Розділ 64 — Розгром ворогів.

Лише з одного простого речення всі присутні зрозуміли, що він намагався сказати.

Він пішов з Імперської столиці, і минуле залишилося в минулому, а теперішнє — це теперішнє, і між ними немає нічого спільного.

Лун Юйцзе та Сюе Сінчень належали до впливових осіб з Імперської столиці, проте вони займали лише посади старійшин-управителів і раніше майже не бачили Чен Біюаня, тому й не впізнали його з першого погляду. Тепер усе стало ясно: перед ними дійсно нащадок клану Чен.

Ця думка змусила їх подумки затремтіти від подиву. Хто б міг подумати, що Чен Біюань, який пройшов шлях від генія до нікчеми, насправді виявився Приборкувачем звірів (вони всі щиро вважали Чен Біюаня Приборкувачем звірів). Цікаво, якби про це дізналися в клані Чен із Імперської столиці, чи пошкодували б вони, що вигнали його геть?

"Нападайте всі разом, я, Чен Біюань, приймаю бій! Інакше жоден із вас звідси не піде!" — крижаним тоном, що не допускав заперечень, промовив Чен Біюань, пильно дивлячись на юрбу чужинців.

Він більше не міг терпіти цієї наруги. Якісь пройдисвіти приходять до його дому, коли їм заманеться, і коять усе, що заманеться. І справа була навіть не в тому, що ніхто не хотів визнати провину та вибачитися — навіть якби вони зараз упали на коліна, він усе одно не зміг би проковтнути цю образу, яка занадто довго тиснула на нього.

"Голово родини Чен, що це означає?" — незадоволено запитав Лун Юйцзе, адже він щойно приніс свої вибачення.

Сюе Сінчень злегка поворушив губами, дивлячись на Чен Біюаня складним, неоднозначним поглядом.

Обличчя Су Іяна стало похмурим, і він тихо перепитав:

"Невже голова родини Чен просто хоче зігнати на нас злість?"

Кхе-кхе-кхе. .. — почувся важкий, хворобливий кашель.

Му Цінтун кашляв так, наче мав сухоти. Він витирав цівки крові, що виступали на губах, і, не приховуючи гніву та розпачу в очах, хрипко промовив:

"Голово... родини Чен... ми всі... кхе-кхе... всі ми вийшли з Імперської столиці. Залиште хоч якусь межу для відступу, щоб ми могли гідно зустрітися в майбутньому".

"До бою!" — холодно відрізав Чен Біюань, дивлячись на них.

Чен Сяосяо чудово розуміла почуття батька. Мало того, що в його душі роками збиралася лють, так ще й тепер ці люди раз по раз нахабно лізли до їхньої оселі. Якби він зараз зустрів їх із доброзичливою посмішкою, це свідчило б не про душевну доброту чи гостинність, а про дурість та слабкість.

Дівчина спокійно стояла поруч і не втручалася.

Проте натовп був розлючений. Гнів спалахнув не лише серед учнів Академії Божественного Кондора — Лун Юйцзе, Сюе Сінчень та Су Іян також насупилися. Події розгорталися зовсім не так, як вони очікували, і непохитна відсіч Чен Біюаня викликала в них сильне роздратування. У цю мить у їхніх головах з'явилося єдине бажання — провчити цього зухвальця.

Є речі, які можна стерпіти, але цьому свавіллю мав бути покладений край! Якщо це може стерпіти дядько, то тітка точно не стерпить!

Горді улюбленці долі з Академії Божественного Кондора розлютилися до нестями. Вони дивилися на суперника як на мерця. Якби поруч не було їхнього наставника Му Цінтуна, вони б уже давно кинулися на нього всією юрбою.

"Усі, хто боїться підняти зброю — нікчемні боягузи!" — вигукнув Чен Біюань, помітивши їхню реакцію.

"Брати, сестри, я більше не можу цього терпіти!.."

Один з учнів несамовито закричав і, вихопивши меч, кинувся на Чен Біюаня, зовсім забувши, як його товариша щойно розбили одним ударом.

"Нападаймо разом! Не вірю, що ми не впораємося з цією сімейкою!"

"Правильно! Кожен, хто сміє ображати Академію Божественного Кондора, заслуговує на смерть!"

"Краще загинути в бою, ніж терпіти його пиху!"

"Помстимося за наставника Му та брата Хуана!"

З цими криками вони рушили вперед. Охоронці з родин Лун, Сюе та Су, отримавши мовчазний знак від своїх господарів, також без зайвих слів зірвалися з місця й разом кинулися в атаку на Чен Біюаня.

У повітрі закружляли стрімкі потоки енергії, усюди миготіли постаті нападників, які намагалися взяти батька та доньку в щільне кільце.

Роа-а-ар!

