."

Пояснення маленької Юйтен відкрило для Чен Сяосяо нові знання:

"Ось воно як. Схоже, у майбутньому ми також матимемо шанс побачити такі духовні ліки!"

"Хе-хе, маленька господине, якщо тобі потрібні духовний ліки, то це простіше простого!"

"Що ти маєш на увазі?" — здивувалася Чен Сяосяо, косо позираючи на задоволене обличчя малюка.

"Маленька господине, скажи, хіба духовна енергія в нашому просторі не є надзвичайно густою?"

"Ну так, вона дуже густа, тут навіть дихати надзвичайно приємно!" — кивнула Чен Сяосяо, усе ще не розуміючи, до чого веде помічниця.

"Але який зв'язок має густа духовна енергія простору до ліків?"

"Звісно ж, зв'язок найпряміший!" — Маленька Юйтен вказала на ділянку з лікарськими рослинами на полі й сказала:

"Маленька господине, час у нашому просторі тече в кілька разів швидше, ніж у зовнішньому світі. Поглянь на ті лікувальні трави, які я посадила на самому початку — зараз вони за своїми властивостями вже мають вік у кілька десятків років. Скажи, хіба це не швидко?"

"Уже кілька десятків років?" — мигдалеподібні очі Чен Сяосяо округлилися від несподіванки.

"Так, кількох десятків років замало, проте я можу використати духовну енергію простору і спрямувати її безпосередньо в ті лікувальні рослини, які нам потрібні, щоб значно прискорити їхній ріст та збільшити віковий еквівалент. Якщо маленькій господині потрібен п'ятитисячолітній дикий женьшень, я можу виростити його за пів місяця або максимум за місяць!"

"Це просто чудово!"