Розділ 52 — Вирішення однієї з проблем.

"Батьку, мамо, я хотіла сказати, що завтра управитель Чжу разом зі своїми людьми приїде до нас для укладання угоди", — спокійно промовила Чен Сяосяо. — "Ми продамо їм першу партію духовних птахів та зерна. Накопичувати всього так багато немає жодного сенсу, та й гроші нам зараз конче потрібні, щоб придбати інші необхідні речі".

"Управитель Чжу?" — на мить розгубився Чен Біюань, а потім здивовано запитав:

"Сяосяо, але хіба ти не тримала в ув'язненні їхніх розпорядників? Як він збирається приводити сюди людей? Невже його господар прислав підкріплення?"

"Та ні, батьку, все зовсім не так!"

... і Чен Сяосяо в усіх деталях розповіла їм про те, що сталося в бамбуковому гаю.

Пані Чен з розумінням кивнула:

"Якщо вони благали про прощення й щиро каються, то не варто тримати на них зла. Як кажуть, ворожнечу краще тамувати, а не роздмухувати. Якщо можна залагодити цю образу мирним шляхом, то так буде найкраще".

"Твоя правда. З маєтком Нін ми й так розійшлися як затяті вороги. Якщо проти нас підуть ще й ті сили, що стоять за управителем Чжу, то навіть якщо ми їх і не злякаємося, це все одно принесе чимало зайвого клопоту. Раз так, завтра ми просто проведемо з ними чесну й вигідну торгівлю!" — погодився з дружиною Чен Біюань.

Чен Сяосяо злегка посміхнулася й додала:

"Хоч воно й так, але оскільки перевага на нашому боці, ми не дозволимо їм нажитися на нас. Треба підняти ціну якомога вище. Раніше ми через безвихідь продавали духовних птахів за безцінь, але цього разу так чинити не будемо. Що вищою буде ціна, то краще!"

"Що значить «що вищою, то краще»? Треба ж іще, щоб знайшовся той, хто за неї купить!" — з доброю посмішкою дорікнула їй мати, хоча в глибині душі була неймовірно рада. Адже тепер увесь розвиток їхнього господарства тримався виключно на кмітливості старшої доньки.

Усі втрьох вони детально обговорили завтрашні ціни для продажу, а потім ще трохи потеревенили про домашні справи й розійшлися по своїх кімнатах відпочивати.

Відтоді як Чен Сяосяо почала займатися практиками самовдосконалення, вона майже не спала на звичайному ліжку, воліючи проводити нічні години в медитаціях усередині свого простору.

***

Наступного ранку, невдовзі після сніданку, обидва розпорядники разом з управителем Чжу та їхніми слугами з'явилися на порозі дому Ченів. Цього разу ніхто з прибулих не наважувався поводитися зухвало. Вони трималися з винятковою шаною та повагою до всієї родини, і в їхній поведінці не залишилося й сліду від колишньої зарозумілості чи пихи.

Чен Біюань із задоволеним виглядом запросив гостей на подвір'я. Звичайно, до Чен Сяосяо, яка мовчки стояла осторонь, вони виявляли ще більше шанобливості, у якій, окрім поваги, виразно прочитувався прихований острах.

Цього разу дівчина не збиралася втручатися в розмову, повністю залишивши ведення переговорів своєму батькові.

Саме в цей час прийшли селяни-помічники. Побачивши, що в домі Ченів гості, вони лише ввічливо привіталися біля воріт і відразу попрямували на задній двір до роботи. Чен Сяосяо пішла слідом за ними, щоб подивитися, як ідуть справи.

Побачивши її появу, найбільше зрадів Лю Даньхан. Він щасливо прилаштувався й пішов поруч із Чен Сяосяо, і хоча вона не зронила до нього жодного слова, хлопець буквально світився від радості, наче знайшов якийсь безцінний скарб.

Дивлячись на це, четверо старших дядьків лише потай хитали головами. Насправді ще вчора вони збагнули, що родина Чен зовсім не палає бажанням зводити цих двох. Щодо самої старшої доньки родини Чен, то вона трималася з хлопцем холодно й стримано, не виявляючи до нього жодного дівчачого інтересу.

Було очевидно, що цьому нетямущому хлопцеві Лю Даньхану ніколи не здобути серця такої красуні.

Ба більше, на думку чоловіків, цей простий сільський парубок дійсно не дуже підходив старшій доньці родини Чен. Вона в усьому виглядала як шляхетна панночка з багатого міського роду, тож коли вони йшли поруч, то здавалися радше господинею та її слугою.

Проте вголос селяни цього не казали, адже це їх зовсім не обходило. Підійшовши до колодязя, кожен відразу взявся до роботи, без жодних зайвих розмов.

Лише Лю Даньхан продовжував стояти як укопаний, пильно дивлячись на дівчину. Здавалося, він дуже хоче щось сказати, але ніяк не може наважитися й підібрати слова.

Хоча Чен Сяосяо навіть не дивилася в його бік, вона чудово відчувала його стан і внутрішньо прийняла рішення нарешті поговорити з ним начистоту. Інакше його постійна нав'язлива присутність перед очима перетвориться на суцільну мороку.

Перекинувшись кількома словами з дядьками, Чен Сяосяо попрямувала в глиб бамбукового гаю. Лю Даньхан, звісно ж, не пропустив такої можливості й відразу рушив слідом за нею.

