Розділ 43 — Змова з метою захоплення.

"Дідусю, це правда?"

Очі Нін Сюньцзуна розширилися від недовіри. Він і подумати не міг, що в цих бідних, глухих краях з'явиться справжня духовна криниця, це ж просто неймовірна удача.

Ба більше, навіть в академії Божественного Кондора не було духовного джерела, а тут якийсь селюк отримав такий скарб. Його думки одразу ж закрутилися в корисливому напрямку.

Старий пан Нін кивнув і промовив:

"Звісно правда, Гао Ян особисто відвідав родину Чен, на власні очі бачив духовне джерело і пив воду з тієї криниці. Тільки переконавшись у всьому, він повернувся і доповів мені!"

"Чудово! Дуже добре!"

Нін Сюньцзун мало не заплескав у долоні від радості. Зі сповненим захвату обличчям він палко заговорив:

"Дідусю, давай виділимо суму грошей і викупимо у Ченів цю духовну криницю, нехай віднині вона належить нашому роду. Після цього я негайно доповім про це своєму наставнику. Тоді всі в академії пам'ятатимуть мене, Нін Сюньцзуна, а наставник стане ставитися до мене ще краще і виділить більше духовних каменів для моїх тренувань. Я зможу дуже швидко пробитися до рангу Бойового Духа, і тоді ніхто не наважиться дивитися на мене звисока! Дідусю, ну скажіть, хіба я не правий?!"

"Ну... щодо цього..."

Дивлячись на невимовно радісного онука, старий пан Нін лише безпорадно завагався. Він навіть не уявляв, що у хлопця виникнуть такі наміри. Викупити чуже духовне джерело? Ті люди ж не дурні, як вони можуть його продати? До того же тепер вони навіть свою птицю не хочуть їм збувати, що вже казати про криницю.

"Дідусю, що не так?" — помітивши, що дід не наважується відкрити рота, Нін Сюньцзун нарешті збагнув, що справа не така проста, як йому здавалося. Він запитав:

"Дідусю, невже родина Чен не погодиться?"

"Звісно не погодиться!" — старий пан Нін безпорадно похитав головою і детально розповів усе, що знав про Ченів, а також про те, що тепер вони наввідріз відмовляються що-небудь продавати.

"Родина Чен — не корінні жителі села Люшу? А голова родини — всього лиш Бойовий Майстер?"

Тільки тепер Нін Сюньцзун зрозумів, що їхні суперники — зовсім не дурні селяни, які нічого не тямлять у житті. Вочевидь, з ними буде непросто впоратися. Проте від однієї думки про духовне джерело його серце шалено калатало, а в очах спалахнув жадібний вогонь. У голові хлопця один за одним почали з'являтися підступні плани.

За якийсь час у його погляді застигла рішучість та жорстокість, і він промовив:

"Дідусю, ми запропонуємо їм високу ціну. Але якщо ці Чени виявляться нерозумними і відмовляться від вигоди, нехай потім не нарікають на нашу нещадність!"

"Цзун'єр, ти що ..."

Старий пан Нін одразу розкусив його намір відібрати скарб силою, і його серце важко стиснулося. На цій невеликій ділянці землі старий пан Нін був шанованою та поважною людиною і ніколи не чинив подібних безчинств, тому пропозиція Нін Сюньцзуна викликала у нього внутрішній спротив.

"Дідусю, та що тут такого? Цінні скарби завжди дістаються сильнішому. Зрештою, навіть якщо ми не заберемо його собі, невже інші пройдуть повз? Щойно хтось іще дізнається про криницю, її обов'язково відберуть, і якщо ми запізнимося, то діяти буде вже пізно!"

"До того ж хіба не кажуть: «Хто не вміє бути жорстоким, той не справжній чоловік»? Щоб отримати щось справді цінне, цілком нормально використати певні методи. Дідусю, ви не переймайтеся через такі дрібниці. Я знаю лише одне: якщо людина не дбає про власну вигоду, саме небо покарає її. То навіщо мені обділяти самого себе?!"

Нін Сюньцзун чудово знав про занадто м'який та добродушний характер свого діда. Раніше він не бачив у цьому нічого поганого, але відтоді як потрапив до академії Божественного Кондора, де панував закон джунглів і повага до сили, хлопець засвоїв: жодні моральні правила не мають значення, якщо твій кулак недостатньо міцний.

Ніхто не стане ставитися до тебе добре лише тому, що ти поводишся як шляхетний праведник. Навпаки, саме таких слабкодухих добряків усі навколо найчастіше й ображають. Провчившись в академії Божественного Кондора понад рік, колись простодушний Нін Сюньцзун уже давно змінився. Він перейняв звички сильних світу цього і вважав грабунок та примус цілком буденною справою.

"Але ж..."

