Розділ 47 — У кожного свої плани

"Обов'язково прийдуть, вони так просто не заспокояться!" — спокійно відповів Чен Біюань.

"Ох..." — на обличчі пані Чен з'явилася глибока турбота, і вона безпорадно зітхнула:

"Що ж нам тепер робити, лихо та й годі, коли вже в нашому домі нарешті настане спокій!"

"Мамо, ви не хвилюйтеся, це взагалі пустяки. Хоч би хто до нас прийшов, нам нема чого їх боятися. Те, що належить нам, ніхто не зможе відібрати!" — заспокоїла її Чен Сяосяо.

Чен Біюань кивнув і додав:

"Юйцінь, ти ж не вперше стикаєшся з подібними речами, невже ти думаєш, що цього можна уникнути? Хоч би де ми були, нам усе одно доведеться мати справу з такими людьми. Раз так, то краще зустрічати небезпеку прямо в обличчя, до того ж наш дім тепер цілком здатний себе захистити."

Він дуже добре знав теперішню бойову силу своєї доньки. Навіть якщо не брати до уваги те дивовижне віяло, яке вона сьогодні використала, дух її простору сама по собі була далеко не безневинною істотою. Щобільше, у просторі його улюбленої доньки вирощувалася ціла зграя лютих звірів, які за потреби могли вийти та взяти участь у битві як справжні духовні звірі. Знаючи про все це, він узагалі нікого не боявся.

Навіть якщо прийдуть люди з академії Божественного Кондора, він вірив, що у доньки знайдеться спосіб з ними впоратися.

Пані Чен замовкла. Хоча вона все ще хвилювалася, проте чудово розуміла, що від цих хвилювань немає жодної користі. Хоч би де ти жив, щоб міцно стояти на ногах, потрібно бути сильнішим за інших, а коли ти сильніший, то й турбуватися нема про що.

Чен Сяосяо добре розуміла почуття батька. Вона легенько перевернула долоню, і в її руці з'явився білосніжний женьшень разом із усім корінням. Дівчина з посмішкою протягнула його батькові:

"Батьку, це вам. Думаю, з його допомогою ви дуже швидко зможете пробитися до середнього, а то й до пізньої стадії рівня Бойового Майстра!"

"Це... сніжний женьшень уже виріс?"

Чен Біюань широко відкрив очі, дивлячись на корінь, від якого йшов ледь помітний тонкий аромат. Для нього цей сюрприз виявився аж занадто несподіваним.

Хоча донька вже згадувала про це раніше, але коли він на власні очі побачив цей тисячолітній сніжний женьшень, його серце все одно тремтіло від подиву!

Подивившись на приголомшених батьків, Чен Сяосяо посміхнулася і промовила:

"Батьку, швидше беріться за справу!"

"Добре!"

Чен Біюань не став відмовлятися, та й потреби в цьому не було. Він узяв сніжний женьшень і відразу ж попрямував до своєї кімнати, не бажаючи втрачати ні хвилини.

Мати пішла до кімнати, щоб побути поруч із батьком під час його практики, а Чен Сяосяо тим часом увійшла до свого простору. Там вона відразу побачила Юйтен, яка безтурботно сиділа на кришталевому дереві, насолоджуючись повним спокоєм.

Не турбуючи її, Чен Сяосяо пройшла прямо до грядок. Не звертаючи уваги на інші рослини, вона за зацікавленням оглянула чайні кущі, які пересадила сюди сьогодні. Їй назустріч відразу війнув свіжий, приємний чайний аромат. Ці кілька кущів стали ще більш зеленими та пишними, і вони виглядали набагато краще, ніж тоді, коли росли дикими на горі.

"Маленька господине, можете не хвилюватися. Я прикинула, що з цих кущів можна збирати листя раз на десять днів, тож у маленької господині буде стільки чаю, скільки знадобиться!"

Маленька Юйтен миттєво спалахнула і з'явилася поруч із нею.

Чен Сяосяо задоволено кивнула. Дивлячись на те, як швидко розвиваються кущі, вони дійсно обіцяли давати врожай кожні десять днів, тому вона залишилася повністю задоволеною.

"До речі, наш простір підвищив свій рівень?" — запитала дівчина, адже сама ще не встигла перевірити.

"Так, підвищив! Тепер у нас двадцять п'ятий рівень. Завдяки цим чайним кущам простір піднявся відразу на два рівні!"

"На два рівні? Дуже непогано!" — це стало для Чен Сяосяо приємною несподіванкою, адже вона знала, як важко тепер дається кожне нове підвищення. Хто б міг подумати, що звичайний дикий чай принесе стільки користі!

Юйтен посміхнулася і додала:

"Саме так, мабуть, цінність цих чайних кущів виявилася досить високою!"

"Головне, що простір розвивається!"

Чен Сяосяо не стала довго зациклюватися на цьому і запитала про інше:

"До речі, як там ті двоє в бамбуковому гаю? Пильнуй, щоб вони не відійшли в інший світ завчасно!"

"Маленька господине, не хвилюйтеся. Вони ж практики, тому якщо змії їх не чіпатимуть, то посидіти отак із десять днів чи навіть пів місяця для них не проблема. До того ж коли я вечорами приходжу поливати все духовною водою, їхні тіла мимоволі вбирають трохи вологи, тож навіть без їжі та води з ними нічого поганого не станеться."

"Ну і добре. Мені аж самій цікаво подивитися, що збираються робити ті, хто стоїть за їхніми спинами!" — злегка посміхнулася Чен Сяосяо.

