Розділ 62 — Гнівно вилаяти всіх.

Ррра!..

Лютий і шалений рев пролунав порожнечею, і перед очима присутніх з'явився величезний пітон завдовжки п'ять чжан (~16.5м) . Його велетенська потворна голова за розмірами скидалася на чималі дерев'яні ночви, а очі завбільшки з кулак виблискували крижаним світлом, обводячи поглядом юрбу.

Безмежна, дика й жорстока аура хвилями розходилася від його тіла.

Побачивши цю первозданну грізну силу, багато учнів зблідли від жаху, а дехто навіть не стримав переляканого лементу.

"А-а-а, величезний пітон!.."

"Небеса, це ж велетенський пітон!.."

"Змія, яка ж велика змія!.."

Поява пітона миттєво змусила учнів верещати та зойкати від страху. Під їхніми приголомшеними поглядами хвіст величезного пітона з розмаху врізався прямо в груди Му Цінтуна!

Швидко та безжально!

Хлясь!

Хрусь!

У цю мить кожен чітко почув різкий звук, що пролунав наче над самим вухом. Цей гуркіт був настільки оглушливим, що ледь не розривав барабанні перетинки.

Вони не встигли навіть зорієнтуватися, як слідом долинав повний болю крик:

"А-а-а!.."

Разом із цим криком постать, виплюнувши жменю свіжої крові, наче підкошене дерево полетіла шкереберть назад і важко впала на город родини Чен. Чоловік так і залишився лежати серед грядок, не ворушачись.

Ваншот! — Зніс одним ударом!

Практик на рівні Бойового Духа не зміг витримати й однієї атаки, його просто відкинуло хвостом великого пітона, наче якийсь непотріб!

Ррра!..

Величезний пітон задоволено підняв голову й видав переможний клич, у якому, поза радістю, вгадувалися нотки підлабузництва. Він повернув морду в бік Чен Сяосяо.

Чен Сяосяо, яка саме підбігла ближче, застала цю картину. Спочатку вона нагородила пітона схвальним поглядом, але потім не втрималася й роздратовано вилаяла того, хто лежав на городі:

"Цей виродок, якщо вже так хотів здохнути, міг би зробити це десь подалі. Усю капусту мені потовк".

"Маленька господине, хочеш, я піду й провчу його?" — Сяо Юйтен аж підстрибувала від нетерпіння, їй уже давно кортіло вступити в бій.

"Не поспішай!"

Відповівши їй, Чен Сяосяо перевела погляд на батька. Срібне лезо його меча яскраво виблискувало, а тіні від ударів спліталися в химерні візерунки. Супротивник безпорадно борсався, але як би не намагався ухилитися, так і не міг відірватися від світла меча, що йшло за ним по п'ятах, через що той кипів від люті й розпачу.

"Зупинись! Якщо не зупинишся, я не буду церемонитися!.."

Почувши цей знавіснілий крик, Чен Біюань лише блиснув холодними очима. Він не зронив ні слова, відповідаючи на погрози виключно ділом.

Довгий меч виблискував крижаною сталлю, свист вітру розрізав повітря, а смертоносні випади слідували один за одним!

"Я знищу тебе!.." — Хуан Цзичен не міг ні перемогти, ні відступити, тож йому залишалося тільки битися не на життя, а на смерть.

"Хм!"

Чен Біюань холодно хмикнув. Його атака розсікла повітря з нестримною силою, і лезо меча вмить встромилося в плече ворога. Свіжа кров хлинула рікою, забарвлюючи одяг у багряний колір, а зброя в руках Хуан Цзичена розлетілася на шматки.

Побачивши, що батько переміг, Чен Сяосяо з полегшенням зітхнула, адже в душі все одно побоювалася, щоб із ним не сталося якоїсь прикрості.

Уся ця сутичка тривала зовсім недовго — усе відбулося буквально за одну мить, у кілька подихів!

Тільки тепер учні Академії Божественного Кондора нарешті отямилися. Перелякані та розгублені, одні з них кинулися на допомогу Му Цінтуну, а інші підбігли, щоб заступити Хуан Цзичена. Попри страх і трепет у серці, вони зціпили зуби й люто витріщилися на Чен Біюаня.

Лун Юйцзе, Сюе Сінчень та Су Іян приголомшено дивилися на величезного пітона, який тепер слухняно завмер за спиною Чен Біюаня. У їхніх душах, окрім остраху, не залишилося нічого. Родина Чен володіє духовним звіром?

