Розділ 4 — Розумний батько.

"Чудово, це ж саме небо нас благословляє!"

Пані Чен не стрималася й розпливлася в щасливій усмішці. Її погляд зупинився на двох курах, що бігали по всьому подвір’ю, тягнучи за собою мотузки.

"Ці дві курки якраз підходять, щоб підтримати знесилене тіло вашого батька."

Подивившись на дітей, які сиділи з надією в очах, пані Чен, усе чудово розуміючи, усміхнулася й продовжила:

"Курячий бульйон — вашому батькові, а курятину їстимете ви!"

"Чудово! Буде курятина!"

"Мамо, я хочу курячу ніжку!"

Маленькі Чженбінь і Ланьлань засяяли радісними усмішками й почали плескати в долоні, радіючи.

Пані Чен засміялася. Чен Сяосяо теж засміялася. Чен Чжен'юань також усміхнувся.

Маленьке селянське подвір’я наповнилося веселим сміхом.

Далі вся родина дружно взялася до роботи: хтось різав курей, хтось розпалював вогонь, а двоє найменших, з апетитом гризли по половинці редьки, неймовірно насолоджуючись нею.

***

За вечерею!

Четверо братів і сестер сиділи навколо столу. Всі їхні очі були прикуті до єдиної миски з м’ясом, що стояла на столі. Вони ковтали слину, але ніхто не брався за палички.

"Сяосяо..."

Почувся голос ззаду і Чен Сяосяо озирнулася.

Пані Чен, підходячи до неї, сказала:

"Сяосяо, твій батько хоче з тобою поговорити. Іди швидше!"

«Гаразд...»

Чен Сяосяо трохи завагалася, але одразу встала й пішла до кімнати, в якій досі ніколи не була.

Чому батько кличе її до себе, Чен Сяосяо більш-менш здогадувалася.

Відсунувши дверну завісу й увійшовши до кімнати, Чен Сяосяо зустрілася поглядом із глибокими, пронизливими очима.Чоловікові, який напівлежав на ліжку, на вигляд було років тридцять шість–тридцять сім . Його обличчя було худорлявим, з чіткими рисами, гостре підборіддя виглядало мужнім і привабливим, густі брови злегка піднімалися вгору, а від нього віяло прихованою владністю.

Цей батько точно не був звичайною людиною.

Така думка промайнула в голові Чен Сяосяо. На обличчі вона не виказала жодних емоцій, підійшла ближче й тихо промовила:

"Батьку, ви мене кликали?"

"Сяосяо, ти сьогодні в печері зловила двох курей? І ще щось їстівне?"

Чен Біюань дивився на неї чорними, як чорнило, очима з явним допитливим поглядом.

Він добре знав характер своєї доньки. Раніше вона була розумною, лагідною, не балакучою, мовчки доглядала молодших брата й сестру — дуже слухняна дитина.

Але півмісяця тому… Вона, ризикуючи життям, закрила його собою й отримала поранення. Кілька днів тому знову знепритомніла, а коли прокинулася — сказала, що нічого не пам’ятає. Найбільше ж його здивувало те, що така слабка дівчина, яка ніколи в руках не тримала навіть домашньої курки, змогла зловити на горі диких курей і принести додому.

Це не могло не викликати підозри.

Але людина перед ним справді була його донькою. У цьому він і його дружина не помилялися. Ніхто в світі не міг би знайти людину, абсолютно ідентичну його доньці.

"Батьку, так. Сяосяо випадково зайшла в печеру, побачила зграйку диких курей і з величезними труднощами зловила двох. Якраз щоб підживити вас".

Чен Сяосяо злегка опустила брови й відповіла якомога легшим тоном, хоча серце її калатало.

Вона чудово розуміла, що батька перед нею не обдуриш просто так. Але сказати правду теж не могла, тому доводилося продовжувати вигадувати.

