Розділ 66 — Усіх викинути геть.

"Маленька господине, ти не хвилюйся, техніка володіння мечем майстра Чена зовсім не поступається майстерності Лун Юйцзе. Ба більше, бойового досвіду у майстра Чена набагато більше, тож зовсім скоро стане зрозуміло, хто переможе!"

"Сподіваюся, що так!" — Чен Сяосяо, звісно, не могла зовсім не хвилюватися, проте вона чудово розуміла, що поруч перебуває Сяо Ман, тож за будь-яких обставин її батькові не загрожуватиме смертельна небезпека.

Бум!

Ніби на підтвердження слів Сяо Юйтен, у повітрі миттєво промайнула постать, і Чен Біюань упевнено приземлився на землю.

З іншого боку, абсолютно несподівано для всіх присутніх, представник наймогутнішого клану Лун, якого весь світ вважав непереможним, Лун Юйцзе, наче відірваний повітряний змій полетів донизу. Йому довелося зробити кілька швидких кроків назад, щоб нарешті втримати рівновагу, а його обличчя вмить налилося густим багрянцем від припливу крові.

Хоча він і не виплюнув кров, будь-який досвідчений практик одразу збагнув би: Лун Юйцзе зазнав внутрішнього поранення.

"Голова родини Чен і справді виправдовує свою славу, я щиро вражений!" — лише за якийсь час Лун Юйцзе зміг угамувати бурхливу ці в грудях, після чого знову шанобливо склав руки перед суперником.

Крижаний вираз обличчя Чен Біюаня злегка пом'якшав, і він стримано кивнув йому, після чого перевів свій пильний погляд на Сюе Сінченя. Сенс цього жесту був зрозумілий без зайвих слів. Лун Юйцзе скористався моментом, швидко проковтнув цілющу пігулку й поспіхом відійшов убік.

Усі навколо чітко бачили, що Чен Біюань не збирається залишати Сюе Сінченя в спокої. Хто ж із них виявиться сильнішим у цьому протистоянні?

Сюе Сінчень і сам чудово розумів, що в цій битві за честь вони приречені на ганебну поразку. Він щойно на власні очі в усіх деталях розгледів майстерність Чен Біюаня й хоча не вважав себе слабшим за Лун Юйцзе, проте зовсім не мав упевненості, що зможе здолати цього чоловіка.

Він не сумнівався, що вже зовсім скоро новина про те, як Академія Божественного Кондора, а також представники кланів Лун, Сюе та Су зазнали нищівного розгрому від родини Чен, блискавично розлетиться по всьому царству Дафен.

Під пильними поглядами натовпу Сюе Сінчень стрімко виступив уперед, зупинився перед Чен Біюанем і, склавши руки в знаку поваги, промовив:

"Голово родини Чен, я визнаю, що мені не вдасться перемогти вас, тому я добровільно приймаю поразку. Ми також готові повністю відшкодувати всі ваші збитки!"

"О?" — Чен Біюань лише окинув його холодним, пронизливим поглядом.

У цей момент до них підійшов Су Іян. На його обличчі з'явилася гірка посмішка, і він звернувся до Чен Біюаня:

"Голово родини Чен, я повністю підтримую рішення пана Сюе. Ми визнаємо поразку й згодні на компенсацію!"

"Компенсація буде обов'язково!" — спокійно перехопила ініціативу Чен Сяосяо.

Її погляд миттєво став крижаним, вона суворо оглянула юрбу й додала:

"Раз уже ви всі заговорили про відшкодування і ми згодні його прийняти, тоді ви забов'язані залишити тут абсолютно всі цінні речі, які маєте при собі! Це і буде вашою платою за нахабний напад на наші володіння!"

"Це неможливо!"

"Залишити геть усе?!"

"Як, як таке взагалі можливо?!"

Кілька лідерів миттєво зірвалися на крик. Вирази їхніх облич свідчили вже не просто про розгубленість, а про шалену лють. Така вимога була куди більш серйозною та принизливою образою, ніж звичайний ляпас. Вони, звиклі з висока дивитися на весь світ, ні за що не хотіли терпіти таке відверте обдирання до нитки.

Проте Чен Сяосяо повністю очікувала на подібну реакцію. Вона злегка підняла брови й упевнено промовила:

"Незадоволені? Тоді нападайте всі разом. Битимемося не на життя, а на смерть, і той, хто виживе, отримає право диктувати свої умови!"

Вона висловилася максимально чітко: якщо вони хочуть торгуватися чи висувати власні правила, їм спочатку потрібно перемогти родину Чен. В іншому випадку їм залишається лише слухняно виконувати її наказ.

В очах Су Іяна палахкотів гнів, він мимохідь кинув погляд на Сюе Сінченя, на чиєму чолі також виразно проступали вени від обурення. Очевидно, представник роду Сюе теж не міг змиритися з таким фіналом.

Натомість члени родини Чен залишалися абсолютно спокійними. Для них слово Чен Сяосяо було вищим законом, і вони з великим задоволенням спостерігали за тим, як дівчина впевнено ставить на місце цих гордовитих гостей.

