Розділ 48 — Сільські жінки завітали в гості.

"Ой, а це ще хто до нас сунеться!"

Маленька Юйтен, яка спокійно сиділа на кришталевому дереві, першою помітила, що на землю Ченів знову прокралися чужинці. Вона не стала турбувати Чен Сяосяо і самостійно миттєво вилетіла з простору.

Під срібним сяйвом місяця якась темна постать злодійкувато озиралася навколо. Цей нічний гість не чіпав жодного майна родини — він лише обережно й пильно зазирав у кожен куток, ніби наполегливо шукав щось конкретне.

Щойно маленька Юйтен з'явилася зовні, вона відразу засікла цього чоловіка в чорному одязі. Дух простору не знала, хто він такий і звідки з'явився, але чудово бачила, що цей тип прийшов із лихими намірами. Вона лише легенько змахнула своєю крихітною ручкою, і нічний шпигун просто розчинився в повітрі.

Без жодних несподіванок, його доля виявилася точнісінько такою, як і доля двох нещасних розпорядників, які вже були ув'язнені та сиділи під наглядом кубла змій.

***

Наступного ранку, коли Чен Сяосяо вийшла з простору і вперше за день побачила батька, вона відразу відчула, що він знову змінився. Особливо це помічалося за його поглядом — гострим і проникливим, наче лезо оголеного меча, так що на нього навіть страшно було дивитися впритул.

"Батьку, ви пробилися на новий рівень?" — з посмішкою запитала Чен Сяосяо.

"Ха-ха-ха!.."

Чен Біюань щиро й радісно розреготався і гордо відповів:

"Пробився, доню! Тепер я справжній Бойовий Дух!"

"Бойовий Дух?! Батьку, ви вже досягли цього рівня?!"

Чен Сяосяо аж на мить заціпеніла від подиву. Вона розраховувала, що батько завдяки сніжному женьшеню зможе піднятися максимум до пізньої стадії Бойового Майстра, але навіть подумати не могла, що він перестрибне цілий рівень і стане Бойовим Духом.

Це був просто неймовірний, приголомшливий сюрприз!

"Батько в нас такий сильний!" — весело заплескала в долоні маленька Ланлань.

Чен Чжен’юань та його брат дивилися на батька палаючими від захвату очима. Бойовий Дух у їхньому світі вважався вже першокласним і вельми шанованим майстром.

Звісно, що вищою ставала бойова майстерність голови сімейства Чена Біюаня, то надійнішим був захист усього їхнього дому. Усі члени родини щасливо й весело посміхалися.

Щодо чергового нічного «гостя», який завітав до них минулої нічної доби, Чен Сяосяо вже встигла почути від Юйтен. Проте дівчина зовсім не переймалася цим: раз прийшов — нехай посидить під домашнім арештом разом з іншими, а на все решту можна було просто заплющити очі й не зважати.

Після ситного сніданку на подвір'ї знову з'явилися селяни. Окрім чотирьох чоловіків, які допомагали їм учора, прийшла ще одна добре знайома постать. Це був Лю Даньхан, який також вирішив приєднатися до роботи.

"Даньхан, ти справді вирішив допомагати нам по господарству?" — злегка здивувався Чен Біюань.

Лю Даньхан крадькома, зі зніяковінням глянув на Чен Сяосяо, а потім рішуче кивнув:

"Так, дядьку Чен. Я буду дуже старатися і працюватиму на совість, можете не сумніватися!"

"Ех, ну добре. Спробуй спочатку, а якщо робота виявиться занадто важкою — просто скажи мені!" — Чен Біюань, який уже став сильним Бойовим Духом, миттєво помітив цей його несміливий погляд у бік доньки, але все одно не став відмовляти хлопцеві й погодився прийняти його допомогу.

На обличчі Лю Даньхана відразу засяяла щаслива посмішка, він помітно розслабився і поспіхом промовив: "Красне дякую вам, дядьку Чен!"

"Нема за що дякувати, це ми маємо бути вдячні, що ти прийшов підсобити нам. Ходімо, всі разом рушаємо до колодязя!"

Уся юрба чоловіків попрямувала на задній двір, і навіть молодші дітлахи побігли за ними, щоб подивитися на роботу. На подвір'ї залишилися тільки пані Чен та її старша донька.

"Мамо, я піду до нашого городу, наріжу трохи свіжих овочів до обіду," — сказала Чен Сяосяо, збираючись вийти за ворота з великим плетеним кошиком у руках.

Пані Чен поспіхом гукнула її, зупиняючи:

"Сяосяо, почекай хвилинку!"

"Мамо, щось трапилося?"

"Я піду разом з тобою, ходімо!"

"Добре!" — Чен Сяосяо слухняно пішла поруч із матір'ю в бік городу. Вона відразу відчула, що матір хоче поговорити з нею про щось важливе наодинці, тому прямо запитала:

"Мамо, ви хочете про щось розказати?"

"Сяосяо, та нічого страшного не сталося. Просто їжі та зерна нам на перший час цілком вистачає, але от грошей у хаті залишилося зовсім небагато. Та й деякі побутові дрібниці та речі для дому вже конче потрібно докупити. Думаю, або нам з тобою, або батькові треба найближчими днями обов'язково вибратися на міський ринок!"

