Розділ 42 — Хто змушує?

Головний біль. Головний біль. Великий головний біль!

Слухаючи таку серйозну матір, Чен Сяосяо понад усе хотіла просто розвернутися і втекти, настільки сильно у неї розболілася голова.

"Мамо, ви тільки не хвилюйтеся завчасно, давайте поговоримо про це, коли батько буде вдома!"

"Добре, щойно батько повернеться, я відразу з ним усе обговорю!" — обличчя пані Чен осяяла щаслива посмішка. Вона вирішила, що донька прислухалася до її поради, і їй навіть на думку не спало, що Чен Сяосяо просто не хотіла витрачати сили на порожні балачки.

Не бажаючи продовжувати цю тему, дівчина кивнула на великий казан, з якого вже йшла пара, і запитала:

"Мамо, а чи залишився у нас ще чай? Батько пішов до села Люшу кликати селян на допомогу, тож нам потрібно заварити багато чаю, щоб усім вистачило!"

"Кликати селян на допомогу? До речі, я щойно краєм вуха чула, як ви з батьком розмовляли про бамбуковий гай. Що там у вас за задум?"

Оскільки мати досі нічого не знала, Чен Сяосяо довелося знову розповісти про план розширення та облагородження бамбукового гаю. Почувши це, пані Чен щиро зраділа і палко підтримала ідею:

"Це добра справа, дуже добра! Гаразд, ми негайно заваримо чай. І ось що: трохи пізніше треба буде зарізати більше курей та качок, щоб як слід пригостити людей!"

"Добре, мамо, зробимо як ви кажете", — з посмішкою відповіла Чен Сяосяо, а потім додала: "Мамо, я піду візьму чаю."

"Іди, доню!" — пані Чен з ніжною усмішкою провела поглядом струнку постать доньки і тихо заговорила сама до себе:

"Якби ми досі жили в клані, я б уже давно підшукала для Сяосяо чудову партію. А в цих краях знайти такого чоловіка, який би їй припав до душі, мабуть, буде непросто. Коли чоловік повернеться, мені обов'язково треба з ним поговорити. Цікаво, чи в силі ще ті заручини з родиною Гу, про які він колись домовлявся?"

Пригадавши це, пані Чен знову мимоволі зітхнула:

"Ех, навіть якщо тоді угода була в силі, то тепер вони, скоріш за все, давно про все пошкодували. Наша родина зараз у такому становищі..."

"Мамо, мамо! У нас майже не залишилося чаю!" — пролунав з-за дверей кухні голос доньки. Пані Чен здригнулася від несподіванки і поспішила вийти надвір.

Вони зустрілися біля самого порогу. Чен Сяосяо легенько потрусила керамічним глечиком і промовила:

"Мамо, цього чаю вистачить щонайбільше на два рази. Якщо до нас завітає ще хтось, нам просто не буде чим пригостити гостей!"

"Закінчився чай? Оце халепа. Якщо збирати його на горі, то листя потім ще доведеться сушити та обсмажувати, тож швидше буде з'їздити за ним до містечка!"

Збирати чай на горі?

Очі Чен Сяосяо вмить спалахнули. Якщо вона зможе пересадити чайні кущі до свого простору...

Від цієї думки дівчина аж затамувала подих від захоплення. Вона простягнула глечик матері й рішуче сказала:

"Мамо, я сьогодні сама сходжу на гору і назбираю чаю. А Чжен’юаня я зараз попрошу повернутися, щоб він допоміг вам по господарству!"

Сказано — зроблено. Навіть не взявши з собою кошика, вона відразу попрямувала геть від дому.

"Ох, ця дитина, знову побігла в гори!" — пані Чен не знала, що задумала донька, тому лише здивовано похитала головою, проте зупиняти її не стала — нехай займається своїми справами.

Проходячи повз бамбуковий гай, Чен Сяосяо гукнула молодших брата та сестру і відправила їх додому допомагати матері, а сама рушила в гори. Вона вже не раз чула від батьків, на якому саме схилі росте дикий чай, тому впевнено тримала курс прямо до мети.

***

Тим часом управитель Чжу в заїжджому дворуі "Лайюе" буквально не знаходив собі місця. Слуга, бачачи, як той розгублено ходить туди-сюди по кімнаті, лише знизував плечима, не розуміючи, яка така важлива справа так сильно стурбувала його начальника.

Управитель справді згорав від тривоги, проте хвилювався він зовсім за інших людей. Йому й у страшному кошмарі не могло наснитися, що обидва розпорядники, які таємно пішли посеред ночі до Ченів, так і не повернуться до самого ранку.

Куди саме вони вирушили, управитель Чжу міг без зусиль здогадатися навіть за найменшими натяками, але зважаючи на високий рівень бойових мистецтв цих двох чоловіків, як вони могли зникнути безвісти? Невже вони успішно виконали задумане і відразу залишили повіт Цін’ань?

