Розділ 46 — Відлупцювала від душі!

Старша донька якраз встигла повернутися!

Чен Біюань ні на мить не завагався — його постать стрімко прослизнула крізь сітку ворожих лез, і він миттєво відступив убік!

Тільки тепер він чітко розгледів, що в руках доньки була якась дивна зброя, схожа на віяло. Дівчина лише легенько змахнула нею, і навколо здійнявся справжній ураган. Перш ніж трійця встигла бодай щось збагнути, цей порив вітру просто змів їх і підкинув високо в повітря.

Проте Чен Сяосяо на цьому не зупинилася. Віяло в її руках раптово збільшилося в кілька разів, і вона з розмаху, щосили влупила ним прямо по голові Нін Сюньцзуна!

Старшого брата Чжоу та старшого брата Гу відкинуло цим ударом на кілька сотень чжанів назад. Вони кілька разів незграбно перечепилися, перш ніж змогли втримати рівновагу і встояти на ногах.

Їм самим пощастило уникнути найгіршого, але від побаченого далі вони просто заціпеніли від жаху. Обидва студенти могли лише безпорадно спостерігати, як їхнього молодшого брата Нін Сюньцзуна, наче звичайнісінький дерев'яний кілок, по самі вуха забивають у землю. Вони настільки розгубилися, що геть забули кинутися йому на допомогу.

Що це за віяло таке, чому воно має таку моторошну силу?!

"Кха!.."

Загнаний по саму шию в землю Нін Сюньцзун широко відкрив рота і виплюнув пригорщу свіжої крові. Його обличчя стало білим як полотно, і тільки тепер він зміг розгледіти незнайомку, яка казна-звідки з'явилася перед ним.

На вигляд їй було років п'ятнадцять-шістнадцять. Тендітна й витончена, наче орхідея, вона вся ніби світилася духовною силою. Проте вираз її обличчя залишався холодним, як лід, а пара блискучих, кришталево чистих очей дивилася на нього з невимовною суворістю.

Хоча раніше він жодного разу її не бачив, Нін Сюньцзун відразу здогадався, як її звати. Чен Сяосяо. Та сама сільська дівка, з якою дідусь так палко бажав влаштувати заручини.

Побачивши її на власні очі, Нін Сюньцзун мусив визнати: ця дівчина ні краплі не нагадувала затуркану селянку. Якби вбрати її в одяг академії Божественного Кондора і сказати, що вона — шляхетна панночка з якогось могутнього столичного клану, він би повірив без жодних сумнівів.

У глибокому заціпенінні перебував не лише сам Нін Сюньцзун — його старші брати Чжоу та Гу також не приховували свого здивування. Їх вразила не так врода Чен Сяосяо, як її дивовижна аура. Проте найбільше їх шокувало інше: ця дівчина перебувала всього лиш на третьому рівні Концентрації Ці, але примудрилася одним махом змусити їх відступити у страху.

Невже вся справа в тій зброї?

Від цієї думки обидва студенти одночасно втупилися в дивакувате віяло в її руках.

Невже ця річ — справжній магічний артефакт?

Чен Сяосяо навіть не звернула уваги на їхні погляди. Уся її увага була прикута до хлопця, якого вона щойно буквально «вбила» в землю. На її чолі залягла сувора складка, і вона крижаним голосом запитала:

"То це ти збирався зарізати моїх собак і з'їсти їхнє м'ясо? І це ти хотів зробити всю мою родину своїми рабами?"

"Я..."

"Та хто ти такий, щоб зазіхати на подібне?!" — гнів у серці Чен Сяосяо спалахнув із новою силою. Мухобійка в її руках знову злетіла над головою зухвальця і важко опустилася вниз!

Ляп!

"А-а-а!.."

Хлопця знову по саму маківку ввігнало в розриту землю. Нін Сюньцзун видав жалібний, повний болю крик. Весь заліплений багнюкою, він із величезними зусиллями підвів голову, на силу витер свіжу кров, що знову потекла з кутика рота, і з диким недовір'ям витріщився на дівчину.

Він навіть не встиг зреагувати чи ухилитися — його знову поцілили прямо в ціль. Охоплений люттю та образою, він несамовито закричав на Чен Сяосяо:

"Мерзенна дівчиська, тобі що жити набридло?! Як ти смієш піднімати руку на..."

"Замовкни!" — холодно обірвала його дівчина. В її очах зблиснули небезпечні вогники, і величезна мухобійка знову злетіла в повітря, готуючись до нового удару!

Чен Біюань, який весь цей час стояв поруч, аж розгубився. Він і подумати не міг, що його донька виявиться настільки рішучою та сильною — б'є без жодних вагань і їй абсолютно начхати на статус чи походження цих пихатих гостей.

"Ану припини!.."

Старші брати нарешті оговталися від шоку і з гучним криком кинулися вперед, одночасно вихоплюючи мечі. Вони не на жарт злякалися, що якщо ця божевільна дівка вдарить хлопця ще раз, їм доведеться везти до маєтку Нін уже бездиханне тіло їхнього молодшого товариша.

Проте до цих жадібних паничів, які прийшли грабувати її дім, Чен Сяосяо також не плекала жодних теплих почуттів. Вона легенько прижмурила очі, і в її погляді промайнула крижана загроза. Мухобійка, яка мала поцілити в Нін Сюньцзуна, раптово змінила напрямок і змахнула в бік нападників.

Шух!

