Розділ 6 — Невеликий урожай.

"Ходімо! Час ловити курей!" — вигукнув малий Чженбінь і, не чекаючи нікого, першим помчав углиб ущелини.

Його старший брат Чжен'юань теж засяяв від радості!

Щоб не тягати за собою зайву ношу, Чен Сяосяо не планувала йти до печери з оберемками дров та лікувальними травами. Вона знайшла затишне місце, надійно все там сховала і лише після цього повела братів до ущелини.

"Вчора старша сестра впіймала замало курей. Брате, зараз ми маємо вполювати щонайменше трьох!"

"Три — це не так і багато. Нам же треба підлікувати батька, тож чим більше, тим краще. Чженбіню, давай наловимо якомога більше курей і заберемо додому!"

"Та я й сам знаю, що чим більше, тим краще, але чи вдасться нам їх упіймати? Кури ж не стоятимуть як укопані, чекаючи на нас!"

"Будемо дуже старатися, от і все. Хтозна, скільки диких курей ховається в тій печері!"

"Як на мене, там щонайменше ціла зграя!"

"Може, навіть більше десятка. Якщо сьогодні всіх не впіймаємо, повернемося завтра!"

"Точно! Будемо щодня приходити в гори, поки не переловимо і не заберемо їх усіх!"

...

Коли Чен Сяосяо слухала розмову братів, які йшли попереду, її губи мимоволі сіпнулися. Схоже, аби виконати палке бажання хлопців, їй доведеться зараз потайки випустити з простору вирощених курей та кроликів.

Що б не сталося, ми ж не можемо їх підвести, чи не так?

Незабаром вони втрьох дісталися до печери, яку Чен Сяосяо відшукала напередодні. Щойно хлопці підійшли до входу, як зсередини долинало цвірінькання курчат. Обидва малюки зраділи, а Чженбінь голосно закричав:

"Старша сестро, там і справді є кури! Я чую, як пищать курчата!"

Ще б пак, адже вона сама вчора залишила там кілька курчат, тож курячі голоси просто не могли не лунати.

Звісно, говорити їм про це вона не збиралася.

Тим часом старший із братів, Чжен'юань, теж задоволено посміхнувся й додав:

"Якщо є курчата, то й великі дикі кури обов'язково знайдуться. Зайдемо спочатку всередину і подивімося, як їх краще обложити та впіймати."

"Точно, ходімо швидше всередину!"

Хлопчаки, забувши про сестру, яка йшла позаду, прожогом кинулися вглиб печери.

Бачачи їхній поспіх, Чен Сяосяо лише хитро усміхнулася. Вона йшла слідом за ними і по дорозі непомітно діставала та випускала курей із простору QQ.

"Ой, а чому тут тільки курчата, а великих курей немає?" — пролунав дзвінкий голос Чженбіня.

Чен Сяосяо, яка була на кілька десятків кроків позаду, злегка підвела брови та перевела погляд у правий бік печери, де було роздоріжжя. Недовго думаючи, вона випустила дорослих курей саме туди.

Кудкудах-кудкудах

Гучне кудахкання луною розійшлося печерою. Чен Сяосяо вказала пальцем на роздоріжжя і з усмішкою гукнула братам, які виглядали розчарованими:

"Подивіться сюди! Ви знайшли тільки малечу, а великі кури ось тут."

Її навіть не довелося нічого додавати: хлопці самі почули курячий гомін. Вони миттю кинулися туди і, побачивши чотирьох чи п'ятьох курей, які щосили лопотіли крилами, з неймовірним захватом кинулися на них із криками:

"Оце так удача! Брате, швидше допомагай мені ловити!"

"Чженбіню, обережно! Не випусти їх із печери!"

"Брате, перекривай лівий бік, швидше!"

Дівчина спостерігала, як малі ганяють бідних птахів по всій печері, здіймаючи справжній переполох.

Сама Чен Сяосяо й не думала допомагати. Скориставшись тим, що братам було зовсім не до неї, вона відійшла в інший куток, швиденько витягла з простору трьох вгодованих курей, а також кількох кроликів і розклала їх у менш помітних місцях.

Звісно, вона не забула викласть й трохи бадилля редьки — усе це згодом мало послужити доказом того, чим саме харчувалися тварини.

За якісь пів години захекані та мокрі від поту брати спромоглися впіймати лише двох курей. Решта птахів злетіла на кам'яні виступи печери, і дістати їх звідти хлопці вже ніяк не могли.

Хоч вони й не виконали свій план повністю, але коли побачили, що їхня старша сестра тримає в руках двох власноруч спійманих кролів, їхній радості знову не було меж.

