Розділ 57 — Грандіозне видовище (1)

За порадою Чен Сяосяо Чен Біюань обрав велетенського пітона. Ця змія пройшла навчання під керівництвом маленької Юйтен і вже один раз еволюціонувала у просторі. Хоча вона ще не могла перетворитися на міфічного змія чи дракона, тепер її не можна було порівняти зі звичайними плазунами.

Коли всі члени родини отримали улюбленців, Чен Сяосяо значно заспокоїлася. Зрештою, найближчими днями з'явиться чимало людей, а з такими духовними тваринами ворогам буде нелегко зашкодити її рідним.

Окрім цього, Чен Сяосяо наказала Сяо Юйтен розподілити кілька сотень маленьких змій, вирощених у просторі, в усіх напрямках навколо села Люшу, щоб стежити за переміщеннями кожного чужинця.

Звичайно, цього було замало. Окрім плазунів, Чен Сяосяо звеліла Сяо Юйтен зібрати кілька видів птахів, а потім відтворити кілька тисяч пернатих, які тепер кружляли в небі над селом Люшу й пильнували за кожним рухом довкола.

Про все це Чен Сяосяо не стала відкрито говорити своїй родині.

Життя родини Чен тривало як завжди, і навіть кілька селян, які приходили допомагати по господарству, з'являлися вчасно, хоча зміни в родині Чен їх вельми вразили.

Вони ніяк не могли збагнути, звідки Чени дістали таких лютих звірів — тут були і вовк, і тигр, і лев, і змія. Це справді шокувало людей, проте вони ні про що не розпитували, адже розуміли, що чужі таємниці їм ніхто не відкриє.

У маєтку Ченів та в селі Люшу панував видимий спокій, проте ця тиша здавалася дещо незвичною. Навіть сільські собаки стали менше гавкати й слухняно лежали біля воріт своїх домівок, не зронюючи ні звуку.

***

У містечку!

Від маєтку родини Нін рушив загін із кількох десятків вершників, який на шаленій швидкості помчав геть.

Невдовзі після їхнього від'їзду чимало чужинців теж рушили слідом, наче сталося щось надзвичайно важливе.

Ці новини швидко дійшли до управителя Чжу та розпорядника Бая. Зважаючи на такі обставини, управитель Чжу з хвилюванням промовив:

"Розпоряднику Бай, розпоряднику Лінь, може, нам теж варто вирушити до Ченів і подивитися? Якщо випаде нагода, ми могли б протягнути їм руку допомоги!"

Його слова змусили розпорядника Ліня лише невдоволено зиркнути на нього. Інший же, нічого не відповів, а продовжував спокійно смакувати чай і тільки за якийсь час промовив:

"Нам не потрібно з'являтися там особисто. Достатньо відправити людину, щоб таємно спостерігала за розвитком подій!"

"Чому, розпоряднику Бай? Якщо ми об'єднаємо сили з родиною Чен, то переконаний, що в майбутньому наші торгові справи з ними підуть значно легше!" — управитель Чжу вважав, що допомога у скрутну хвилину найкраще змушує людей пам'ятати про вдячність.

Це було його головним правилом у справах та в житті. На його думку, така підтримка родини Чен принесла б їм виключно користь і жодної шкоди.

"Ти мислиш занадто просто і вважаєш родину Чен надто безпорадною!" — спокійно відказав розпорядник Бай. — "Скільки б людей туди не прийшло, Чени з усім упораються. А якщо ми прибіжемо туди, то, окрім створення зайвого натовпу, лише викличемо невдоволення родини Чен!"

"Як таке можливо?" — не повірив управитель Чжу.

Розпорядник Бай кинув на нього швидкий погляд і з легкою усмішкою сказав: "Не віриш? Ну то поворуши як слід своїми мізками!"

"Не можу збагнути!" — управитель Чжу не був дурнем, проте цієї таємниці розгадати не міг.

"Ти не можеш збагнути, бо не знаєш, наскільки жахливою є сила родини Чен!" — розпорядник Бай холодно посміхнувся, адже вони з розпорядником Лінем відчули це на власному досвіді, і впевнено продовжив:

"Поки там є Чен Сяосяо, родина Чен не зазнає жодних втрат. Натомість для інших усе закінчиться дуже погано. А якщо ми з'явимося під приводом допомоги, Чени можуть подумати, ніби ми вирішили скористатися їхньою скрутою. Вони й так про нас не найкращої думки, а після цього почнуть зневажати нас іще дужче. Навіщо нам це?"

