Розділ 58 — Грандіозне видовище. (2)

"Старша сестро, старша сестро ..."

Чен Чжен'юань, який прибіг назад, уже побачив свою Старшу сестру на городі. Він витер піт із чола й сказав:

"Старша сестро, прийшло дуже багато людей, майже під сотню, вони ось-ось увійдуть у село!"

"О..."

Чен Сяосяо повільно підвелася, її обличчя залишалося цілком спокійним. Вона вже давно знала цю новину і зовсім не переймалася, а лише подивилася на свого молодшого брата й із посмішкою сказала:

"Не метушись, прийшли то й прийшли, ми їх не боїмося!"

"Е..." — Чен Чжен'юань на мить застиг, а потім на його обличчі з'явилася легка усмішка, і він кивнув:

"Я розумію, Старша сестро, що нам тепер робити?"

"Нічого особливого, усе як завжди!"

Чен Сяосяо підняла кошик, уже вщерть наповнений білокачанною капустою, і, дивлячись на брата, наказала:

"Чжен'юань, іди до задньої будівлі й пильнуй там. У селі Люшу є батько, цього достатньо, тому ти туди не ходи, вирушай до задньої будівлі!"

"До задньої будівлі? Старша сестро, ти маєш на увазі тих кількох дядьків із села?" — здогадався Чен Чжен'юань про задум Старшої сестри.

Чен Сяосяо кивнула й відповіла:

"Саме так, швидше йди й подивись, щоб із ними не сталося якоїсь прикрості, бо інакше нам потім буде важко виправдатися!"

"Так, Старша сестро, я негайно біжу!" — зрозумівши важливість справи, Чен Чжен'юань розвернувся й помчав до задньої будівлі.

Тримаючи в руках кошик із овочами, Чен Сяосяо витончено застигла на місці, кинyвши погляд на тихі околиці села. Вона вірила, що менш ніж за чверть години ці люди вже з'являться, тому невимушено повернулася до власної оселі.

Коли вона зайшла на подвір'я, мати Чен, а також молодший брат із сестрою були там і абсолютно спокійно читали книжки, ні краплі не збентежені наближенням чужинців.

"Сяосяо повернулася?" — лагідно гукнула пані Чен, побачивши доньку з кошиком овочів.

Легко кивнувши, Чен Сяосяо посміхнулася й тихо промовила до матері:

"Мамо, ви з Чженбінем та Ланьлань поки читайте, а я піду на кухню й приготую для вас манти".

Оскільки в просторі засіяли пшеницю, там уже змололи чимало білого борошна. Вона завжди мала певний інтерес до мантів та пиріжків, тому охоче поралася на кухні, та й уся родина любила їжу, яку вона готувала.

"Тобі допомогти?" — відклавши книгу, мимохідь запитала пані Чен.

Чен Чженбінь теж залишив книгу і, дивлячись на свою Старшу сестру блискучими очима, з посмішкою сказав:

"Старша сестро, хочеш, Чженбінь допоможе тобі розпалити вогонь?"

"Старша сестричко, я теж умію розпалювати вогонь!" — крутилася поруч маленька Ланьлань, на чиєму обличчі сяяла яскрава усмішка, підтримуючи загальний запал.

Побачивши таку зацікавленість брата й сестри, Чен Сяосяо злегка похитала головою й сказала:

"Не треба, я спочатку замішу тісто, манти ще рано варити, тому вогонь поки розводити не потрібно!"

Люди вже майже з'явилися, тож часу на справжнє приготування мантів насправді не було. Чен Сяосяо не стала багато пояснювати й просто пішла з кошиком на кухню.

Тук-тук-тук...

Гучний тупіт кінських копит ставав усе виразнішим. Чен Сяосяо, яка саме насипала борошно в дерев'яні ночви, навіть без попередження від Сяо Юйтен поглянула крізь кухонне вікно й побачила, як на сільській дорозі, що вела до їхнього дому, з'явився великий загін людей.

