Розділ 40 — Хто тут сильніший?

"Ми розуміємо!" — кивнув Чен Біюань.

В управителя Чжу на обличчі просіяла радість, погляд розпорядника Ліня став трохи м'якшим, а розпорядник Бай просто мовчки чекав — він знав, що господар дому ще не закінчив думку.

І справді, Чен Біюань продовжив:

"Панове, не буду від вас приховувати: днями до нашого дому вже приїздив головний управитель Ґао з міського маєтку Нін. Він висловив точно таке ж прохання, тому я справді не знаю, яку сторону мені обрати."

"Головний управитель Ґао з маєтку Нін?" — щиро здивувався управитель Чжу.

Вирази облич розпорядників Бая та Ліня теж злегка змінилися. Вони знали, що хтось уже випередив їх і знайшов дорогу до родини Чен, але навіть не підозрювали, що це були люди з маєтку Нін.

"Саме так, головний управитель Ґао!" — бачачи їхній сумнів, Чен Біюань продовжив пояснення:

"Моя дружина та донька зустріли його, коли вперше повезли птицю на продаж. Він тоді викупив усе до останнього."

Хоча управитель Чжу раніше про це не чув, він вірив, що господар каже правду. Зрештою, якщо люди з маєтку Нін прийшли першими, вони точно помітили, що товари родини Чен насичені духовною енергією.

Він не наважувався приймати рішення самостійно, тому перевів погляд на розпорядника Бая, який насупився і, подивившись на Чен Біюаня, сказав:

"Главо родини Чен, як то кажуть, товар дістається тому, хто платить більше. Ми готові дати на один лян срібла більше за кожну позицію порівняно з ціною маєтку Нін. Сподіваюся, ви оберете вигоду!"

"Цими днями ми якраз збиралися підготувати партію зерна та птиці для продажу, проте поки що не думали збувати її негайно", — Чен Біюань навмисно перевів тему, так і не давши прямої згоди.

Розпорядник Бай пильно вп'явся в нього поглядом і надзвичайно серйозно промовив:

"Главо родини Чен, нам дуже потрібні ваші зерно та птиця. Сподіваюся, ви продасте їх саме нам. Обіцяю, ціною ви залишитеся задоволені. Ба більше, ми хочемо, щоб надалі все, що ви виставлятимете на продаж, діставалося виключно нашій стороні!"

"Я вірю у вашу щирість", — Чен Біюань подивився на них і спокійно відказав:

"Проте люди з маєтку Нін залишили нам точно такі ж настанови. Це дійсно ставить мене в незручне становище!"

"Що ти маєш на увазі?" — спалахнув розпорядник Лінь. Його очі блиснули крижаним гнівом, і він холодно виплюнув:

"Ти всього лише якийсь Бойовий Майстер. Невже справді думаєш, що зможеш утримати таке багатство? Хіба не знаєш приказки: «Бідняк не винен, але володіння скарбом — це злочин»?"

Від цих слів розпорядник Бай різко змінився в обличчі, а управитель Чжу спочатку застиг, а потім безпорадно й гірко посміхнувся.

Хіба так ведуться справи? Хіба це торговельні перемовини? Такий тон більше скидався на прелюдію до бандитського пограбування!

"Що ж, не заперечую, я лише дрібний Бойовий Майстер", — посмішка Чен Біюаня стала крижаною, а в голосі забриніла зневага. — "Якщо у вас є хист — приходьте і відберіть. Якщо зможете пограбувати, вважатиму, що ви справді маєте силу!"

Усе пропало, — подумки зсутулився розпорядник Бай. Він зрозумів, що всі попередні зусилля щойно пішли прахом.

Старий управитель Чжу зі скорботним обличчям відкрив був рота, хотів щось сказати, але так і не спромігся вичавити жодного слова.

Чен Сяосяо чітко бачила все, що відбувалося. Вона випросталася і подивилася прямо на зухвалого розпорядника Ліня. Правильно кажуть: нахабству подібних істот немає меж. Цей чоловік, будучи звичайним слугою при впливових господарях, поводився так, наче сам був великим володарем, який звисока споглядає на нікчемних смертних.

"Ти думаєш, я не наважуся?!"

Розпорядник Лінь відповів їй жорстоким поглядом, і на його обличчі з'явилася люта посмішка.

Чен Сяосяо розлютилася. Вона з усіх сил придушила гнів, що закипав у грудях, і абсолютно спокійно промовила:

"Ви справді вважаєте, що ваші господарі схвалять таку дурість, як різати курку, що несе золоті яйця?"

"Ти!.."