"Про таке я справді навіть не думав", — з гіркотою посміхнувся управитель Чжу.

"Гаразд, залишмо їх. Молодий господар має прибути за кілька днів, тож нам краще добре поміркувати, як саме влаштувати його зустріч із родиною Чен!"

"Це буде важко, з Ченами нелегко домовитися!"

"Саме тому я й кажу тобі міркувати!"

Вони вдвох продовжували розмову, а розпорядник Лінь від самого початку й до кінця не зронив ні слова, наче його взагалі не було поруч.

***

Село Люшу!

"Маленька господине, пташки принесли звістку! Сюди з великою швидкістю мчить загін із семидесяти чи вісімдесяти людей. Вони налаштовані вкрай вороже, нам треба добре підготуватися!" — доповіла маленька Юйтен Чен Сяосяо, яка саме збирала овочі.

Прийшли!

"Прийшли, то й добре", — поклавши білокачанну капусту до кошика, Чен Сяосяо злегка посміхнулася, а в її очах спалахнув холодний вогник.

Вона наказала:

"Передай змійкам: якщо хтось наважиться скривдити селян села Люшу чи будь-яку іншу живу душу на нашій землі, нехай не церемоняться й кусають на смерть!"

"Слухаюсь!" — весело відгукнулася Сяо Юйтен.

Стоячи посеред городу, Чен Сяосяо перевела погляд на далеку сільську дорогу й тихо промовила:

"Добре, що вони йдуть, інакше жити тут стає занадто нудно, чи не так?"

"Це правда! До речі, маленька господине, а можна тебе попросити цього разу не використовувати мухобійку?" — звернулася зі своїм проханням маленька Юйтен.

"Чому?"

"Бо якщо ти візьмешся за мухобійку, у мене взагалі не буде шансу проявити себе!"

"Не хвилюйся, людей цього разу йде чимало, тобі вистачить для забав. Звісно, діятимемо за обставинами: тих, хто заслуговує на смерть, знищимо, а тим, хто не винен, так і бути, збережемо їхні нікчемні життя!"

"Маленька господине, всі ті люди сповнені жадоби й готові на все, щоб відібрати чуже добро. Навіщо залишати живими таких мерзотників?"

"Я ж сказала — діятимемо за обставинами!"

Хоча Чен Сяосяо чудово розуміла закон цього світу, де править сила, у своїй душі вона не прагнула марних вбивств. Якщо вороги не переходять межу, вона готова виявити милосердя — як і минулого разу з родиною Нін, коли вона дала їм шанс і не знищила їх остаточно.

Інакше, за допомогою створеної у просторі мухобійки, вона могла б одним ударом перетворити будь-кого на криваве місиво, і тому Нін Сюньцзуну не вистачило б жодних життів. Тоді Чен Сяосяо просто хотіла провчити його.

Тепер знову здіймалася буря. До того ж від управителя Чжу та його людей Чен Сяосяо дізналася, що чутки розпустили саме з маєтку родини Нін. Можна сказати, що саме вони накликали на родину Чен ці неприємності та біди, тому, незалежно від їхніх виправдань, вони вже потрапили до її чорного списку.

"Маленька господине, не будь надто м'якосердою! Потрібно покарати когось одного на страх усім іншим, інакше проблеми виникатимуть без кінця!" — умостившись на ручці кошика для овочів, Сяо Юйтен, погойдуючи маленькими ніжками, наполегливо радила дівчині.

Присівши на грядці й продовжуючи збирати капусту, Чен Сяосяо відповіла:

"Боюся, це не сильно допоможе. Чутки вже розійшлися, тож неприємності сипатимуться безупинно. Втім, це байдуже, нехай ідуть!"

"Чому ти так кажеш, маленька господине?"

"Усе просто. Що більше з'явиться таких охочих знайти власну смерть чи отримати прочухана, то більше у Чжен'юаня та Чженбіня буде суперників для тренувань. Інакше їм просто немає на кому гартувати свої сили!"

"Ого, то ось який у тебе задум, маленька господине!"

"А чому ні? Як на мене, це чудовий план. Певні випробування підуть лише на користь, це загартує і Чжен'юаня, і Чженбіня!"

Чен Сяосяо кинула чергову щойно зірвану капусту до кошика. У цей момент із далекої сільської дороги почувся тупіт ніг. Вона ще не встигла підвестися, як Юйтен сказала:

"Маленька господине, це молодий господар Чжен'юань біжить назад!"