Розділ 45 — Ті, хто напрошується на прочуханку.

Гав-гав-гав!

Гав-гав-гав!

Собаки люто загарчали і розгавкалися, вишкіривши ікла. У їхніх злісних поглядах читалася готовність кожної миті кинутися на ворога — вочевидь, слова Нін Сюньцзуна до глибини душі обурили обох псів.

Пані Чен дивилася на цих трьох нахабних молодиків, і її серце стискалося від тривоги та неспокою. Самого їхнього вигляду вистачало, щоб зрозуміти: ці типи прийшли, щоб спричинити проблеми. Особливо її лякало вбрання, що було на них.

Вони були студентами академії Божественного Кондора!

Академія Божественного Кондора вважалася найвідомішим навчальним закладом у всій державі Дафен, де збиралися найталановитіші та найобдарованіші юнаки — можна сказати, цвіт нації, відібраний один на десять тисяч.

"Прокляті шавки, чого розгавкалися!" — відчувши на собі лють собак Нін Сюньцзун різко замахнувся, збираючись одним ударом долоні прибити псів на місці!

"Ану стій!.."

Від цього гучного гнівного вигуку рука Нін Сюньцзуна завмерла в повітрі. Він мимоволі підвів погляд і побачив зрілого чоловіка, який швидко йшов до них. Сама лише постава прибулого підказала юнакові, що перед ним — голова родини Чен, Чен Біюань.

Сповнений палкого гніву Чен Біюань люто дивився на гостей. Його проникливий погляд пройшовся молодиками, зіниці злегка звузилися, і він суворо запитав:

"Хто ви такі і чому з'явилися на порозі мого дому?"

"То ти і є Чен Біюань?"

Нін Сюньцзун не те що не виявив поваги до господаря, а поводився ще більш зухвало й розв'язно, змірявши його зневажливим поглядом.

Дивлячись на те, як цей хлопець удає з себе пихатого панича, Чен Біюань міцно насупився. Він ніяк не міг збагнути, звідки в такому глухому селі, як Люшу, взялися троє вихованців академії Божественного Кондора.

Ця думка промайнула і зникла. Чен Біюань помахом руки наказав дружині та дітям повернутися до будинку, збираючись наодинці розібратися з цими прибульцями.

Обидва собаки залишилися стояти праворуч і ліворуч від нього. Їхні сповнені ненависті очі були прикуті виключно до Нін Сюньцзуна, адже той щойно намагався їх убити, та ще й збирався з'їсти їхнє м'ясо.

Маючи розвинений розум, вони не збиралися дозволити комусь зарізати себе на обід. Зараз пси самі були готові розірвати цього мерзенного шмаркача.

Собаки теж уміли тримати образу!

"Я Чен Біюань. Що вам потрібно, панове?" — голос чоловіка був холодним, а тон ясно давав зрозуміти, що гостям тут не раді.

"То це справді ти!" — скосив на нього очі Нін Сюньцзун, тримаючись із викликом та зверхністю. Він гордо заявив:

"Оскільки ти тут головний, я не буду марнувати слова. Я купую всю цю землю. Назви свою ціну, а я вже постараюся зробити так, щоб ти лишився задоволеним!"

"Купуєте нашу землю?"

Чен Біюань на мить розгубився. Хоча він і здогадувався, навіщо прийшли ці люди, але не очікував, що вони захочуть просто вигнати його родину з власного дому, щоб одноосібно загарбати це місце.

Нін Сюньцзун нетерпляче змахнув рукою:

"Швидше кажи ціну і негайно забирайся звідси разом зі своїм поріддям , щоб очі мої вас не бачили. Інакше не звинувачуйте мене в неввічливості."

Здавалося, його нахабству просто не було меж.

Груди Чена Біюаня мало не розривалися від люті, в його очах спалахнув нестримний гнів, погляд став крижаним, а навколо тіла почала відчуватися явна жага до вбивства. Зараз він нагадував розлюченого лева.

Його ще ніколи в житті так відверто не зневажали. Чоловік грізно витріщився на молодика, його обличчя потемніло від гніву, і він люто гримнув:

"Забирайтеся! Забирайтеся звідси під три чорти!"

"Що?! Що ти бовкнув?!" — привабливе обличчя Нін Сюньцзуна вмить почервоніло, а потім посиніло від люті. М'язи на його обличчі засіпалися, на скронях набрякли вени, а нещодавня радість змінилася чорною хмарою гніву.

Він ткнув пальцем у господаря і закричав:

"Та хто ти такий, щоб репетувати переді мною?! Усього лиш якийсь нікчемний Бойовий Майстер! Не думай, що ми тебе злякалися. Тепер ви взагалі звідси не підете — усі залишитеся тут і будете моїми рабами!"