Пройшовши кілька десятків кроків углиб, крізь густе листя бамбука все ще можна було розгледіти селян, які носили воду біля колодязя. Проте Чен Сяосяо це не турбувало. Вона зупинилася, повернулася до хлопця й сказала:

"Якщо маєш що сказати, можеш говорити тут".

"Сяосяо, ти знала, що я хочу поговорити з тобою?" — здивувався Лю Даньхан.

Чен Сяосяо лише подумки зітхнула від такої наївності — хіба що зовсім дурний цього б не помітив? Проте вона просто ствердно кивнула йому у відповідь.

На його обличчі з'явилася простакувата й добродушна посмішка. Почухавши потилицю, Лю Даньхан щиро промовив:

"Сяосяо, яка ж ти розумна!"

"То про що саме ти хотів зі мною поговорити?"

Чен Сяосяо відчувала, що цей хлопець не викликає в неї жодного негативу, тому її голос звучав радше безпорадно.

Почувши її запитання, Лю Даньхан миттєво почервонів як рак. Він ніяково зиркнув на неї і лише за кілька довгих митей, зібравши до купи всю свою мужність, випалив:

"Сяосяо, ти мені дуже подобаєшся!"

"Я знаю", — тихо й абсолютно спокійно відповіла Чен Сяосяо.

Побачивши цей її байдужий і рівний вираз обличчя, Лю Даньхан, попри всю свою простоту, усе зрозумів. На його обличчі промайнуло глибоке розчарування. Його губи ворухнулися, ніби він хотів щось додати, але так і не спромігся вичавити ні слова.

"У мене немає старшого брата, є лише молодші братик і сестричка. Якщо ти не проти, я б дуже хотіла вважати тебе своїм рідним старшим братом. Що скажеш?"

Чен Сяосяо понад усе прагнула не поранити його щире серце, тому це був єдиний правильний вихід із ситуації.

"Старшим братом..."

Лю Даньхан на мить завмер. Він ще раз подивився на цю дівчину, яка стояла перед ним, чиста й спокійна, мов джерельна вода, і слухняно кивнув:

"Добре, Сяосяо. Я завжди буду ставитися до тебе як до своєї рідної сестрички й оберігатиму тебе, щоб ніхто й ніколи не наважився тебе скривдити!"

Сказавши це, Лю Даньхан розвернувся й пішов геть. Його спина випрямилася, кроки стали ширшими й упевненішими, і за кілька митей він уже зник за межами гаю.

Проводжаючи його поглядом, Чен Сяосяо мимоволі пробурмотіла:

"Здавався таким простим, а виявився вельми розумним та шляхетним. Сподіваюся, у майбутньому він зустріне свою справжню долю".

"Маленька господарко, а цей дурень досить непоганий!" — невідомо звідки вигулькнула маленька Юйтен і хитро посміхнулася.

Чен Сяосяо лише похитала голівкою:

"Він хороший, але в мене до нього немає жодних почуттів, він для мене просто добрий знайомий. А коли шукаєш собі коханого, то від одного його вигляду серце має калатати й обличчя палахкотіти, хіба ні?"

"Серце калатати й обличчя палахкотіти?"

Юйтен покліпала своїми великими чистими очима й нерозумно запитала:

"Господине, а що це за почуття таке? Це що, якась хвороба?"

"Ох..."

Чен Сяосяо ляснула себе рукою по чолу. Ну й навіщо було заводити такі розмови з духом, сама ж напросилася на неприємності. Вона лише кивнула:

"Саме так, це хвороба, до того ж вельми тяжка!"

"А чому так стається?" — не вгамовувалася допитлива малеча.

"Ні чому. Колись прийде день, і ти сама все зрозумієш".

"Справді? Маленька господарко, але я хочу прямо зараз дізнатися, що це за відчуття!"

"Ну, тут я тобі нічим допомогти не зможу".

"А чому?"

"У тебе на все знайдеться тисяча «чому», я не маю відповідей на кожне з них!"

Отак, жартуючи й сперечаючись із маленькою Юйтен, вона попрямувала назад до будинку. Коли вони повернулися, на подвір'ї вже нікого не було, а з боку загород для тварин долинали різноманітні голоси. Чен Сяосяо звеліла Юйтен повернутися в простір, а сама попрямувала до пташників.

"Панно Чен, ви прийшли!" — управитель Чжу з широкою посмішкою на обличчі відразу склав руки в шанобливому привітанні.

Кинувши на нього короткий погляд, Чен Сяосяо трохи подумала й промовила:

"Цього разу ми проведемо закупівлю, а надалі, коли у нас знову з'явиться товар для продажу, ми самі вас сповістимо. Тож вам не доведеться марно їздити туди-сюди".

"Ну... щодо цього..." — управитель Чжу не мав права самостійно приймати такі рішення, тому відразу перевів розгублений погляд на розпорядника Бая.

Почувши її слова, розпорядник Бай підійшов ближче й з м'якою посмішкою відповів:

"Панно Чен, ми беззаперечно чекатимемо на ваше сповіщення. Проте, якщо у нас виникнуть якісь складні питання чи потреба в пораді, ми сподіваємося на ваш дозвіл завітати в гості. Сподіваюся, ви не триматимете на нас образи за це!"