Під потужним натиском мухобійки піднявся такий сильний шквал вітру, що обох студентів знову відкинуло назад. Вони пролетіли кілька метрів повітрям і з гучним гуркотом важко гепнулися на землю.

Побачивши, що навіть його сильні товариші по академії не змогли встояти перед дівчиною і секунди, Нін Сюньцзун нарешті збагнув, наскільки сильно він недооцінив родину Чен. Тільки зараз у його голові спливли застереження дідуся про те, що Чени — зовсім не прості люди і далеко не звичайні безпорадні селяни.

Позбувшись набридливих мух, Чен Сяосяо знову перевела свій байдужий погляд на хлопця, який саме намагався виповзти з ями. Віяло в її руках знову прийшло в рух, і бідолаху, який щойно на силу підвівся, знову з головою забило в багнюку. Цього разу вона не просто забила його як кілок, а повністю засипала землею.

Двоє старших братів, які щойно підхопилися з землі, поспіхом витерли кров із губ і, побачивши цю картину, мимоволі затремтіли всім тілом.

Страх. Цілковитий, панічний жах— ось що тепер читалося в їхніх поглядах, коли вони дивилися на Чен Сяосяо!

"Кха-кха-кха!.."

Увесь заліплений чорною землею, Нін Сюньцзун, задихаючись і кашляючи, насилу вибрався на поверхню. Зараз від його колишнього лоску шляхетного панича не залишилося й сліду — порваний одяг перетворився на брудне лахміття, через що він став схожим на звичайнісінького обірваного жебрака.

Чен Сяосяо міцно стискала в руці свою мухобійку і крок за кроком почала наближатися до нього.

Дивлячись на дівчину, що йшла прямо на нього, Нін Сюньцзун злякався не на жарт. Які б бойові прийоми чи техніки він не намагався згадати, ухилитися від її дивного віяла було просто неможливо. Він чітко усвідомив: йому з нею ні за що не впоратися.

Зблідлий як смерть, хлопець дивився на неї так, наче перед ним постав якийсь лютий міфічний монстр. Він безладно задкував назад, залякано репетуючи:

"Не підходь! Чуєш, не підходь до мене! Облиш мене!"

"Що, злякався?"

Чен Сяосяо зупинилася просто перед ним і з презирством подивилася зверху вниз:

"Щойно ти так весело розповідав, як забереш чужі життя і як тобі буде добре. То чому ж тепер, коли ти опинився на їхньому місці, так сильно тремтиш від страху?"

"Я... я..." — обличчя Нін Сюньцзуна стало то синім, то зеленим від сорому та образи. Серце хлопця шалено калатало від люті, очі мимоволі закотилися, і він просто зомлів прямо на місці.

Переконавшись, що той знепритомнів, Чен Сяосяо перевела погляд на переляканих слуг, які стояли осторонь із кіньми, і суворо наказала:

"Забирайте це сміття і геть звідси! Якщо хоч раз іще наважитеся з'явитися біля нашого дому, нарікайте на себе. Забирайтеся!.."

Більше не звертаючи уваги на цих непроханих гостей, Чен Сяосяо розвернулася і попрямувала до будинку. Помітивши схвальний і гордий погляд батька, вона лагідно посміхнулася йому у відповідь.

Батько з донькою разом повернулися на подвір'я, де на них уже з хвилюванням чекали мати та молодші діти.

"Чоловіче, Сяосяо, ви цілі? З вами все гаразд?" — з тривогою оглянула їх з ніг до голови пані Чен.

Чен Біюань спокійно кивнув і з посмішкою відповів:

"Усе добре, дружино. Сяосяо з усім розібралася!"

"Старша сестро, а хіба ти не пішла в гори збирати чай? Як ти так швидко повернулася?" — здивовано запитав Чен Чженбінь.

Проте Чен Чжен'юаня цікавило зовсім інше. Його очі горіли від захвату, він підбіг до сестри і почав розпитувати, смикаючи її за рукав:

"Сестро, а де те віяло, яким ти щойно махала? Куди воно зникло? Що це за дивна зброя така, я раніше ніколи подібного не бачив! Як же круто ти їх повчила, це було просто неймовірно, від душі відлупцювала!"

"Старша сестро, віяло! Я теж хочу подивитися на віяло!" — підхопила маленька Ланлань, крутячись поруч.

Чен Сяосяо навіть не встигла нічого відповісти, як Чен Біюань суворо насупився і зупинив дітлахів:

"Досить галасувати. Це особлива річ, яку ваша сестра тримає для самозахисту. Ви ще занадто малі, підростете — і для вас щось придумаємо!"

Почувши суворий наказ батька, діти відразу вгамували свою цікавість. Проте Чен Чжен'юань відійшов убік разом із братом, і вони заходилися жваво щось шепотіти один одному — без сумніву, продовжували обговорювати чудове віяло.

Чен Біюань повернувся до роботи на задньому дворі, а Чен Сяосяо разом із матір'ю пішла до кухні. Дівчина непомітно дістала з простору свіжозібране чайне листя, і вони вдвох заходилися ретельно підсушувати та обсмажувати чай.

***

Проклопотавшись увесь день, вони нарешті випровадили селян, повечеряли всією родиною і тепер сиділи в дворі, розмовляючи.

"Чоловіче, як думаєш, чи наважиться родина Нін знову прийти до нас із погрозами?" — звернулася до чоловіка пані Чен.