Розділ 67 — Його бажання.

"Батьку, а чому я маю хвилюватися? Наче якби ми не вчинили з ними так, вони б мирно співіснували з нами? Вони б більше ніколи нас не турбували? Ви самі вірите у те, що це можливо?"

Чи можливо це?

Чен Біюань замовк. Він, звісно, чудово розумів, що ці люди так просто не заспокояться. Можна сказати, що вже зовсім скоро вони повернуться знову, і наступного разу їх буде набагато більше, і вони будуть куди сильнішими!

Дивлячись на двох своїх молодших братів, які весело збирали здобич, Чен Сяосяо посміхнулася й додала:

"Батьку, насправді я навіть хочу, щоб вони з'являлися тут частіше. Тільки пройшовши через незліченні труднощі та тиск, мої брати зможуть якнайкраще загартуватися й вирости."

Чен Біюань підвів погляд і, злегка піднявши куточки губ, відповів:

"І то правда!"

"Чоловіче, Сяосяо..."

"Батьку, старша сестро!"

Пані Чен та маленька Ланьлань, які весь цей час залишалися в будинку, вийшли назовні. Побачивши своїх чоловіків та доньку, пані Чен хотіла щось сказати, але завагалася.

Чен Сяосяо рушила їй назустріч, узяла за руку й із посмішкою заспокоїла:

"Мамо, ну ви чого? Усе добре, ми в повній безпеці!"

"Я знаю!" — пані Чен кивнула. Насправді вона весь час пильно стежила за подіями і через вікно чітко бачила геть усе, що тут відбувалося.

Вона перевела сповнений турботи погляд на Чен Біюаня й ніжно запитала:

"Чоловіче, з тобою все гаразд?"

"Юйцінь, зі мною все гаразд, не хвилюйся!" — посміхнувся Чен Біюань й указав рукою на синів, які якраз бігли до хати, обнявши цілі купи речей. — "Наш сьогоднішній улов дуже навіть непоганий. Ходімо, повернімося в дім!"

Маленька Ланьлань широко розкрила рученята й, сяючи яскравою посмішкою, вередливо звернулася до батька:

"Батьку, на ручки!.."

"Добре, ходи на ручки!"

Чен Біюань нахилився, підхопив молодшу доньку на руки, і вся родина повернулася на подвір'я. Що ж до розгромленого пасовища та понівеченого городу, то прибирання там повністю доручили маленькій Юйтен.

Разом із родиною до будинку повернулися й селяни, які допомагали їм по господарству. Тим часом ранок уже добіг кінця, і настав час обіду.

Чен Сяосяо пішла на кухню, щоб допомогти матері приготувати їжу, а Чен Біюань запросив односельців присісти й відпочити на подвір'ї.

Кілька дорослих чоловіків пили чай і невимушено розмовляли про все підряд. Лише Лю Даньхан сидів осторонь і мовчав. Брати родини Чен зараз займалися якимись своїми справами в кімнаті, тож йому просто не було з ким поговорити.

"Брате Чен, ми... ми хотіли дещо запитати у тебе", — із ніяковим виразом обличчя промовив Лю Саньчжень.

Чен Біюань поставив піалу з чаєм, подивився на селян, які явно соромилися, й приязно посміхнувся:

"Саньчжень, Ханьлінь, що саме ви хотіли дізнатися?"

"Брате Чен, справа ось у чому: що це були за люди сьогодні?" — з надією в голосі запитав Лю Саньчжень.

"Вони?"

Чен Біюань дещо здивувався. Він розумів, що сьогоднішні події в будь-якому разі не вдасться приховати від селян, і вони тепер точно будуть будувати різні здогадки.

Побачивши, що той мовчить, Лю Ханьлінь обережно додав:

"Брате Чен, мені здалося, ніби вони згадували Академію Божественного Кондора. Вони що, дійсно всі звідти?"

Почувши назву Академії Божественного Кондора, Лю Даньхан, який досі сидів як у воду опущений, миттєво підвів голову. Його зазвичай блякле обличчя раптом спалахнуло неймовірним захватом, а блискучі очі невідривно вп'ялися в Чен Біюаня.

Поглянувши на їхні зацікавлені обличчя, Чен Біюань просто кивнув. Раз уже вони самі все почули, то й брехати не було жодного сенсу.

"Це правда?! Дядьку Чен, то ви збираєтеся віддати Чжен'юаня та Чженбіня на навчання до Академії Божественного Кондора?" — не тямив себе від хвилювання Лю Даньхан.

"Е-е?"

Чен Біюань із подивом подивився на хлопця. Побачивши, наскільки той збуджений, він запитав:

"Даньхане, невже ти сам мрієш потрапити до Академії Божественного Кондора?"

Та що там Чен Біюань — навіть інші селяни витріщилися на хлопця з дивними виразами облич. Лю Ханьлінь ляснув його по плечу й сказав:

"Ну ти й молодець! Хто б міг подумати, що в тебе такі великі амбіції. Це дуже добре, дуже добре, ти значно випередив усіх нас!"