"Хм, дурне хлопчисько! Якщо лихо посилає небо, від нього ще можна врятуватися, але якщо людина сама накликає на себе біду — порятунку немає! Якщо життя дороге — забирайся геть!" — від тіла Чена Біюаня хлинула потужна хвиля жаги до вбивства, яка була спрямована прямо на них.

Хоча він сам зовсім нещодавно пробився до рангу Бойового Майстра, проте за останні тридцять років пройшов через безліч смертельних небезпек і жорстоких битв. Його бойовий досвід не йшов у жодне порівняння з цими зеленими молодиками.

Ба більше, свого часу, будучи всього лише Бойовим Воїном, він примудрився перемогти та вбити справжнього Бойового Майстра. Тож три нікчемні майстри та троє звичайних слуг не викликали у нього жодного остраху.

Крижаний намір убити прошив повітря, а важкий тиск накотився наче приливна хвиля. Нін Сюньцзун раптом відчув себе так, ніби опинився глибоко під водою, де важко було навіть дихати.

Обличчя двох його товаришів різко змінилися, у їхніх душах оселився страх і сумніви. Вони не наважувалися зробити бодай крок, боячись, що противник обере саме їх своєю першою мішенню!

"Ти... ти... ти справді смієш погрожувати мені смертю?! Мій дідусь тобі цього не подарує! І наставники з нашої академії Божественного Кондора теж цього так не залишать!"

Нін Сюньцзун був одночасно наляканий і розлючений. Усе пішло зовсім не так, як він розраховував. Чен Біюань, який мав такий самий ранг Бойового Майстра, виявився настільки страшним, що від однієї його аури у хлопця зникло будь-яке бажання чинити опір.

На їхнє майно зазіхали дві родини, і минулої ночі вони вже провчили людей з однієї з них. Чен Біюань не знав напевно, від кого саме прибули ці нахаби, тому суворо запитав:

"Чийого ти роду?"

"Я... я старший панич родини Нін!" — страх у серці Нін Сюньцзуна трохи вщух, але зустрівшись із крижаним поглядом Чена Біюаня, він усе одно мимоволі втягнув голову в плечі, хоча й спробував удати силу:

"Назви свою ціну, наша родина Нін повністю викупить цю землю."

"Якщо не хочеш, щоб я з вернув тобі шию , вертайся туди, звідки прийшов!" — знову спалахнув гнівом Чен Біюань.

Якась там родина Нін, звичайні дрібні поміщики, для нього, Чена Біюаня, вони були порожнім місцем.

"Ти!.."

Нін Сюньцзун затремтів усім тілом від люті. У цей момент двоє його старших братів по академії підійшли ближче і стали поруч, що повернуло йому відчуття впевненості. Хлопець кинув на них повний вдячності погляд.

Його старший брат Чжоу оголив свій меч і з холодною усмішкою промовив:

"Молодший брате Нін, хоч би яким вправним він був, він усього лиш звичайний Бойовий Майстер. Невже ми втрьох не впораємося з одним?"

"Якщо він не хоче забиратися звідси по-хорошому, то ми йому допоможемо!" — додав старший брат Гу, також витягуючи з піхов свого меча.

Побачивши, що товариші не збираються відступати, Нін Сюньцзун нарешті повністю повернув собі колишню пиху. На його обличчі з'явився жорстокий вираз, і він процідив:

"Старший брате Гу, ти не зовсім правий. Не треба виганяти всю його родину — я хочу, щоб вони всі до одного стали нашими рабами і ніколи більше не змогли підвести голови!"

"Спершу розберемося з ним, а там побачимо!" — насупився старший брат Чжоу.

На його думку, безпека була можливою лише тоді, коли ворог знищений під корінь. Якщо вже вирішив відібрати чуже добро, то залишати колишнім господарям життя було вершиною неросудливості.

"Добре!"

Нін Сюньцзун теж оголив свій меч!

Троє слуг маєтку Нін, які тримали коней, поспіхом відійшли якнайдалі, боячись потрапити під гарячу руку і ні за цапову душу накласти головою!

"Вбити!"

Після гучного вигуку три постаті з неймовірною силою кинулися вперед. Їхні бойові мечі, наче гнучкі дракони, блискавично розсікли повітря і, описавши дугу, з трьох боків спрямувалися на Чена Біюаня.

"Напрошуєтеся на смерть!"

Чен Біюань знову скипів від гніву. Його обличчя стало холодним, мов тисячолітні льодовики. Проте, коли він уже збирався завдати удару, в повітрі раптово з'явилося дивне віяло, а поруч пролунав добре знайомий голос доньки:

"Батьку, залиште це мені!"