Розділ 49 — Розповсюдити звістку.

"Сяосяо, а чутки про тебе ходять, що ти стаєш дедалі вправнішою!"

Тітка Чжоу з посмішкою подражнила її, а потім перевела погляд на обличчя сестри Чжень, яка стояла поруч, і примружившись сказала:

"Сестро Чжень, а я чула, що твій Даньхан сьогодні прийшов до Ченів допомагати по господарству?"

"Так, цей хлопчина казна-чого надумав собі прийти сюди працювати помічником. Ну, раз уже сам так захотів, то я не стала йому перечити та заважати!" — з посмішкою відповіла сестра Чжень, проте її погляд при цьому вельми прискіпливо й без зайвої сором'язливості обдивлявся Чен Сяосяо. І що довше вона дивилася, то більше залишалася задоволеною.

Думки та наміри власного сина материнське серце завжди чудово знає. Хоча вона й рідко бачила Чен Сяосяо раніше, але добре розуміла, що вона дуже гарна дівчина. За ті три роки, що родина Чен прожила тут, усі навколо встигли вивчити їхню добру вдачу. До того ж селяни потай чудово усвідомлювали, що Ченів ніяк не можна порівнювати зі звичайними простими родинами.

Тим паче, що дівчина перед її очима цвіла, наче прекрасна квітка, і трималася з винятковою грацією та шляхетністю. Якщо її справді вдасться привести в їхній дім як дружину для сина, то їхня родина однозначно отримає неймовірний скарб.

Усі присутні жінки були досвідченими й проникливими, тому відразу зрозуміли, куди клонить сусідка. Пані Чен відчула легку ніяковість. Хоча вона й бажала якнайшвидше знайти для доньки хорошу пару та видати її заміж, але, походячи з вельми знатного і великого роду, вона поки що зовсім не відчувала бажання віддавати дитину в таку бідну родину, як у сестри Чжень, де ледве зводили кінці з кінцями, щоб забезпечити себе триразовим харчуванням.

Проте, оскільки гостя не висловлювала своїх намірів прямо й відкрито, то й приводів для різкої відмови не було.

Чен Сяосяо, яка проживала вже своє друге життя, також миттєво збагнула, що означає цей промовистий погляд тітки Чжень. Вона відразу звернулася до матері:

"Мамо, ви йдіть разом із шановними тітоньками на подвір'я, посидьте та погомоніть, а я поки що наріжу овочів!"

"Добре, тоді займайся своїми справами!" — відповіла пані Чен і повернулася до сільських жінок:

"Сестро Чжоу, сестро Чжень, ходімо всі разом до хати!"

"Добре, ходімо спочатку посидимо у вашій оселі!" — з посмішкою погодилася сестра Чжоу.

Сестра Чжень уже збиралася йти слідом за іншими, але раптом зупинилася і гукнула в бік городу:

"Сяосяо, ти теж швидше повертайся, посидиш і побалакаєш разом із нами!"

"Добре!"

Чен Сяосяо лише ввічливо посміхнулася у відповідь.

***

Поки в домі Ченів з кожною хвилиною ставало дедалі гамірніше, у маєтку Нін, що розташовувався в місті, панувала гнітюча й тиха атмосфера. В одній із кімнат на ліжку лежав Нін Сюньцзун, який про щось стиха радився з двома своїми старшими наставниками-братами.

"Брате Чжоу, те, що ви кажете, це правда?" — очі Ніна Сюньцзуна спалахнули яскравим вогнем. Його обличчя все ще залишалося блідим після поранень, проте між бровами чітко проступала зловтішна радість.

Брат Чжоу невдоволено буркнув:

"Звісно правда! Хіба став би я тобі дурниці вигадувати чи обманювати!"

"Брате Нін, можеш не сумніватися, ми вже точно перевірили всі звістки. Аакадемія Божественного Кондора цього разу дійсно відправляє сюди свого посланця. Коли він прибуде, ми в усіх деталях розповімо ему про те, що коїться в родині Чен!" — зі злісною посмішкою додав брат Гу.

Можно сказати, що всі вони втрьох зазнали нищівної поразки в домі Ченів, і тепер понад усе прагнули повернути собі втрачену гідність. Зараз вони не наважувалися діяти самотужки, адже прекрасно розуміли, що не зможуть протистояти силі Ченів, тому їм залишалося тільки чекати на прибуття підкріплення.

При одній згадці про родину Чен Нін Сюньцзун відчував, як усе його тіло починає нити від болю. Насправді він і зараз увесь був покритий синцями, а в його очах палала глибока й затята ненависть. Він заскрипів зубами від люті й процідив:

"Щойно посланець нашої академії приїде сюди, я зроблю так, що всі Чени будуть благати проо смерть як про позбавлення, але не отримають її! Особливо та мерзенна дівчиська... Я власноруч перетворю її на купу м'яса, інакше ніколи не вгамую ту лють, що вирує в моєму серці!"

"Твоя правда, ми в жодному разі не повинні дарувати їй життя!" — згадуючи, як дівчина безжально відлупцювала його віялом, брат Чжоу також наповнив свої слова нестримною жадобою до вбивства.

В очах іншого наставника-брата так само виразно прочитувався смертельний намір. За мить уся кімната заповнилася важкою, задушливою і кривавою атмосферою.

***

Поки в маєтку Нін вирували ненависть і жага помсти, управитель Чжу перебував у стані крайньої тривоги та сильного головного болю. Тепер він уже був абсолютно впевнений, що обидва розпорядники, як і той нічний шпигун, якого він відправив минулої ночі, були повністю ліквідовані родиною Чен.