Що таке Академія Божественного Кондора, знали навіть ці прості селяни. Це був найвідоміший навчальний заклад у всьому царстві Дафен. Будь-який учень, який закінчував його, гарантовано ставав видатною та відомою особою. Про те, щоб одного дня переступити поріг цієї академії, мріяли всі підлітки без винятку.

Однак для простих селян шлях туди був практично закритий. Хіба що дитина мала якийсь зовсім унікальний, неймовірний хист чи удачу, а інакше на цей заклад можна було лише благоговійно дивитися здалеку.

Лю Даньхан почервонів і зніяковіло промовив:

"Дядьку Чен, якщо Чжен'юань та Чженбінь вирушать до Академії Божественного Кондора, я готовий піти разом із ними навіть у якості їхнього слуги чи супроводжуючого! Дуже прошу вас, дозвольте мені!"

"Ем..."

Чен Біюань знову завагався. Дивлячись на юнака, в чиїх очах палахкотіло таке палке прагнення, він справді не хотів розбивати його прекрасну мрію, але був змушений сказати правду:

"Даньхане, я розумію твої почуття, але ти трохи помиляєшся. Чжен'юань та Чженбінь не підуть навчатися до Академії Божественного Кондора."

Для звичайних людей Академія Божественного Кондора була вершиною, якої неможливо досягти, проте Чен Біюань дивився значно вище — його метою були наймогутніші сили цього континенту: Один Орден, Один Храм, Один Палац та Одна Долина. Саме туди він збирався відправити своїх дітей у майбутньому.

"А-а..."

Лю Даньхан миттєво зблід від розчарування, а решта селян лише здивовано перезирнулися. Ніхто з них не міг збагнути, чому він так каже.

Чен Біюань подивився на хлопця і, оскільки не хотів остаточно ламати його дух, трохи подумав і додав:

"Даньхане, те, що ти прагнеш до більшого — це чудово. Проте ти починаєш вивчати бойові мистецтва занадто пізно, і для тебе цей шлях буде неймовірно важким і тернистим. Звичайні майстри взагалі навряд чи захочуть братися за твоє навчання, тому..."

"Дядьку Чен, я все розумію. Це я втратив глузд і сподівався на неможливе!" — у цю мить Лю Даньхан здався, ніби з його тіла одним махом викачали всі сили, а його зазвичай рівна й горда спина безпорадно згорбилася.

Побачивши його в такому стані, Чен Біюань і розізлився, і водночас ледь стримав сміх. Він по-доброму вилаяв хлопця:

"Ну і що це таке? Уже здався? Варто було зіткнутися з першою ж невдачею, і ти вже кидаєш свою мрію?"

"Дядьку Чен..." — ошелешено вставився на нього Лю Даньхан.

Чен Біюань безпорадно похитав головою й промовив:

"Не буду приховувати від тебе: уся наша родина — це духовні практики. Раз уже ти маєш таке сильне бажання, я можу допомогти тобі здійснити його. Давай зробимо так: ти станеш моїм неофіційним учнем, і коли матимеш вільний час, зможеш приходити й тренуватися разом із Чжен'юанем та Чженбінем. Ти згоден на таке?"

"А! Згоден, згоден! Дядьку Чен, я з усім згоден!"

Лю Даньхан зрадів так сильно, що мало не підстрибнув на місці, і закивав головою мов заведений.

"Ну й ну, хлопче..." — зі сміхом похитав головою Чен Біюань, ще раз уважно оглянув його з ніг до голови й раптом насупився:

"Проте..."

"Дядьку Чен, щось не так?" — знову миттєво напружився Лю Даньхан.

"Справа в твоїй родині", — серйозним тоном промовив Чен Біюань, пильно дивлячись на юнака. — "Шлях культивації — це не те, що можна опанувати за один день чи місяць. Якщо ти дійсно хочеш досягти успіху, тобі доведеться присвячувати тренуванням величезну кількість часу. А ти, боюся, просто не зможеш собі цього дозволити."

Становище родини Лю Даньхана було дуже скрутним. Окрім матері, яка могла виконувати лише легку роботу по дому, його батько, Лю Дачунь, рік тому на полюванні серйозно пошкодив ногу й тепер практично нічим не міг допомогти господарству. На сьогоднішній день саме цей молодий хлопець був єдиною опорою та годувальником у своїй хаті. Якщо він з головою піде в тренування, то його родина просто...

Коли зайшла мова про це, всі присутні селяни чудово зрозуміли ситуацію. Чен Біюань подивився на хлопця, який знову похнюпив ніс, і м'яко сказав:

"Даньхане, ти спочатку повертайся додому й обговори все зі своїми батьками. Головне — не падай духом!"

"Дядьку Чен, я зрозумів!"

"Батьку, ходіть їсти, все готово!"

З боку будинку пролунав чистий, ніжний голос. Лю Даньхан підвів очі й подивився на витончений силует дівчини, яка якраз виходила з кухні, тримаючи в руках тарілки з їжею. Він міцно стиснув кулаки, а в його очах знову спалахнув рішучий, непохитний вогонь.