Розділ 44 — Навала непроханих гостей.

Розпорядник Бай відчув, як по його спині пробіг сильний мороз. Він із жахом дивився на понад сотню маленьких змій, що повзали перед ними. Тут було два види змій — одні сріблясто-білі, а інші з золотавими кільцями, і всі вони належали до смертельно отруйних порід.

Якби до них повернулися їхні колишні сили, вони б навіть не звернули уваги на цих гадів. Достатньо було лише пустити по тілу внутрішню енергію, щоб миттєво розірвати і знищити всіх цих змій. Проте зараз вони не просто були замкнені тут — найбільше їх лякало те, що їхня внутрішня енергія повністю зникла, через що вони почувалися безпорадними, наче звичайні прості люди.

Вони й уявити не могли, що спроба залякати і пригрозити родині Чен обернеться для них такою катастрофою. Тепер перед цим кублом змій вони чітко розуміли: варто їм зробити бодай один зайвий рух, і ці плазуни живцем загризуть їх.

Розпорядник Лінь, не дочекавшись відповіді від свого товариша, відчув у душі гірку досаду. Якби не його власна пиха та самовпевненість, через яку він вирішив провчити Ченів, вони б ніколи не опинилися в такому становищі. Це ж саме він минулої ночі запропонував піти до будинку Ченів, щоб виставити ультиматум. Можна сказати, що весь цей жах стався виключно з його вини, та ще й розпорядника Бая за собою потягнув, а тепер вибратися звідси вже не було жодної надії.

Звісно, у своєму серці він іще сильніше зненавидів усю родину Чен. Якби не ці люди, він би взагалі ніколи не приїхав до села Люшу і не опинився б ув'язненим у цьому дивному місці. Від сорому та люті розпорядник Лінь міцно зціпив зуби.

Він заприсягся, що настане день, коли він обов'язково помститься за ганьбу сьогоднішнього ув'язнення!

Розпорядник Бай, ніби відчувши його пригнічений стан, тихо промовив:

"Не хвилюйся. Вони не вбили нас минулої ночі, отже, вбивати нас вони не збираються."

"Але ж ми..." — розпорядник Лінь насупився і, люто позираючи на змій, що сторожили їх, зі злостю процідив:

"Ми обов'язково маємо знайти спосіб утекти, щоб змити цей сором!"

"Утекти нам буде надто важко. Якби справа була лише в цих зміях, ми б ще могли вигадати, як їх відвернути. Але хіба ти не помітив, які дивні ці пагони лози? Вони наче мають власну волю і зв'язали нас так, що ми не можемо навіть поворухнутися."

"Ех..." — розпорядник Лінь знову спробував щосили виплутатися, але лоза не лише не послабилася, а навпаки, затягнулася ще міцніше. Від цього його обличчя стало зовсім похмурим.

Розпорядник Бай важко зітхнув:

"Тепер нам залишається лише сподіватися, що управитель Чжу відправить людей нам на виручку. Інакше нам ні за що звідси не вибратися!"

Розпорядник Лінь безсило опустив голову, приховуючи свій повний жаги до вбивства погляд.

***

У цей самий час кілька швидких коней щодуху мчали геть від містечка. Троє вершників попереду були привабливими молодими паничами, а решта — слугами з маєтку Нін. Вони тримали шлях прямо до села Люшу, розташованого за кілька десятків лі!

"Молодший брате, сподіваюся, ти нас не обдурив!" — гукнув до Нін Сюньцзуна молодик у блакитному халаті.

Нін Сюньцзун упевнено відповів:

"Старший брате Чжоу, не хвилюйтеся! Мій дідусь ніколи б мене не обманув. У селі Люшу дійсно з'явилося духовне джерело!"

"Головне — щоб там справді була духовна криниця. Тоді наша академія Божественного Кондора обов'язково відправить сюди своїх майстрів, і ми отримаємо щедру винагороду!" — з посмішкою підхопив розмову інший юнак у білому вбранні.

"Ну звісно ж!" — Нін Сюньцзун гордо задер носа і самовдоволено сказав:

"Старший брате Чжоу, старший брате Гу, не хвилюйтеся. Коли ми повернемося, я обов'язково скажу наставнику, що ми знайшли це духовне джерело всі разом!"

Старший брат Чжоу та старший брат Гу перезирнулися й задоволено посміхнулися:

"Ну що ж, тоді ми покладаємося на тебе, молодший брате Нін!"

"Ха-ха-ха, брати, не варто церемоній! Нумо швидше дістанемося до села Люшу і на власні очі побачимо, що це за духовна криниця! Цоб!.."

"Цоб!.."

Шість породистих коней стрімко пронеслися сільською дорогою, здіймаючи за собою густі клуби пилу. Коні бігли дедалі швидше і за мить зникли за крутим поворотом стежки.

