Розділ 68 — V001. Приголомшливі новини, у кожного свій розрахунок.

Селяни пообідали, трохи відпочили, а потім знову вирушили на заднє подвір'я працювати. Тим часом уся родина Чен зібралася разом на подвір'ї.

"Сяосяо, які твої подальші плани?"

Чен Біюань уже звик радитися з донькою та запитувати її думку.

Почувши це питання, вся родина — від дорослих до малих — повернула голови й вичікувально подивилася на Чен Сяосяо.

Дівчина лише злегка підняла брови й спокійно промовила:

"Батьку, ми просто продовжуватимемо жити своїм звичним життям. Нехай навколо вирує яка завгодно метушня, але поки це безпосередньо не торкається нас, ми просто вдаватимемо, ніби взагалі нічого не знаємо!"

"Вдаватимемо, ніби нічого не знаємо?" — почувши слова доньки, Чен Біюань не знав, чи йому сміятися, чи плакати. — "Як таке взагалі можливо? Мені здається, що цього разу ми влаштували занадто великий галас. Тепер до нас прийдуть не лише представники Академії Божественного Кондора та семи великих кланів. Я впевнений, що навіть дев'ять великих орденів, а також сили рівня Одного Ордену, Одного Храму, Одного Палацу та Однієї Долини прийдуть у рух. Ми просто можемо не впоратися з таким тиском."

"О, які гучні назви!" — тихо пробурмотіла собі під ніс Чен Сяосяо. Вона навіть не підозрювала, що в цьому світі існує настільки багато різноманітних сил: якісь дев'ять великих орденів, та ще й якісь загадкові та величні Один Орден, Один Храм, Один Палац та Одна Долина. Усі ці назви поки що були за межами її розуміння.

Проте сама вона не мала жодного прагнення зв'язуватися з цими могутніми організаціями. Єдине, чого їй хотілося — це спокійно господарювати на своїй маленькій ділянці землі й дбати про щасливе та затишне життя для своєї родини.

"Батьку, я вважаю, що всі ці ордени, а також храми, палаци та долини перебувають занадто далеко від нас. Нам поки що немає жодної потреби забивати цим голову. На мою думку, зараз нам загрожує зовсім не Академія Божественного Кондора і навіть не сім великих кланів царства Дафен. Справжньою проблемою стануть родичі з клану Чен та рідня з боку мами. Ось від кого нам буде найважче відчепитися!"

Чен Сяосяо, зрештою, прийшла сюди з Нового століття, тому чудово розуміла специфіку та підступність сімейних суперечок. Особливо в цьому стародавньому світі, де синівська шана і моральні догми вважалися непорушним законом суспільства, будь-який прояв неповаги чи неслухняності щодо старших родичів миттєво викликав би хвилю осуду з боку всього світу.

Серед родичів завжди повно людей із найрізноманітнішими характерами, і далеко не всі вони є добропорядними. Особливо небезпечні ті егоїстичні й зарозумілі старші, яких ти не можеш ні вдарити, ні вилаяти, ні просто виставити за двері. Тобі доведеться леліяти та утримувати їх як живих богів, а інакше будь-який найменший крок не в той бік призведе до того, що повністю очорнять і розтопчуть твоє чесне ім'я перед усім світом. Саме такі люди завдають найбільшого головного болю.

Почувши застереження доньки, Чен Біюань та пані Чен буквально заціпеніли. Вони ніяк не очікували, що людина, якої їхня донька побоюється найбільше, виявиться їхніми власними родичами.

Минуло чимало часу, перш ніж Чен Біюань нарешті оговтався. Він кинув погляд на пригнічену й засмучену дружину, і вираз його обличчя поступово став похмурим:

"Сяосяо, ми живемо власним життям. Незалежно від того, чи це клан Чен із Імперського міста, чи це родина Ло з міста Яньчен, звідки походить твоя матір — усі вони більше не мають до нас жодного стосунку!"

"Батьку, ну як це можливо!" — безпорадно похитала головою Чен Сяосяо, почувши ці сповнені образи слова батька. — "Батьку, щойно чутки про нашу родину розлетяться світом, вони стовідсотково з'являться на нашому порозі. Ба більше, я даю стовідсоткову гарантію: як тільки вони переконаються, що ви дійсно володієте такими силами, вони негайно почнуть вимагати, щоб ви з мамою повернувся до складу клану."

