Розділ 61 — Війна Гніву.

Дивлячись на вирази облич сестри та брата родини Чен, ніхто б не подумав, що вони жартують!

Сюе Сінчень та інші оніміли від подиву. Вони справді використовували дорогоцінну воду з духовного джерела для поливу бамбука, щоб перетворити його на духовний бамбук. Такої щедрості й розмаху не дозволяли собі навіть дев’ять відомих орденів. Хіба що чотири найсильніші фракції, які гриміли на весь світ — Один Орден, Один Храм, Один Палац і Одна Долина — лише вони мали подібні можливості та ресурси.

Якийсь час гості просто не знаходили слів. Проте Чен Сяосяо було байдуже, про що вони там думають, тому вона запитала:

"Панове, у вас є ще якісь питання?"

"Е, панно Чен, вода з духовного джерела має надзвичайне значення для нас, духовних практиків. Чи не могли б ми обговорити з вами одну справу? Ми..."

Тільки-но Лун Юйцзе підійшов до головної теми, як Му Цінтун безцеремонно перервав його на пів слові:

"Панно Чен, я представляю Академію Божественного Кондора й хочу викупити ваше духовне джерело. Які б вимоги ви не мали, можете висувати їх прямо зараз!"

Кожен із присутніх чітко відчув владний тиск у тоні Му Цінтуна. Особливо похмурим став Лун Юйцзе, якого так грубо перебили. Його крижаний, лютий погляд уп’явся прямо в Му Цінтуна, і всі навколо виразно відчули, як закипає його гнів.

Ось так обривати чуже слово було верхом невігластва, проте Му Цінтун покладався на авторитет Академії Божественного Кондора, яка стояла за його спиною, тому взагалі не зважав на представника родини Лун.

У Імперській столиці родина Лун дійсно вважалася великим і впливовим кланом, але у порівнянні з Академією Божественного Кондора різниця була занадто великою. Ба більше, Му Цінтун не брав до уваги не лише родину Лун, а й клани Сюе та Су. Можна сказати, він почувався абсолютно безкарно!

Увесь світ схилявся перед Академією Божественного Кондора, і її вихованці щиро пишалися цим. Звісно, Му Цінтун вважав, що й Чен Сяосяо така сама, як усі звичайні люди. Він і гадки не мав, що дівчина раніше взагалі нічого не чула про цю академію. Вона дізналася про її існування лише нещодавно, та ще й через такого нікчему, як Нін Сюньцзун, тому не відчувала до цього закладу нічого, крім огиди.

Почувши його слова, Чен Сяосяо лише мимохідь глянула на нього й байдуже перепитала:

"Викупити? І як же ви збираєтеся його викупити? Заберете джерело з собою? Чи виженете нас геть, а це місце заберете собі у власність?"

"Це..."

Му Цінтун не міг не відчути холод і глузування в її голосі. Йому миттєво стало ніяково. Звісно, в душі він хотів, щоб родина Чен забралася звідси, але озвучити таке вголос йому забракло зухвалості.

Чен Сяосяо більше не звертала на нього уваги. Вона перевела погляд на трьох інших гостей, злегка посміхнулася й запитала:

"Пане Лун, пане Сюе, пане Су, а ви? Що підготували ви?"

"Я хочу лише духовну воду й сподіваюся, що панна Чен погодиться продати її нам", — підхопив розмову Су Іян і додав:

"Звісно, ми б також хотіли викупити у родини Чен духовних птахів та зерно, якщо панна Чен виявить таку ласку!"

"Саме так, панно Чен, наша родина Сюе прагне того самого. Ціна обов’язково задовольнить панну Чен!"

"Я також пропоную викуп, панно Чен!"

Коли вони озвучили свої наміри, обличчя Му Цінтуна стало неймовірно похмурим. Сюй Чжен'ян, який стояв поруч із ним, не витримав від обурення й гнівно вигукнув:

"Як добре ви все придумали! Не забувайте, що це духовне джерело першою знайшла наша Академія Божественного Кондора! Якщо хтось і має право його викупити, то тільки наша академія, тому навіть не намагайтеся тут суперничати!"

Яка пиха! Справжні вихованці Академії Божественного Кондора, нічого не скажеш!

Чен Сяосяо остаточно занесла цих людей до свого чорного списку. На її обличчі з’явилася легка посмішка, але очі залишалися крижаними. Проводячи поглядом по їхніх обличчях, вона промовила:

"Ви кажете, що хочете викупити, тож я зобов’язана продати? На якій підставі? Ви що, часнику переїли, що у вас такий смердючий подих? Особливо у тих, хто занадто багато про себе уявляє. Це просто викликає огиду!"