***

Пообідавши, Чен Біюань разом із селянами знову взявся поливати бамбук. Ситні наїдки додали чоловікам сил, тож тепер вони працювали ще швидше та завзятіше. Один із них, розпливаючись у посмішці, запитав:

"Брате Чен, чому це у вашому домі їжа здається такою смачною, та й вода з криниці якась особлива, напрочуд солодка?"

"Та не просто солодка! Я помітив, що варто мені втомитися, як після кількох ковтків вашої води втома миттєво зникає і знову з'являються сили. Я вже починаю думати, чи не свята це вода якогось безсмертного!"

"Дійсно дуже смачна. Вона набагато краща за воду з криниці в моєму дворі, і хто знає, чому воно так!"

"Отож, і я маю таке саме відчуття!"

Усі четверо селян один за одним ділилися своїми враженнями. Чен Біюань, який саме витягував воду з криниці, з посмішкою вислухав їхні здогадки і лише тоді відповів:

"Насправді це звичайна вода. Можливо, вся справа в тому, що наше обійстя розташоване зовсім близько до гір Ваньань, тому підземні джерела тут трохи солодші, от і все."

"Брат Чен правий. Вода ж усе одно з-під землі витікає, мабуть, ми просто самі собі це навигадували!" — погодився з його словами найстарший серед них, Лю Ліньцай.

Інші чоловіки теж нічого не знали про духовні джерела, тому легко повірили цьому поясненню, вирішивши, що їм просто здалося, а тутешня вода просто трохи чистіша та приємніша на смак.

***

Поки вони наполегливо працювали на задньому дворі, пані Чен разом із дітьми сиділа в альтанці, навчаючи їх грамоти та читанню. Раптом з боку воріт почувся гучний собачий гавкіт!

Гав-гав-гав! Гав-гав-гав!

"Мамо, до нас хтось прийшов, собаки гавкають!" — маленька Ланлань першою відклала вбік пензель та туш і здивовано подивилася на матір.

Чен Чжен'юань та Чен Чженбінь також відірвали погляди від своїх книжок. Пані Чен тихо пробурмотіла собі під ніс:

"Хто б це міг бути? Невже хтось із місцевих селян завітав? Піду погляну."

"Мамо, ми з вами!"

Малеча дружно підвелася з місць. Пані Чен не стала їх зупиняти і разом з дітьми вийшла на подвір'я, де відразу побачила шістьох чи сімох незнайомих людей.

Поглянувши на їхній розкішний одяг, пані Чен миттєво зблідла на обличчі й пошепки наказала старшому сину:

"Чжен'юаню, швидше біжи на задній двір і клич батька!"

"Добре!" — без зайвих слів хлопець миттєво розвернувся і побіг за будинок.

***

Про все, що відбувалося біля воріт, собаки відразу ж передали інформацію Чен Сяосяо. Дівчина якраз спускалася з гори, коли на стежці їй зустрівся Лю Даньхан. Проте їй було не до вітань — вона просто промчала повз нього і чимдуху побігла вниз додому.

Лю Даньхан так і залишився стояти посеред схилу, застиглий від несподіванки. Проводжаючи поглядом її стрімку постать, він відчув, як у його серці шпигнув болісний біль. Хлопець не розумів, чому Чен Сяосяо так сильно змінилася останнім часом і тепер при зустрічі навіть не дивиться в його бік.

...

Стривожена новинами Чен Сяосяо навіть не здогадувалася, що своєю поведінкою образила почуття простодушного юнака. Вона поспішала так сильно, що зовсім забула про ввічливість. Точніше кажучи, знаючи, що вдома от-от станеться біда, вона просто не мала жодного бажання на щось відволікатися.

***

Тим часом троє молодих паничів передали повіддя своїх коней слугам. Вони також помітили пані Чен, і в їхніх очах зблиснув подив. Вони відразу зрозуміли, що ця жінка аж ніяк не схожа на звичайну селянку — її виправка та манери видавали в ній шляхетну пані з поважного клану.

Проте це їх мало обходило. Їхні погляди швидко перемістилися на двох собак, які перегородили їм шлях. Старший брат Чжоу уважно розгледів тварин і з неприхованим дивуванням сказав:

"Цікаво, дуже цікаво! Навіть ці два пси мають ознаки духовної природи, вони вже майже перетворилися на духовних звірів!"

"Старший брате Чжоу, вони не просто мають ознаки, вони вже повністю розумні. Хіба ти не бачиш, що ці собаки дивляться на нас зовсім як люди? Вони ж явно наче чатують на нас!" — підхопив розмову старший брат Гу.

Нін Сюньцзун лише презирливо скривився і зверхньо кинув:

"Брати, та це ж усього лиш звичайні собаки, яка різниця, розумні вони чи ні. Коли повертатимемося, пропоную просто зарізати їх, свіже собаче м'ясо буде чудовім частуванням!"