"Облишмо це, дідусю, просто довірте цю справу мені і ні про що не турбуйтеся. А я піду розважати своїх старших братів по академії!" — нетерпляче перервав діда Нін Сюньцзун. Він підвівся зі стільця і, прямуючи до виходу, презирливо пробурмотів собі під ніс:

"Якась сільська дівка ще й сміє мріяти про шлюб зі мною, просто сміхота, хм!"

Почувши це бурмотіння онука, старий пан Нін міцно насупився. Він відкрив був рота, хотів щось сказати, але так і не спромігся вичавити жодного слова.

***

Переваливши через два гірські хребти, Чен Сяосяо нарешті побачила з десяток чайних кущів*. Хоча це й не було безкрає зелене море, що хвилюється під вітром, проте від кремезних стовбурів цих кількох кущів у різні боки розходилося безліч вигнутих, химерних гілок. Листя мало овальну форму, за розміром нагадувало тутове, було щільним, широким і таким соковито-зеленим, наче аж лисніло від олії.

Рівні верхівки кущів були всіяні ніжними молодими листочками. Овальні, із зубчастими краями, вони скидалися на щойно народжених немовлят — тендітні, із гострими кінчиками, яскраво-зелені, вони немов чекали на дбайливі руки збиральниць чаю.

Коли дівчина підійшла ближче, їй назустріч війнув тонкий, ледь помітний свіжий аромат. Чайний кущ належить до родини чайних і є багаторічною вічнозеленою деревною рослиною. Він любить теплий і вологий клімат, полюбляє світло, але водночас є тіневитривалим, найкраще розвиваючись під розсіяними сонячними променями. Його життєвий цикл поділяється на період розсади, молодий, зрілий та період старіння.

Чен Сяосяо добре знала, що збір можна проводити навесні та восени. Листя, зібране навесні, називають весняним чаєм, а восени — осіннім. У її колишньому світі люди вирощували чай величезними плантаціями, проте в цю епоху його доводилося шукати дикорослим у горах. Оскільки товар був рідкісним, чай цінувався надзвичайно високо.

Стоячи біля кількох кущів, Чен Сяосяо звернулася до маленької помічниці, яка якраз визирнула з простору:

"Юйтен, якщо ми пересадимо ці чайні кущі до нашого простору, чи зможемо ми збирати листя цілий рік?"

"Хі-хі, маленька господине, давайте пересадимо і самі все побачимо! Думаю, збирати чай цілий рік для нас не буде проблемою. Час у нашому просторі тече набагато швидше, тож у маленької господині буде стільки чаю, скільки вона забажає!"

"Чудово, це дуже добре, згодом ми зможемо навіть продавати його!"

"Маленька господине, якщо виростити чайні кущі в просторі, то зібране листя точно відрізнятиметься від звичайного. Воно теж буде насичене духовною енергією, тож маленька господиня зможе продавати його за ще вищою ціною!"

"Ну звісно ж!"

Чен Сяосяо задоволено кивнула і, мружачись від посмішки, промовила:

"Юйтен, швидше пересаджуй їх, а потім подивимося, чи немає чаю десь поблизу. Що більше знайдемо, то краще!"

"Добре!" — відгукнулася маленька Юйтен. Вона змахнула своєю крихітною ручкою, і за мить кілька чайних кущів зникли, наче їх тут ніколи й не було.

Завершивши з цим клаптиком землі, Чен Сяосяо, користуючись тим, що сонце ще було високо, рушила далі на пошуки дикого чаю.

***

Тим часом за будинком родини Чен вирувала робота.

Чен Біюань привів із собою чотирьох селян. Вони по черзі набирали воду з криниці, несли її відрами до бамбукового гаю і виливали прямо під коріння бамбука. Відро за відром, чоловіки працювали дуже завзято.

Хоча селяни й не розуміли, навіщо Чени займаються такою дивною справою, проте за один день роботи їм обіцяли дати по літру* рису як плату. Тож їм було байдуже до причин, вони просто сумлінно виконували свою роботу.

***

За межами гаю було гамірно, а от двом чоловікам, замкненим у самій гущавині бамбукових заростей, здавалося, що вони потрапили до справжнього пекла. Вночі вони не могли розгледіти, що це за місце, але коли розвиднілося і вони побачили, де саме опинилися, то пошкодували про свій нічний вчинок так сильно, що готові були головою об стіну битися.

Тремтячи від жаху всім тілом, розпорядник Лінь першим порушив тишу і злякано запитав:

"Що нам тепер робити?!"

~~~~~

Чайний кущ.

* В азіатських країнах в стародавні часи сипучі продукти — як-от рис, пшеницю чи квасолю — традиційно вимірювали не на вагу (в кілограмах), а за об'ємом (у літрах) .