"Ваша правда. Минулого разу батько теж збирався на ярмарок, але через ті прикрі події все відклалося. Дійсно, треба виділити день і з'їздити в місто," — погодилася Чен Сяосяо. Проте при згадці про місто вона мимоволі згадала про величезні запаси товарів, які вже горами накопичилися на складах її простору, і від цього у неї навіть голова затремтіла.

Проблему з продажем врожаю потрібно було вирішувати якнайшвидше. Продавати все в роздріб не було жодного сенсу, а для гуртової торгівлі конче потрібно було знайти великих і надійних покупців. Але де ж знайдеш таких багатих купців у їхній глушині?

Ті двоє великих клієнтів, які з'являлися раніше, тепер перетворилися на затятих ворогів, тож тепер доводилося розраховувати виключно на власні сили.

Подумавши про це, Чен Сяосяо повернулася до матері й запитала:

"Мамо, а у батька випадково немає якихось давніх і надійних друзів? Нам би дуже знадобився великий і перевірений покупець, адже наше господарство тепер помітно розрослося, і всі підготовчі роботи майже завершені. Було б набагато спокійніше мати справу зі своїми людьми."

"Ох, Сяосяо, боюся, що знайти таких буде дуже нелегко. У твого батька колись і справді було чимало знайомих, але ми вже дуже давно не підтримували з ними жодного зв'язку. Хто знає, чи залишилися вони щирими до нього після всього, що сталося. Якщо зараз спробувати відновити ці зв'язки, невідомо, чи вийде з цього щось добре."

Пані Чен, яка саме підійшла до грядок, зупинилася і замислилася. На її обличчі знову промайнув вираз глибокої тривоги.

Чен Сяосяо злегка насупилася, розуміючи, що це питання краще буде детально обговорити з батьком. Мати мало зналася на таких справах, тому навряд чи могла порадити щось конкретне.

Гав-гав-гав!..

Раптом з боку воріт знову загарчали і розгавкалися собаки. Жінки відірвалися від роботи на городі й побачили, що неподалік з'явилися кілька сільських жінок із села Люшу, яких пси відразу ж перестріли й не пускали далі.

"Пані Чен, це ми прийшли! Пані Чен!.."

"Ой, лишенько, пані Чен, коли це ви встигли завести таких страшних собак? Ану прикрикніть на них, нехай підідуть геть!"

"Пані Чен, які ж вони у вас люті, просто жах!.."

Почувши цей переляканий лемент, пані Чен мимоволі посміхнулася і поспішила вийти з городу, щоб зустріти гостей.

Отримавши таємний наказ від Чен Сяосяо, собаки відразу ж відступили вбік і більше не заважали жінкам пройти. Четверо сільських сусідок швидко попрямували на подвір'я.

"Сестро Чжоу, сестро Чжень, сестро Ши, сестро Лінь! Яка несподіванка, чого це ви завітали до нас?" — щиро здивувалася пані Чен, радо вітаючи сусідок.

Сестра Чжоу з доброю посмішкою відповіла:

"Та ось почули в селі, що ви так гарно облаштували свое господарство, тож вирішили зайти в гості та подивитися на вашу красу. Що, невже не раді гостям?"

"Та що ви таке кажете, звісно що рада! Просто не чекала, що ви всі разом вирішите провідати наш дім," — пані Чен ввічливо запросила їх проходити бличче до хати.

Жінки йшли подвір'ям, весело гомонячи, і коли порівнялися з городом, де саме стояла з кошиком Чен Сяосяо, сестра Ши раптом голосно сплеснула руками від подиву:

"Ой, лишенько, та які ж у вас овочі на грядках гарні! Ви тільки погляньте, вони ж посаджені так рівненько та охайно, наче прекрасні квіти на клумбі!"

"І справді яка краса! Як це у вас вся капуста виросла одна в одну, точнісінько такого ж розміру?!"

"Оце так диво, просто ніімовірно! Не знала я, пані Чен, що ви така вправна майстриня в городній справі. Весь цей город виглядає так чудово, що просто око не відірвати. Чому ж у нас на городах ніколи так не виходить?"

Четверо сусідок навперебій висловлювали своє захоплення. Город родини Чен і справді виглядав як справжній витвір мистецтва — Чен Сяосяо облаштувала його за зразком сучасних фермерських господарств зі свого минулого життя, що кардинально відрізнялося від того, як звикли безладно саджати городи тутешні селянки.

Побачивши таку дивовижну красу, жінки просто не могли стримати свого подиву.

На обличчі пані Чен розквітла м'яка, лагідна посмішка, а в очах заблищала неприхована гордість за доньку. Вона щиро промовила:

"Сестри, якщо вам так подобається, то коли збиратиметеся додому, обов'язково наріжте собі повно овочів на вечерю!"

"Саме так, шановні тітоньки. Наш врожай цього року і справді вдався на славу, тому перед тим, як іти, ви обов'язково маєте взяти трохи з собою!" — з доброю посмішкою підтримала слова матері Чен Сяосяо.