Раптом піднявся шалений вихор, і величезна зміїна тінь, наче розлючений велетень, розсікла повітря.

Сяо Ман, якого досі намагалися ігнорувати, розлютився. Навіть без наказу Чен Біюаня, відчувши ворожу жадобу вбивства, він вилетів уперед і в одну мить зустрів нападників.

Бум! Бах! Гуп!

Сяо Ман почав нещадно лупцювати ворогів своїм хвостом. Один потужний помах — і група людей розлетілася в різні боки, наче сухе осіннє листя під мітлою.

Обличчя чотирьох лідерів, які стояли неподалік, миттєво налилися фіолетовим рум'янцем від сорому й безсилої люті. Батько та донька родини Чен навіть не поворухнули пальцем, а лише один духовний звір легко розправлявся з їхніми найкращими вихованцями та підлеглими, не залишаючи їм жодного шансу на відсіч.

"А-а-а!.."

Усі присутні остаточно втратили розум від гніву, лють засліпила їхні очі, і атаки стали зовсім хаотичними.

У повітрі змішалися спалахи та леза зброї, неможливо було розгледіти, хто де перебуває. Крізь свист вітру долинав брязкіт сталі — усі намагалися поцілити в Сяо Мана.

Вираз обличчя Чен Сяосяо залишався незмінним, лише в її очах спалахували гострі, як леза, вогники. Чен Біюань дивився на це видовище з холодним спокоєм, без найменшої краплі жалю. Він усім серцем зневажав цих лицемірів, які прикривалися праведними гаслами, але насправді були зграєю злодіїв, що займалися грабунком та мародерством.

Бум! Бах! Гуп!

Битва проти сотні ворогів перетворилася на справжню бурю. Сяо Ман не давав їм жодної секунди на перепочинок. Усього за кілька розмінних ударів він повністю розкидав усю юрбу — більше сотні людей тепер качалися по землі, стогнучи та кричачи від болю.

Ті кілька осіб, яким пощастило вціліти, повністю втратили бойовий дух. Зблідлі від жаху, вони ледь не падали на коліна, а їхні тіла безупинно тремтіли. Величезний пітон перед ними здавався непереможною, божественною істотою. Забувши про власну гордість, вони поспіхом відступили вбік, із позеленілими від страху обличчями розглядаючи своїх повалених товаришів.

Сяо Ману не склало б жодних труднощів просто пожерти цих нікчем, проте, пам'ятаючи про наказ, він не наважився вбивати людей. Виконавши завдання за кілька подихів, він слухняно повернувся назад і знову завмер за спиною Чен Біюаня.

Така рішуча, миттєва й нищівна розправа закінчилася повною поразкою для нападників. Лун Юйцзе, Сюе Сінчень, Су Іян та Му Цінтун стояли з похмурими обличчями, не спроможні вимовити бодай слово.

На губах Чен Біюаня з'явилася глузлива посмішка. Він окинув поглядом тих кількох лідерів, які ще трималися на ногах, і цей погляд говорив сам за себе.

Ніхто не наважувався порушити тишу, атмосфера ставала все більш гнітючою та напруженою.

"Батьку, старша сестро!.."

Раптом пролунав знайомий голос, змусивши всіх обернутися. Коли присутні розгледіли того, хто наближався, їхні зіниці миттєво звузилися від подиву: маленький хлопчик упевнено сидів верхи на білому тигрі, який великими стрибками стрімко мчав у їхній бік.

За мить вершник і його духовний звір уже зупинилися перед родиною. Чен Сяосяо зустріла його ніжною посмішкою, а Чен Біюань зробив кілька кроків уперед і лагідно погладив молодшого сина по голові. Крижаний вираз на його обличчі повністю зник, змінившись батьківським теплом:

"Біньбіню, що сталося?"

"Батьку, старша сестро, ми щойно обходили дозором схили гір біля в'їзду до села й виявили, що туди справді намагалися прокрастися чужинці. Наші змійки вже покусали на смерть шістдесят чи сімдесят людей, поки що нових нападників не видно", — на обличчі Чен Чженбіня сяяла радісна посмішка. Він почувався по-справжньому дорослим, здатним захистити свою родину!

"Чудово, ти молодець!" — задоволено кивнув Чен Біюань.

"Батьку, старша сестро, Біньбіню!.."

З боку задньої будівлі долинав ще один вигук. Лун Юйцзе та інші одразу впізнали цей голос — він належав старшому синові родини Чен. Але коли вони побачили, що Чен Чжен'юань з'явився верхи на величному, могутньому королі синіх вовків, вони просто заціпеніли від подиву.

Це було приголомшливо, неймовірно й абсолютно не вкладалося в голові!

"А-а!.."

У цю мить одна з учениць не втрималася й перелякано заверещала, що нарешті змусило решту приголомшених гостей отямитися.