Малоймовірно!

Управитель Чжу миттєво відкинув цю думку. Поки таємниця родини Чен залишалася нерозгаданою, вони б нізащо не пішли. То невже з ними трапилося якесь нещастя?

Але ж голова родини Чен — усього лиш звичайний Бойовий Майстер, він ніяк не міг стати гідним суперником для двох досвідчених бійців такого ж рівня. Чому ж тоді їх досі немає? Може, вони дістали поранення і зараз переховуються в якомусь затишному місці, заліковуючи рани?

Що ж йому тепер робити? Навідатися до Ченів і розвідати обстановку? Чи продовжувати сидіти й чекати?

У голові управителя Чжу роїлися найрізноманітніші хаотичні думки, у нього зовсім зникло бажання займатися справами заїжджого двору. Його погляд був невідривно прикутий до вхідних дверей у надії, що от-от з'являться дві знайомі постаті.

***

Маєток Нін!

Молодший панич родини Нін нарешті повернувся додому!

Разом із молодим паничем Нін Сюньцзуном приїхали також двоє студентів академії Божественного Кондора. З їхньої гордовитої та зверхньої поведінки було одразу зрозуміло, що вони мають вельми поважний статус.

Втім, господарів маєтку це не надто обходило. Для столичних гостей маєток Нін був справжньою глушиною, і те, що вони погодилися супроводжувати Нін Сюньцзуна в дорозі, вже вважалося величезною послугою, тому господарям доводилося відповідати теплою усмішкою на їхню холодну байдужість.

Тільки старий голова роду Нін дивився на це з легким роздратуванням, проте заради улюбленого онука не став зважати на пиху молодиків. Зрештою, вони прибули як гості, а великодушності старому пану Нін було не позичати.

Наказавши управителю з почестями розмістити зарозумілих гостей у гостьовому флігелі, старий пан Нін відразу покликав онука до свого кабінету — дідусь із онуком ще навіть не встигли як слід поговорити після довгої розлуки.

Старий пан Нін почав дбайливо розпитувати хлопця про його життя та навчання в академії Божественного Кондора. Нін Сюньцзун захоплено і з яскравими емоціями розповідав дідусеві про все, що відбувалося в стінах закладу, і в його голосі звучало щире захоплення та повага до тих студентів, які мали високий рівень культивації та шляхетне походження.

Слухаючи ці палкі розповіді з лагідною посмішкою, старий пан Нін не перебивав онука, проте в душі тихо зітхав. Хоча його онук уже досяг початкової стадії рівня Бойового Майстра, в академії Божественного Кондора він, вочевидь, залишався серед найслабших пасинків долі. Адже його однолітки вже перебували на пікових стадіях рівня Бойового Майстра, а деякі старші учні взагалі перейшли на рівень Бойового Духа — його онукові до них було ще рости й рости, хоч би як він намагався їх наздогнати.

"Дідусю, ви надіслали мені листа з вимогою негайно повернутися додому. Що саме сталося? Я бачу, що в маєтку все спокійно, то навіщо була така терміновість?" — здивовано запитав Нін Сюньцзун.

Отримавши послання, він подумав, що вдома трапилося якесь нещастя, тому поспіхом відпросився у наставників і щодуху мчав назад, а виявилося, що все гаразд.

Почувши це питання, старий пан Нін уважно подивився на онука, і його старече обличчя осяяла тепла посмішка:

"Це добра справа. Я покликав тебе, бо хочу влаштувати для тебе чудові заручини!"

"Що?! Заручини?! Я не згоден!" — Нін Сюньцзун мало не підскочив зі стільця. Його привабливе обличчя вмить зблідло від обурення, і він гнівно вигукнув:

"Дідусю, що це за жарти?! Які ще заручини в такому віці? Я ні за що не погоджуся! Я сам знайду жінку, яку покохаю!"

"Цзун'єр!.." — старий пан Нін не очікував від онука такої бурхливої реакції. Він невдоволено насупився і суворо промовив: "Цзун'єр, не гарячкуй, спочатку вислухай, що я тобі скажу!"

"Не хочу я нічого слухати, дідусю! У цьому питанні не може бути жодних компромісів. У моєму серці вже є кохана дівчина, і я не збираюся пов'язувати себе ніякими шлюбними угодами!" — голосно заперечив Нін Сюньцзун, уперто дивлячись прямо в очі дідові.

"Дурниці!" — обличчя старого пана Ніна стало суворим. Проте, дивлячись на такий затятий протест та ображений вигляд онука, його серце трохи пом'якшало.

Зрештою, нікому не хочеться одружуватися з нелюбою жінкою. Старий пан Нін сам колись був молодим, тому чудово розумів почуття хлопця. Але й втрачати унікальні скарби родини Чен він також не збирався.

"Цзун'єр, сядь на місце. Спочатку дідусь розповість тобі дещо надзвичайно важливе!"