Оскільки він досі не знав справжніх можливостей і походження Ченів, він більше не наважувався робити жодних необачних кроків. Йому залишалося тільки покірно чекати на подальші розпорядження від свого господаря, якому він уже встиг відправити термінове послання з детальним описом усього, що сталося.

Усе, що відбуватиметься далі, уже повністю виходило з-під його особистого контролю, тому доводилося просто відпустити ситуацію й чекати. Звісно, у глибині душі він відчував величезний жаль: якби йому тоді вдалося мирно домовитися з Ченами про постійну торгівлю, то до кінця своїх днів він міг би взагалі не турбуватися про гроші та спокійне життя. Проте події повернули в таке русло, що йому залишалося тільки важко зітхати й визнати: людина припускає, а небо розпоряджається!

***

Тим часом у домі Ченів було не просто гамірно, а неймовірно весело. Сільські жінки, які спочатку прийшли просто потеревенити та розвідати обстановку, зрештою всі як одна залишилися на обід. А якщо додати до них ще й чоловіків, які працювали на господарстві, то компанія зібралася чимала.

Пані Чен не пошкодувала запасів: заколола курку, качку та кроля, тож святковий і ситний обід вдався на славу, і всі гості їли з величезним задоволенням.

Якби справа обмежувалася лише частуванням, Чен Сяосяо поставилася б до цього спокійно. Проте селяни за столом почали раз у раз словесно підштовхувати її до Лю Даньхана, намагаючись усіма силами звести їх разом. Ця нав'язливість викликала в дівчини сильне роздратування та почуття безпорадності.

Особливо важко їй було витримувати погляд самого Лю Даньхана, від якого просто хотілося крізь землю провалитися. Єдиною втіхою для неї залишалося те, що батько й матір, здавалося, взагалі не мали наміру віддавати свою старшу доньку за цього простого хлопця, і це хоч трохи заспокоювало дівчину.

Щоб нарешті втекти від настирливих гостей, які ніяк не збиралися розходитися по домівках, Чен Сяосяо знайшла слушний привід і швидко вислизнула за межі подвір'я. Вона справді більше не могла витримувати цього тиску, адже якби вона залишилася там ще на кілька хвилин, то точно не стрималася б і бовкнула щось різке, що поставило б усіх у вкрай незручне становище.

Опинившись подалі від хати, Чен Сяосяо попрямувала до бамбукового гаю. Тільки тоді вона згадала, що в заростях бамбука вже два дні перебувають троє бранців, і їй стало цікаво, як вони там поживають.

Не помітивши, як минув час, Чен Сяосяо підійшла до протилежного краю бамбукового гаю. Коли вона побачила трійцю ув'язнених, на її обличчі з'явилася легка посмішка. Минуло вже дві доби, але обидва розпорядники на вигляд майже не змінилися.

Її поява відразу прикувала до себе погляди всіх трьох бранців. Проте, оскільки вони були повністю позбавлені можливості говорити, їм залишалося лише люто й запекло витріщатися на неї, ніби вони хотіли розірвати дівчину на шматки одним лише поглядом.

"Ну що, шановні, як вам тут живеться? Уже встигли звикнути?" — спокійно запитала Чен Сяосяо, підходячи ближче. Відчувши її наближення, численні змії навколо миттєво підняли свої голови й почали лагідно та протяжно шипіти.

Побачивши таку приязнь з боку плазунів, Чен Сяосяо з посмішкою промовила:

"Які ж ви слухняні. Будь ласка, постережіть їх для мене ще кілька днів!"

Змії знову відповіли дружним шипінням. Ця картина, яка для дівчини здавалася цілком звичайною, змусила обох розпорядників миттєво збліднути від жаху. Вони витріщалися на цю юну дівчину, якій на вигляд було не більше п'ятнадцяти-шістнадцяти років, такими переляканими очима, що якби вони могли зараз кричати, то точно на весь ліс заволали б: "Ти — Приборкувачка звірів?!"

Хоча вони й не могли вимовити ні слова, у думках вони думали про те саме. Цієї миті в їхніх поглядах, спрямованих на Чен Сяосяо, більше не залишилося ні краплі колишньої зверхності чи зневаги — там панував тваринний жах, паніка і глибокий, запізнілий жаль, який вони самі до кінця ще не усвідомлювали.

Вони чудово знали, наскільки нерозумно й небезпечно було образити приборкувача звірів. Це було рівносильно добровільному самогубству. Не те що вони самі — навіть їхній могутній господар ніколи б не наважився перейти дорогу такій людині, адже навіть члени імператорської родини завжди приймали приборкувачів звірів як найпочесніших і найповажніших гостей.

А вони примудрилися так нерозважливо образити таку молоду й геніальну приборкувачку звірів! Тепер, навіть якби вони у каятті розбили голови до крові, це вже нічого не могло б змінити...

Чен Сяосяо без зусиль прочитала все, що було написано в них на обличчях. Куточки її губ злегка піднялися в задоволеній посмішці, і вона лагідно промовила:

"Ви все правильно зрозуміли, я дійсно приборкувачка звірів. Хочете, я покличу ще кількох своїх лісових друзів, щоб вони погралися з вами?"

Погралися?!

Та це ж чиста смерть!

Усі троє нещасних, які сиділи в кублі, одночасно й щосили почали хитати головами з боку в бік, а в їхніх очах з'явився невимовний, благальний вираз.

"Що, нарешті зрозуміли, що таке страх? Коли ви нахабно прийшли знущатися з нашої родини, чому ж тоді не замислювалися про наслідки?"