"Ваші люди майже розкрали всіх моїх духовних птахів та тварин на пасовищі. Даю вам час, поки горить одна ароматична паличка. Якщо я виявлю, що на нашому пасовищі не вистачає хоча б однієї живої душі, я не дозволю нікому з вас покинути село Люшу. Не вірите — можете перевірити!"

Навіть не дивлячись на їхні перекошені від люті обличчя, Чен Сяосяо повернулася до свого брата й наказала:

"Чжен'юаню, вартуй тут. Якщо хтось наважиться влаштувати якісь капості — не панькайся з ними!"

"Слухаюся, старша сестро!" — голосно відказав Чен Чжен'юань.

Чен Сяосяо розвернулася й пішла назад до будинку.

У цей момент гості за допомогою свого духовного чуття нарешті усвідомили, що саме коїться на пасовищі. Їхні обличчя різко змінилися, і постаті одна за одною спалахнули, вмить зникнувши біля задньої будівлі.

" Покидьки , вам жити набридло?!"

Цей лютий рик змусив здригнутися всіх, хто весело бавився з духовною живністю на краю пасовища. Звіддаля до них стрімко мчала постать — це був Чен Біюань, який щойно повернувся із села Люшу.

Вартуючи в самому селі, він не помітив, щоб хтось турбував місцевих жителів. Постійно стежачи за домом, Чен Біюань зрозумів, що всі прибулі кинулися прямо до його оселі. Хвилюючись, чи впорається донька самотужки, він поспішив назад, щоб розібратися з ситуацією.

Хто ж міг подумати, що ще задовго до того, як він підійде до воріт, до нього долетять тривожні крики та пищання духовних птахів і тварин. Тоді він і побачив, що ці нахаби вже встигли розібрати й поділити між собою його власність на пасовищі. Хіба міг він не розлютитися від такого видовища?

Підлетівши ближче, він кипів від праведного гніву, тому без жодних розмов вихопив меч і кинувся прямо на грабіжників!

Учні обернулися на крик і, побачивши, що Чен Біюань кидається в бій без жодного попередження, теж розлютилися. Один із них зухвало крикнув:

"Ти сам напросився на смерть!.."

Не встиг він договорити, як назустріч йому метнулася швидка чорна тінь, і серед білого дня, наче спалах блискавки чи гуркіт грому, блиснуло срібне лезо меча, спрямоване прямо на Хуан Цзичена! Лезо з’явилося настільки раптово, що за ним ледь устигало око!

"Виродки!.."

Чен Біюань люто вигукнув, його довгий меч різко крутанувся в повітрі й зробив випад. У ту ж мить здалося, ніби весь простір навколо від цього руху втратив повітря, перетворившись на абсолютний вакуум!

Один за одним почали розквітати смертоносні силуети, схожі на пишний цвіт яскравого персика, повністю оточуючи супротивника!

Ці образи були неймовірно красивими, але несли в собі таку разючу й нещадну силу, що кожен присутній зрозумів: якою б прекрасною не здавалася ця техніка, вона була смертельно небезпечною та жахливою! Ба більше, цей удар містив в собі повну силу, без жодного наміру зглянутися, що просто шокувало всіх присутніх.

Небезпека!

Це слово одночасно спалахнуло в думках кожного, проте ніхто так і не спромігся попередити хлопця!

Потужний тиск ворожої енергії обрушився на Хуан Цзичена, і зухвала посмішка миттєво застигла на його обличчі. Він нарешті усвідомив, що цей чоловік — зовсім не той, з ким він здатний розібратися самотужки, і в його серці спалахнуло гірке каяття!

От тільки часу на каяття у нього не залишалося: смертоносні силуети меча кружляли все ближче, виблискуючи засліплюючим крижаним світлом.

"Стій!.."

"Ану зупинись!.."

Чоловіки, які щойно примчали від задньої будівлі, якраз застали цю картину й не втрималися від розлючених криків.

Чен Біюань лише холодно хмикнув. Хіба став би він слухати їхні накази? Меч у його руках без найменших вагань сплів щільну смертоносну сітку, яка повністю накрила супротивника, готуючи для нього вирішальний, нищівний удар!

Му Цінтун, чиє обличчя почорніло від люті, впізнав у хлопцеві свого учня. Бачачи, що того зараз розірвуть на шматки, він не наважився зволікати ні секунди. Чоловік злетів у повітря, зробив стрімке сальто в повітрі й оголив свій довгий меч, кидаючись напереріз Чен Біюаню.

"Нападаєте гуртом? Ну що ж, я не боюсь!" — розкусив його задум Чен Біюань і миттєво скомандував:

"Сяо Ман (Маленький пітоне), виходь.."