"Маленька господине, та хіба тільки вони? Ті сьогоднішні хлопці теж так просто цього не залишать. Думаю, маленькій господині варто краще налягти на тренування, інакше навіть від мухобійки не буде багато користі!" — з посмішкою зауважила Юйтен.

При згадці про мухобійку на обличчі Чен Сяосяо теж з'явилася легка посмішка. Вона й сама не очікувала, що звичайна мухобійка стане такою чудовою зброєю, якою можна так вправно лупцювати людей. А найдивовижнішим було те, що варто було мухобійці обрати ціль, як жертва вже ніяк не могла уникнути удару.

Звісно, у цього артефакту теж були свої обмеження. Якби їй зустрівся сильний майстер на пізній стадії рівня Бойового Майстра або взагалі практик рівня Бойового Духа, Чен Сяосяо вже не змогла б так легко та вправно розкидати ворогів, як сьогодні.

Для всього потрібна була міцна власна сила!

Більше нічого не кажучи, Чен Сяосяо сіла зі схрещеними ногами під кришталевим плодовим деревом і почала циркулювати свою внутрішню техніку. Дуже швидко її постать повністю оповила густа духовна енергія простору.

Маленька Юйтен знову вмостилася на кришталевому дереві, погойдуючи своїми маленькими ніжками, і своїми чистими, блискучими очима ліниво оглядала власні володіння, де все навколо перебувало в повній гармонії та спокої.

***

Тим часом у маєтку Нін!

Починаючи з самого надвечір'я, весь маєток був у хаосі, а навколо панував справжній гармидер, адже їхній молодий панич повернувся додому з важкими пораненнями.

Усе вгамувалося лише ближче до ночі. Усі члени родини сиділи з похмурими обличчями. Двох гостей з академії Божественного Кондора тимчасово залишили без уваги, і на те була вагома причина: вони обоє повернулися цілими й неушкодженими, тоді як Нін Сюньцзун постраждав найбільше.

Коли старші члени роду дізналися про всі подробиці того, що сталося, весь їхній початковий гнів миттєво згас, і в кімнаті запанувала важка тиша. Ніхто навіть не обмовився про те, щоб негайно піти і помститися Ченам.

Мало того, що в цій ситуації правда була повністю не на їхньому боці, так вони ще й чітко усвідомили: маєток Нін просто не в змозі тягатися з родиною Чен.

Старий пан Нін здавався постарілим відразу на кілька років. Справа, яка обіцяла принести їм стільки вигоди, через безглузді дії його власного онука обернулася такою ганьбою. Тепер він навіть не знав, на кого зігнати свій гнів, адже хлопець сам накликав на себе це лихо.

Ґао Ян, дивлячись на пригніченого господаря, теж почувався ніяково, адже саме він першим приніс цю звістку в дім. Хоча молодий панич і повернувся весь понівечений (хоч і з власної вини), слузі не хотілося бачити свого пана в такому розпачі, тому він тихо промовив:

"Пане, можливо, нам варто тимчасово відступитися від цього?"

"Відступитися?" — старий пан Нін лише гірко посміхнувся і відповів:

"Хоч ми самі все зіпсували, проте зараз події вже вийшли з-під нашого контролю. Ті двоє, що зупинилися в нашому гостьовому флігелі, точно не заспокояться. Вони стовідсотково передадуть усі новини назад до академії Божественного Кондора!"

"Ну... щодо цього..." — Ґао Ян розумів, що це чиста правда, тому йому залишалося лише безпорадно замовкнути.

"Ех, це була моя помилка. Не треба було дозволяти Цзун'єру діяти так нерозважливо. Якби не це, наша родина Нін усе ще могла б налагодити добрі стосунки з Ченями, а тепер..."

На обличчі старого пана Ніна промайнув жаль, і він продовжив:

"Коли сюди прибудуть майстри з академії Божественного Кондора, наш маєток Нін уже навряд чи зможе на щось розраховувати. Ми власноруч віддали іншим такий ласий шматок, який уже майже тримали в руках!"

"Пане, якби молодий панич не втрутився, ми, можливо, все ще могли б купувати у родини Чен їхню духовну птицю, а тепер усе виходить..."

"А тепер виходить, що ми самі відрізали собі всі шляхи назад і втратили будь-яку надію!" — перебив його старий пан Нін, безпорадно зітхаючи:

"Один хибний крок — і виправити вже нічого не можна!"

***

Поки господар зі слугою вели цю сумну розмову, двоє товаришів по академії, які перебували в гостьових кімнатах, якраз сиділи за столами з пензлями в руках. Вони детально описували все, що сталося в домі Ченів, збираючись відправити листи не лише своєму наставнику в академію, але й обов'язково сповістити про дивовижний скарб власні клани!

***

Ніч ставала дедалі тихішою та глибшою.

Управитель Чжу, який не знаходив собі місця від тривоги, чекав звісток уже цілу добу. Люди, яких він відправив, так і не з'явилися. Хлопець міцно зціпив зуби і, склавши губи трубочкою, видав дивний, ледь чутний свист.

Це був їхній таємний сигнал. За мить посеред кімнати без звуку з'явилася постать у чорному одязі. Вислухавши короткий наказ, нічний гість знову миттєво розчинився в темряві.

"Сподіваюся, вам удасться знайти бодай якісь зачіпки в тому домі Ченів," — тихо пробурмотів собі під ніс управитель Чжу.