Група вершників мчала на шаленій швидкості, здіймаючи клуби куряви. Через вікно вона з першого погляду впізнала поводиря, яким виявився Нін Сюньцзун, зустрічаний нею раніше!

Побачивши, що він знову виглядає бадьорим і сповненим сил, Чен Сяосяо злегка підняла куточки губ, а в її очах спалахнув холодний блиск.

Шум з вулиці налякав тих, хто сидів на подвір'ї, почулися стривожені вигуки матері та молодших. Чен Сяосяо, навіть не зважаючи на те, чи обтрусила руки від борошна, квапливо вийшла на вулицю.

"Сяосяо, там прийшло дуже багато людей! — з хвилюванням промовила пані Чен. — Твій батько пішов до села й досі не повернувся, що нам тепер робити?"

Обидва малюки мовчали, вони слухняно дивилися на свою Старшу сестру, адже тепер саме вона приймала всі рішення в домі.

Підійшовши ближче, Чен Сяосяо посміхнулася до них і заспокійливо сказала:

"Мамо, навіщо поспішати й хвилюватися? Не забувайте, що у нас є домашні улюбленці, ніхто не зможе заподіяти вам шкоди. Якщо хтось наважиться увірватися сюди, не церемоньтеся, просто випускайте своїх улюбленців і провчіть їх. Будьте спокійні, усе буде добре, а я піду погляну!"

"Сяосяо, будь обережною!" — тихо попросила пані Чен, яка через паніку навіть не подумала про те, щоб піти назустріч чужинцям сама.

Маленький Чен Чженбінь підвівся, випнув груди й голосно вигукнув:

"Старша сестро, не хвилюйся! Я захищу маму та сестричку!"

"Добре, тоді залишаю їх на тебе, Чженбіню!" — посміхнулася до брата Чен Сяосяо. — "Головне — нікого не бійся й не дозволь, щоб матір чи сестричка злякалися або постраждали!"

"Добре, Старша сестро, я обіцяю виконати це завдання!"

"Я вірю в тебе!"

Підбадьоривши брата та заспокоївши матір із сестрою, Чен Сяосяо спокійно вийшла за ворота. Вона зупинилася біля городу й байдуже подивилася на загін вершників, який усе ще мчав до дверей її будинку.

Побачивши її появу, люди на конях різко зупинилися, один за одним зіскочили на землю й рушили прямо до неї.

Поглянувши на дівчину, яка виглядала просто й водночас витончено, кожен із них одразу здогадався, що це і є панна родини Чен — Чен Сяосяо.

Наставник Му Цінтун із подивом розглядав Старшу сестру родини Чен. Хоча вона й не була якоюсь винятковою красунею, її чиста й піднесена аура змусила навіть цих людей, які звикли бачити навколо вишуканих красунь, подумки визнати: Яка чудова дівчина!

Звісно, ще більше його здивувало те, що обличчя Старшої сестри родини Чен залишалося абсолютно спокійним, а погляд — байдужим. Здавалося, вона від самого початку знала про їхній прихід, і в її очах не було ні краплі подиву.

Як таке можливо?

Поки він занурився в роздуми, інші супутники теж зацікавлено розглядали цю шляхетну дівчину. Як і подейкували, вона нічим не нагадувала просту сільську дівку, а радше скидалася на учениць чи наставниць із їхньої академії.

Чен Сяосяо, яка спокійно стояла осторонь, зовсім не зважала на чужі погляди. Натомість її власна увага зупинилася на одному чоловікові — цей духовний практик здався їй найсильнішим супротивником із усіх, кого вона зустрічала.

"Чен Сяосяо, ти, мерзенне дівчисько, молодий пан знову повернувся!" — зухвало вигукнув Нін Сюньцзун, абсолютно ігноруючи присутність свого наставника.

Нікчема залишається нікчемою. Чен Сяосяо навіть не глянула в його бік. Її погляд від самого початку й до кінця був прикутий лише до однієї людини — наставника Академії Божественного Кондора, Му Цінтуна.