Розділ 54 — Насувається буря.

"Зухвальцю, ти що, надумав дурня клеїти?!" — старий Чен люто витріщився на сина, мало не тицяючи йому пальцем у самий ніс.

Взагалі-то, якась далека глушина не вартувала б гніву поважного глави клану Чен, проте сьогоднішня звістка виявилася надто приголомшливою. До того ж цей його син, судячи з усього, чудово знав, у чому справа, але продовжував усе приховувати. Від цього хвиля прихованої люті миттєво здійнялася в душі старого.

Чен Біхуа на мить завмер, вочевидь спантеличений такою продиктованою гнівом лайкою, проте він не був дурнем і швидко здогадався про причину:

"Батьку, ви про те, що коїться в селі Люшу?"

"Дурниці! Якби не це, я б, по-твоєму, кликав тебе сюди чаювати?!" — старий аж вилаявся від роздратування, що свідчило про його крайнє обурення.

"Батьку, ви ж самі нічого до ладу не пояснили, звідки мені було знати!" — невдоволено пробурчав Чен Біхуа, але, помітивши, що обличчя батька стало ще темнішим від люті, квапливо виклав усе як є:

"Я знаю лише те, що родина старшого брата поїхала саме до того села Люшу в повіті Цін'ань!"

"Що?!"

Старий Чен не на жарт здивувався, але вже за мить знову заспокоївся. При згадці про свого старшого сина його обличчя перекосилося від суміші почуттів, а в очах спалахнула глибока відраза, наче той колись зазіхнув на найдорожче.

Минуло чимало часу, перш ніж він приборкав свої емоції. Кинувши холодний погляд на другого сина, старий спокійно запитав:

"Ти що, вистежував цього виродка?"

"Батьку, ну я ж просто хотів подивитися, куди це він так поспіхом втікає!" — під пильним і проникливим поглядом батька Чен Біхуа ніяково зам'явся.

Старий Чен чудово розумів, які саме брудні думки крутилися в голові цього синка, проте доля старшого його більше абсолютно не обходила, тому він лише холодно пирхнув і замовк.

Потай полегшено зітхнувши, Чен Біхуа задоволено посміхнувся й упевнено заявив:

"Батьку, можете бути певні, усі ці балачки про духовне джерело в селі Люшу — звичайна брехня для дурнів. Якби там справді було щось подібне, я б помітив це першим".

"Ти впевнений?" — похмуро запитав старий, дивлячись на самовпевненого сина.

Чен Біхуа із силою вдарив себе кулаком у груди, запевняючи:

"Батьку, будьте спокійні, син ніколи вас не обдурить. Якби там існувало якесь духовне джерело, я б негайно розповів вам, хіба став би чекати, поки ці чутки розлетяться по всьому світу?"

Цей хвалько, який так запекло давав обіцянки, навіть не здогадувався, що унікальна духовна криниця з'явилася в селі вже після його від'їзду. Коли згодом старий Чен дізнається всю правду, він ледве не заб'є цього сина до смерті. І не лише через те, що вони втратять дивовижне джерело, а передусім через те, що власний син так зухвало пошив його в дурні.

***

Тим часом у маєтку Ченів біля підніжжя гори Ваньань ніхто й не здогадувався, що вся країна Дафен уже вирує і безліч людей прямує до їхнього краю. Поступово в маленькому містечку з'являлося все більше й більше чужинців.

Управитель Чжу та його люди дізнавалися про всі новини першими. Коли ця звістка дійшла до них, окрім глибокого шоку, вони відчули сильний острах — якщо весь світ зажадає прибрати до рук це духовне диво, хіба вистачить у них сил тягатися з такими суперниками?

Усвідомивши всю небезпеку, розпорядник Бай та інші вирішили не гаяти часу й поспіхом знову вирушили до села Люшу.

***

"Що?! Про це вже знає весь білий світ?!" — від несподіванки Чен Сяосяо навіть втратила контроль над собою, і ці слова мимоволі зірвалися з її вуст.

Що ще за "весь білий світ"?

Присутні вперше чули такий вираз, проте загальний зміст зуміли вловити без зусиль. Розпорядник Бай серйозно кивнув:

"Саме так, панно Чен. Я переконаний, що невдовзі сюди почнуть з'їжджатися натовпи. Подейкують, що наставник та учні Академії Божественного Кондора прибудуть уже за день-два".

"Дякую за попередження, я зрозуміла", — після першого спалаху подиву Чен Сяосяо знову набула свого звичного спокійного вигляду.

Хоча такий розголос і здивував її, це не було чимось абсолютно неприйнятним. Зрештою, її скарби дійсно вартували того, щоб привабити найсильніших практиків континенту.

Розпорядник Бай та його супутники, дивлячись на те, як швидко родина Чен оговталася від подиву й знову демонструє цілковиту байдужість, могли лише подумки захоплюватися їхньою витримкою. Втім, у них же є справжня Приборкувачка звірів! Скільки б люду сюди не прийшло, поки вона на їхньому боці, боятися нічого.