Здобич виявилася чудовою. Оскільки час уже підтискав, сестера та двоє братів звалили на себе хмиз, підхопили лікарські трави, взяли курей із кролями та щодуху помчали додому.

***

Побачивши, що принесли діти, пані Чен просто заніміла від подиву. Вона й подумати не могла, що донька з синами притягнуть не лише диких курей, а ще й диких кролів.

Тільки після того, як хлопці навперебій у найменших подробицях розповіли про свої пригоди в печері, мати нарешті повірила в таку неймовірну удачу. Звісно, ці знахідки її несказанно порадували. Це було справжнім порятунком у скрутну хвилину, адже їхня родина зараз як ніколи потребувала такої підтримки.

Оскільки вчора вони вже куштували курятину, після сімейної ради було вирішено приготувати на вечерю тушковане кроляче м'ясо.

Молодші діти були на сьомому небі від щастя, що знову їстимуть м'ясо.

Поки мати поралася з обробленням кролика, Чен Сяосяо заходилася розбирати лікарські трави. Крім тих, які потрібно було пити, вона відібрала частину рослин для лікувальних ванн — так одужання мало піти значно швидше.

Відрахувавши по одній порції для пиття та для ванни, Чен Сяосяо трохи подумала й покликала матір, яка працювала на кухні. Разом вони увійшли до кімнати батька.

Чен Біюань, який лежав на ліжку з заплющеними очима, почув, що хтось зайшов, і розплющив їх. Його глибокий погляд, гострий і проникливий, наче у сокола, одразу прикувався до доньки, яка щойно переступила поріг.

Ще перебуваючи в кімнаті, він чув увесь той галас на подвір'ї. Треба визнати, звістка про те, що діти принесли двох диких курей та двох кролів, глибоко його вразила.

Відтоді як вони переїхали сюди, він забезпечував родину виключно полюванням. За ці три роки він вивчив навколишні гори вздовж і впоперек і знав, що дичини там вистачає. Для нього, людини з неабияким хистом і бойовими навичками, вполювати птаха чи зайця не було проблемою. Проте для його трьох малих дітей таке завдання було не просто важким — воно здавалося майже нездійсненним.

Учорашні дві курки вже посіяли в його душі сумніви, а сьогоднішня здобич і поготів приголомшила. Що ж до історії про чарівну печеру, де вони все це знайшли, він не повірив жодному слову. Він сам блукав цими схилами три роки, тож чому йому жодного разу не трапилося таке диво?

Судячи з описів дітей, ця печера більше скидалася на місце, де хтось навмисно розводив і підгодовував цих курей та кроликів.

Хоча гори за їхньою хатою стояли неподалік від села Люшу, через те, що їхня родина оселилася прямо під підніжжям, тамтешні селяни ніколи не ходили сюди на полювання. Отже, вся розгадка крилася саме в його старшій доньці.

Чен Сяосяо відчула, як від цього проникливого батьківського погляду їй стало ніяково. Вона розуміла, що батько про щось здогадується і має купу запитань, але нічого пояснити йому не могла.

Пані Чен, яка увійшла слідом, не помітила цієї напруги між чоловіком та донькою. Вона витерла мокрі руки об фартух на поясі, підвела очі й запитала доньку:

"Сяосяо, що ти хотіла сказати? Чжен'юань не вміє знімати шкіру з кролика, мені треба йти йому допомогти."

"Сяосяо, у чому справа?" — запитав Чен Біюань, сховавши гострий блиск в очах і заговоривши цілком спокійно.

Зустрівшись поглядом із батьками, Чен Сяосяо трохи повагалася, а потім сказала:

"Батьку, мамо, я назбирала в горах лікарських трав. Хотіла дізнатися, що ви про це думаєте..."

"О, точно! Але я зовсім не знаюся на твоїх травах!" — підхопила пані Чен і повернулася до чоловіка на ліжку. — "Чоловіче, а ти що скажеш?"

В очах Чен Біюаня знову промайнув глибокий задумливий блиск, і він запитав:

"Які саме трави ти назбирала, Сяосяо, і яка від них користь?"

"Батьку, ці рослини призначені саме для розсмоктування синців, загоєння кісток, відновлення прохідності каналів, вгамування болю та зняття набряків. Вони мають допомогти тобі стати на ноги!"

Чен Сяосяо, яка трохи хвилювалася, подумки полегшено зітхнула. На щастя, ніхто не став допитуватися, звідки вона знає ці рослини, інакше викрутитися було б дуже складно, та й пояснити це вона б не змогла.

Не встиг Чен Біюань нічого відповісти, як пані Чен одразу підхопила розмову:

"Це чудові ліки! Сяосяо, твоєму батькові якраз такі трави зараз найбільше й потрібні!"