Розпорядник Лінь пронизав її поглядом, холодним як крига, але Чен Сяосяо без страху прийняла цей виклик і тихо промовила:

"Не тримайте інших за рабів. Торгівля має виглядати як торгівля. Якщо вирішувати питання силою, ви точно не отримаєте нічого хорошого. Навіть якщо припустити, що ми не маємо сили захистити своє добро... Будьте певні: знайдуться ті, хто з радістю допоможе нам його вберегти, чи не так? Що вже казати про те, звідки вам знати, чи здатні ми захиститися? Якби ми не мали сили, то нізащо б не виставляли все це на продаж. Невже ви думаєте, що ми самі не розуміємо, яка цінність у наших руках?"

Сказавши це, Чен Сяосяо ледь помітно усміхнулася і, дивлячись на застиглого від люті розпорядника Ліня, провокаційно запитала:

"Розпоряднику Лінь, не бажаєте перевірити? Ми готові прийняти вас у будь-який час!"

"Добре! Добре! Дуже добре!" — Розпорядник Лінь запекло вп'явся очима в дівчину, яка так упевнено тримала удар. Він ледь стримував шалений гнів, проте влаштовувати бійку прямо зараз не став.

Чен Сяосяо наче й не помітила його сповненого жаги до вбивства погляду, і так само спокійно відказала:

"Звісно, добре. Сподіваюся, у вас теж усе буде добре."

Потім вона відвела погляд і подивилася прямо на управителя Чжу:

"Дядечку управителю, мені прикро, але відсьогодні ми більше нічого вам не продамо. Будь ласка, йдіть."

"Панно Чен, я..."

"Мені шкода, але йдіть", — перебила його Чен Сяосяо, не бажаючи слухати виправдань.

Розпорядник Лінь холодно пирхнув, його силует на лаві змазався, і він миттєво зник. Розпорядник Бай глибоко подивився на дівчину, підвівся і теж мовчки пішов геть.

Останнім, важко зітхаючи та бідкаючись, подвір'я залишив безпорадний управитель Чжу.

Ця розмова завершилася повною катастрофою і принесла з собою приховану загрозу. Обличчя пані Чен сповнилося тривогою; вона дивилася на чоловіка та доньку, не знаючи, що й сказати.

Чен Біюань залишався абсолютно спокійним, на його обличчі не відображалося жодних емоцій. Він продовжував тихо пить чай, ніби щойно не сталося нічого особливого.

Стиха заспокоївши матір кількома словами, Чен Сяосяо разом із нею пішла до кухні готувати вечерю.

Повечерявши, Чен Сяосяо відразу увійшла до простору і наказала Юйтен пильно стежити за кожним клаптиком їхньої землі, оскільки була впевнена — ця ніч спокійною не буде.

Вона добре запам'ятала сповнені люті очі розпорядника Ліня. Він точно спробує діяти вже сьогодні, такий чоловік не залишить їхню родину в спокої.

***

Коли всі в домі міцно заснули, Чен Сяосяо навшпиньках вийшла надвір. Під яскравим місячним сяйвом вона повільно попрямувала до пасовища, де зараз відпочивала майже сотня духовних птахів. Якщо ворог захоче завдати удару, він точно прийде сюди.

Лози Юйтен уже пустили свої пагони по всьому периметру загону. Окрім спостереження, вона могла за першої ж потреби миттєво атакувати нападників, тож жодні гості їм не страшні.

Час минав.

Ніч непомітно підібралася до години Свині (між 21:00 та 23:00) . Прихилившись до одного з пагонів Юйтен, Чен Сяосяо відпочивала із заплющеними очима. Двоє вірних псів стерегли город. Навколо панувала цілковита, глибока тиша.

"Маленька господине, двоє людей наближаються!" — раптом пролунав біля вуха тихий голос Юйтен. Собаки також подали їй знак.

Повільно розплющивши очі, Чен Сяосяо подивилася в бік дороги і справді помітила дві постаті в чорному одязі.

Їй навіть не потрібно було бачити їхні обличчя — за однією лише статурою дівчина миттєво впізнала розпорядників Ліня та Бая. Вона не очікувала, що вони прийдуть разом; схоже, цей нічний урок обіцяв бути серйозним.

Пси, які заздалегідь отримали наказ від Чен Сяосяо, продовжували мирно лежати на землі, удаючи, ніби міцно сплять і нічого не помічають. Під пильним поглядом дівчини нічні гості, як і передбачалося, попрямували прямо до пасовища.

Вдень вони вже встигли роздивитися його, тож тепер точно не оминуть увагою.

Схована під захистом маскування Юйтен, Чен Сяосяо з холодною посмішкою спостерігала за їхнім наближенням. Їй було цікаво: вони збираються вкрасти птахів чи просто перерізати їх усіх?

Чоловіки обережно роззирнулися довкола, і розпорядник Лінь тихо скомандував:

"Діймо. Не залишати жодного живим!"