"Схоже, у нас залишається єдиний вихід — просити уроку у голови родини Чен!" — голос Сюе Сінченя пролунав не дуже голосно, але в ньому чітко відчувався сильний гнів.

Су Іян не зронив ні слова, лише на його обличчі з'явилася химерна посмішка. Майже в ту ж саму мить його руки, наче дві гнучкі змії, блискавично метнулися прямо до грудей Чен Біюаня.

Щойно він розпочав атаку, Сюе Сінчень миттєво викинув уперед потужну долоню. Обидва майстри з блискавичною швидкістю обрушилися на Чен Біюаня, не бажаючи давати йому жодної секунди на перепочинок чи захист.

"Які мерзенні нікчеми!" — гучно вигукнув Чен Біюань і стрімким силуетом ухилився від їхнього підступного випаду.

Уникаючи ударів, він навіть не став оголювати свій меч. Чоловік просто розкрив долоні, перетворивши їх на потужні сталеві лещата, і з нищівною громовою силою одночасно вдарив обох супротивників прямо в грудну клітку.

Хрусь! Хрусь! Хрусь!..

Почувся виразний тріск кісток, що ламалися. Обидва нападники видали повні болю крики й одночасно виплюнули по жмені багряної крові. Їхні груди буквально вдавилися всередину, а самі вони, наче підкошені вітром паперові змії, відлетіли назад і з розмаху врізалися в кам'яну стіну біля входу.

Вони не змогли вчинити навіть найменшого опору — абсолютна поразка з одного удару!

Юрба глядачів знову заціпеніла від жаху. Одразу два Бойових Духи виявилися абсолютно безсилими проти нього. А якщо врахувати духовних звірів, які хижо спостерігали за кожним рухом, то їхнє становище стало остаточно катастрофічним. Можна сказати, що тепер кожен чужинець, який з'явився на території родини Чен, мав ті чи інші поранення.

"Віддавайте всі цінні речі, і тоді ми збережемо вам життя. Інакше — нарікайте на себе."

Цей безжальний, крижаний голос змусив усіх присутніх згорати від сорому та люті. Вони йшли сюди з наміром поживитися легкою здобиччю, але ніхто й гадки не мав, що все закінчиться таким ганебним фіналом.

Навколо запанувала мертва тиша. Лун Юйцзе тривалий час пильно вдивлявся в цю молоду, тендітну й витончену дівчину, яка попри свій юний вік володіла такою залізобетонною волею та величчю. За мить він відвів погляд і першим мовчки дістав усі свої цінні речі, виклавши їх прямо на землю.

Коли навіть найсильніший серед них підкорився вимогам, решта нападників більше не наважувалися зволікати. Один за одним вони почали діставати свої скарби, утворюючи на землі чималу купу.

"Дуже добре, принаймні у вас вистачило розуму зробити правильний вибір", — Чен Сяосяо байдуже окинула поглядом купу різноманітних і дивовижних речей, після чого тихо наказала:

"Юйтен, викинь їх усіх за межі села Люшу, щонайменше за три лі звідси. Мені байдуже, виживуть вони чи здохнуть!"

"Слухаюсь, маленька господине!"

Щойно ця коротка розмова завершилася, як присутні навіть не встигли нічого збагнути. Прямо з повітря з'явилися незліченні зелені ліани, які наче спалахи блискавки розірвали темряву й миттєво міцно зв'язали кожного чужинця. Не давши їм зронити бодай звуку, наступної миті ліани з шаленою силою підкинули їх високо в небо, і вся ця юрба, наче зграя паперових зміїв, полетіла геть.

За одну мить понад сотня людей повністю зникла з очей.

Окрім Чен Біюаня, обидва брати родини Чен просто стояли з роззявленими від подиву ротами. Вони не могли повірити в те, що щойно побачили. Відколи це їхня старша сестра стала володіти настільки неймовірною, божественною силою?

"Старша сестро, а хто така Юйтен?" — широко розплющивши очі від цікавості, запитав Чен Чженбінь.

Чен Чжен'юаню також було до смерті цікаво дізнатися відповідь.

"Гаразд, щодо того, хто така Юйтен — колись ви обов'язково про це дізнаєтеся. А зараз збирайте наші трофеї!"

Почувши наказ Чен Сяосяо, обидва хлопці з радісними вигуками кинулися до купи речей на землі. Вони збирали здобич із веселощами та захопленням, адже серед залишеного добра виявилося чимало справжніх коштовностей та рідкісних скарбів.

Натомість на обличчі Чен Біюаня не було жодної радості. Він злегка насупився, ніби повністю занурився у якісь важкі роздуми.

"Батьку, ви хвилюєтеся, що вони спробують повернутися й помститися нам?" — злегка посміхнулася й тихо запитала Чен Сяосяо.

Побачивши її абсолютно спокійний і впевнений вигляд, Чен Біюань дещо здивувався й мимоволі запитав:

"Сяосяо, невже ти зовсім через це не хвилюєшся?"