Чен Біюань пильно дивився на старшу доньку. Він помітив, що вона не наважується зустрітися з ним поглядом, очі її металися — явно брехала.

Зітхнувши подумки, він не став їтиснути на неї, тому змінив тему:

"Як твоя голова? Рана загоїлася?"

"Батьку, уже зовсім загоїлася, не турбуйтеся!" — потайки зітхнула з полегшенням Чен Сяосяо.

Побачивши його бліде обличчя, вона не стрималася й додала:

"Батьку, я піду в гори й назбираю для вас лікарських трав!"

"Лікарські трави? Я став тягарем для своєї доньки…"

Чен Біюань легенько похитав головою, на обличчі з’явилася гірка усмішка. Його гострий погляд знову зупинився на ній:

"Сяо’єр, роби те, що вважаєш за потрібне. Батько підтримає тебе в усьому. Але й ти будь обережна, не наражайся на небезпеку. Зрозуміла?"

"Так, батьку!"

У грудях у Чен Сяосяо щось стиснулося. У цю мить їй здалося, що батько щось запідозрив.

Водночас вона зрозуміла й інший сенс його слів: що б не сталося — він її підтримає.

"Ти ж іще не вечеряла, чи не так? Уже пізно, чому б тобі спочатку не піти й не поїсти!"

"Батьку…"

Дивлячись на похмурого батька, Чен Сяосяо злегка нахмурила брови. Губи її ворухнулися, але вона так нічого й не сказала.

Побачивши, що вона хоче щось сказати, але стримується, Чен Біюань запитав:

"Ще щось?"

Після невеликої паузи Чен Сяосяо стиснула губи, у очах з’явилася серйозність, і вона тихо запитала:

"Батьку, ті люди ще прийдуть нас шукати? Що взагалі відбувається?"

Чому батька побили, хто це був — це питання давно не давало їй спокою. Тепер вона не стрималася й запитала.

Найголовніше — вона досі не могла зрозуміти, ким насправді була їхня родина раніше. Вона вірила, що це пов’язано з нападом на батька, і це було те, що вона найбільше хотіла з’ясувати.

Чен Біюань, що лежав на ліжку, на мить застиг. Обличчя його потемніло.

"Цього тобі не варто знати. Вони дізналися, що я вже каліка. Мабуть, більше не прийдуть".

"Батьку, хто ці люди? Скажіть мені. У майбутньому ми…"

"Сяосяо, йди вечеряти!" — перебив її Чен Біюань опускаючи погляд.

Побачивши, що батько не хоче продовжувати, Чен Сяосяо безпорадно розвернулася й вийшла.

Хоча на вечерю була курятина, Чен Сяосяо з важким серцем їла мало. Майже всю решту м'яса доїли молодші брат і сестра.

Бачачи, як вони радіють і веселяться, Чен Сяосяо теж перестала надто перейматися цим.

***

Уночі Чен Сяосяо, що спала в одному ліжку з сестрою, довго не могла заснути. У голові безперервно крутилися питання, на які вона хотіла знайти відповіді. Вона відчувала, що їхня родина далеко не проста, але батьки не бажали їй нічого розповідати.

Думала-думала, але так нічого й не придумала. Зрештою відкинула всі безладні думки й миттю перемістилася в простір.

З’явившись перед маленьким будиночком, вона побачила, що за день білі редьки вже дозріли.

Вона не стала відразу збирати врожай, а спершу перейшла на пасовище. П’ять курей і п’ятеро кролів, яких вона випустила, теж уже досягли зрілості.

За всього лише один день — такий результат. На обличчі Чен Сяосяо з’явилася сяюча усмішка.

Спочатку вона дасть ці продукти родині, щоб підживити сили. За кілька днів збере більше й віднесе продавати. А коли з’являться гроші — запросить лікаря для батька.

Увійшовши до будиночка, Чен Сяосяо відкрила операційну панель. Першим ділом вона перевірила сховище. І в ту ж мить її обличчя помітно змінилося.