Невже голова родини Чен — Приборкувач звірів?

Голова родини Чен є Приборкувачем звірів? Чому ж тоді ніхто ніколи не чув його імені?

Подумавши про це, вони мимохідь перезирнулися, і кожен помітив в очах іншого глибокий сумнів та тривогу.

Кілька десятків людей стояли разом, але навколо панувала мертва тиша!

Кхе-кхе-кхе...

Му Цінтун, якого підтримували кілька учнів, був блідий як смерть. Проковтнувши цілющу пігулку, він ледве тримався на ногах. Тепер на його обличчі не залишилося й сліду від колишньої пихи чи зухвалості. Погляд, яким він дивився на Чен Біюаня, був сповнений остраху та занепокоєння. Не зронивши ні слова, він повільно підійшов ближче.

Яка несподіванка, це просто неймовірна несподіванка!

Вони й гадки не мали, що родина Чен ховає в рукаві такий козир. Хто тепер наважиться піти проти них?

Чен Сяосяо не звертала на них уваги. Вона підійшла до батька й тихо запитала:

"Батьку, чому ти повернувся? З тобою все гаразд?"

"Сяосяо, зі мною все гаразд", — сховав меч у піхви й злегка похитав головою Чен Біюань, після чого перевів свій суворий погляд на юрбу чужинців.

Переконавшись, що батько справді не поранений, Чен Сяосяо заспокоїлася. Проте, коли вона побачила, як навколо неї починають збиратися різноманітні духовні птахи та звірі, її обличчя знову похмуріло.

Хоча ці істоти ще не мали розвиненого розуму, вони відчували до Чен Сяосяо особливу прихильність. Можливо, через вплив простору, тварини дуже любили крутитися біля неї. У родині Чен про це знали всі, але чужинці, побачивши таку реакцію живності, приписали це Чен Біюаню, вирішивши, що це він закликав їх до себе.

Підвівши голову, дівчина злегка підняла куточки губ і з уїдливою посмішкою промовила:

"А ви вельми спритні! Побачили те, що сподобалося, і одразу схапали. Наче тварини на моєму пасовищі — це дикі звірі в горах, яких кожен може ловити, коли заманеться. Справжні майстри!"

Її спокійний тон подіяв на них як ляпас, змусивши всю цю групу почервоніти від сорому, і ніхто не наважився вимовити й слова у відповідь.

Оскільки вони мовчали, Чен Сяосяо перевела погляд на Му Цінтуна й холодно додала:

"Люди, які вилізли з бандитського лігва, у будь-якій справі поводяться як розбійники з великої дороги, чи не так?"

"Ти!.."

Му Цінтун тільки-но збирався щось заперечити, як внутрішні поранення дали про себе знати, перекривши йому подих. Його обличчя налилося багрянцем, і він зайшовся важким кашлем:

"Кхе-кхе-кхе..."

"Панно Чен, не заходьте занадто далеко! Нашу Академію Божественного Кондора не можна отак безкарно ображати!" — розлючено вигукнув Сюй Чжен'ян, палаючи від гніву та сорому.

"Ображати?" — Чен Сяосяо розсміялася, і її посмішка була неймовірно яскравою. Вона тихо перепитала:

"І в чому ж образа? Сказати, що ви грабіжники, які прийшли з розбійницького лігва — це вже образа для вас?"

"..."

Сюй Чжен'ян, чиє обличчя палало від люті, відкрив був рота, але так і не зміг знайти слів для заперечення.

"Чому ж ти мовчиш? Хіба я сказала неправду? Хіба ви не такі?"

Чен Сяосяо суворо засудила їх:

"Хіба я помилилася? Хіба ви не розбійники? Коли це я дозволяла вам грабувати майно моєї родини? Ви не просто вкрали, ви ще й зброю до рук взяли. Хто ви після цього, як не бандити?"

"Ти!.."

"Що, знову скажеш, ніби я вас ображаю? Та чи варті ви взагалі того, щоб я витрачала на вас свої слова? Хіба після таких вчинків ви ще сподіваєтеся зберегти своє обличчя? Якщо ви сьогодні не дасте мені чітких пояснень, то, повірте, жоден із вас не зробить звідси й кроку!"

"Чен Сяосяо, ти занадто зухвала!.."

У цей момент уперед вискочив Нін Сюньцзун і, тицяючи пальцем у бік батька та доньки, несамовито закричав:

"Чен Сяосяо, та хто ви такі, щоб мати нахабство проклинати нас?! Жити набридло, чи що?!"