Ба більше, розпорядник згадав дивовижні лози, які нещодавно так несподівано обплутали їх у лісі — вони ж теж чітко підкорялися наказам панни Чен. Що це означало? Тільки те, що старша донька родини Чен приховує куди більшу силу, ніж здається на перший погляд.

Хто б сюди не з'явився, на них чекає вельми цікаве видовище. Кожен, хто наважиться силою відібрати щось у цієї родини, швидше за все, закінчить куди гірше, ніж вони самі.

Побувши в гостях іще трохи, прибулі відкланялися й пішли.

Щойно за ними зачинилися двері, зазвичай спокійний Чен Біюань нарешті спохмурнів:

"Сяосяо, я й не сподівався, що справа набуде такого розголосу й привабить стільки впливових постатей. Боюся, на нашу родину чекають великі неприємності".

"Батьку, ви ж і самі чудово розуміли: поки ми володіємо цими речами, неприємності рано чи пізно виникли б у будь-якому разі. Тож навіщо зайве бідкатися? Проблеми вирішуватимемо в міру їх надходження, нам нічого боятися!" — спокійно відповіла дівчина.

Впевненість доньки миттєво повернула спокій у серце Чен Біюаня. Натомість пані Чен лише міцно насупилася, проте, розуміючи, що хід подій уже не залежить від їхнього бажання, воліла просто промовчати.

"Батьку, але хіба наші духовні птахи — це не подарунок від вашого знайомого? Чому ж тоді всі ці люди збираються йти війною на наш дім, щоб усе відібрати?"

Чен Чжен'юань знав небагато, але молодша трійця встигла дещо підслухати з розмов дорослих.

"Справді, татусю! Просто попроси свого друга більше не надсилати нам цих пташок, і тоді ніхто не прийде нас грабувати!" — по-дитячому наївно додала маленька Ланьлань.

Зазвичай мовчазний Чен Чженбінь лише пильно дивився на батька та старшу сестру своїми блискучими чорними оченятами. Він інтуїтивно відчував, що батьки та сестричка приховують від них якусь важливу таємницю.

Зараз він теж палко прагнув почути відповідь!

Чен Біюань міцно насупився й замість відповіді перевів погляд на старшу доньку, очікуючи на її рішення.

Чен Сяосяо також розуміла, що не можна вічно тримати все в таємниці від рідних. Утім, молодші були ще зовсім дітьми, і якщо відкрити їм усю правду прямо зараз, вони могли через необережність накликати ще більшу біду.

Збагнувши німий натяк батька, вона м'яко подивилася на молодших братів і сестричку, трохи подумала й сказала:

"Чжен'юань, Чженбінь, Ланьлань, у нашому домі дійсно багато що змінилося. Ми не розповідали вам усього лише тому, що ви ще занадто малі. Проте не хвилюйтеся, невдовзі ви про все дізнаєтеся. А поки що, будь ласка, не розпитуйте ні про що, добре?"

Брати перезирнулися між собою і, будучи кмітливими хлопцями, слухняно кивнули, більше не зронивши ні слова. Натомість маленька Ланьлань невдоволено надула губки:

"Сестричко, ну чому не можна сказати? Я ж обіцяю, що нікому-нікому не розкажу!"

"Я обов'язково тобі все розповім, але трохи згодом, а зараз будь слухняною дівчинкою!" — Чен Сяосяо лагідно посміхнулася до маленької сестрички, заспокоюючи малечу.

Чен Чжен'юань був уже досить дорослим — йому незабаром мало виповнитися тринадцять років, до того ж він зростав у великому шляхетному клані й мав доволі розсудливий характер. Взявши сестричку за руку, він весело запропонував:

"Ланьлань, давай послухаємо сестричку. А завтра ми наловимо риби й смачно поїмо, згода?"

"Знову риба? Ми ж її і так щодня їмо!" — вередливо відказала мала.

Цей трюк більше не працював. Чен Чжен'юань швидко зорієнтувався й додав:

"Ну, тоді не будемо ловити рибу. Натомість попросимо сестричку намалювати для тебе щось гарне, як тобі така ідея?"

"Сестричка вміє малювати?!" — Ланьлань широко округлила очі й з невимовним захватом та подивом витріщилася на Чен Сяосяо.

Старша сестра кивнула й з посмішкою підтвердила:

"Вмію!"

"Ого, як чудово! Сестричко, тоді завтра ти обов'язково маєш щось мені намалювати!"

Усі дружно засміялися, коли малу вередунку нарешті вдалося втихомирити. Посидівши разом іще трохи, Чен Сяосяо знайшла слушний привід і покликала свого найстаршого молодшого брата Чжен'юаня вийти з нею на подвір'я.

"Сестричко, ти щось хотіла?" — запитав хлопець, щойно вони опинилися наодинці.