"Хай навіть не мріють!" — гнівно вигукнув Чен Біюань. Його голос пролунав настільки гучно, що маленька Ланьлань від переляку миттєво сховалася в обіймах матері й зі страхом подивилася на розлюченого батька.

Пані Чен суворо глянула на чоловіка й заспокійливо поплескала налякану молодшу доньку по спині. Що ж до двох братів, то вони лише мовчки стиснули губи, проте на їхніх обличчях виразно проступала глибока образа та ненависть до клану Чен із столиці.

Чен Сяосяо не знала всіх деталей того, що сталося в минулому, але тепер вона була абсолютно впевнена, що клан Чен зі столиці — це ще ті покидьки. Якщо вони колись не змогли захистити й прийняти власних близьких, то гріш їм ціна.

Усвідомивши, що втратив контроль над емоціями, Чен Біюань поступово затих. Проте гнів на його обличчі так і не зник, і він із ненавистю додав:

"Вони тоді особисто заявили, що ми більше не маємо з ними нічого спільного, і відтепер наше життя чи смерть їх абсолютно не обходитимуть. До того ж, усі вони — бездушні та жорстокі істоти, які здатні без вагань підняти руку навіть на рідну кров. Якщо вони наважаться прийти сюди, я їм цього ні за що не пробачу!"

Почувши ці сповнені гіркоти та люті слова, пані Чен лише тихо й тужно зітхнула, проте нічого не сказала, що було мовчазним підтвердженням слів чоловіка.

"Мамо, а як щодо родини Ло з міста Яньчен?" — спробувала змінити тему Чен Сяосяо.

Не встигла пані Чен зронити ні слова, як Чен Біюань холодно усміхнувся й відрізав:

"Окрім твоєї бабусі, всі інші члени родини Ло також не варті доброго слова!"

"Чоловіче..." — з легким докором у голосі покликала його дружина.

"Хм, невже я кажу неправду?" — Чен Біюань витріщився на неї у відповідь. — "Хіба я в чомусь помилився? Твій власний батько тоді, коли я дістав тяжке поранення, особисто оголосив усім навколо, щоб ми більше ніколи не сміли переступати поріг його будинку, бо ми, бачите, ганьбимо його величне ім'я!"

"Хоч би скільки помилок він зробив, він усе одно залишається моїм батьком!" — тихо промовила пані Чен, взяла молодшу доньку за руку, піднялася й пішла до хати.

Чен Біюань від роздратування схопив цілий чайник і почав жадібно пити прямо з носика, ніби намагався втамувати та виплеснути гнів, що вирував усередині.

"Батьку, як би там не чинили інші, ми маємо просто чесно виконувати свій обов'язок. Не варто через це так сильно гніватися. Ваш гнів вони все одно не побачать, а якщо й побачать, то, можливо, від ваших страждань їм стане тільки радісніше. Тому не треба карати самого себе!"

"Гаразд, твоя правда. Будемо просто жити своїм життям!"

Чен Біюань поставив чайник на стіл і швидким кроком вийшов із подвір'я, так і не сказавши, куди саме прямує.

На маленькому подвір'ї залишилися тільки сестра та брати. Чен Сяосяо наказала молодшому братові, Чен Чженбіню, йти в кімнату на денний перепочинок, а сама разом зі старшим, Чжен'юанем, вийшла за ворота.

Брат і сестра попрямували в самий бік бамбукового гаю. Вони зупинилися в гущавині біля невеликої купи каміння. Навколо шуміли зелені бамбукові листочки, колихаючись від легкого подиху вітру. Дівчина та хлопець присіли кожен на свій камінь.

Чен Чжен'юань подивився на старшу сестру — таку знайому й водночас дещо чужу, яка тепер викликала в його серці лише глибоку повагу, — і мимоволі запитав:

"Старша сестро, ти, мабуть, хочеш дізнатися, що з нашою родиною відбувалося в минулому?"

"Саме так, Чжен'юане. Розкажи мені все, що тут колись трапилося. Я маю повне право знати правду", — дивлячись на кмітливого брата, Чен Сяосяо вирішила говорити прямо й без зайвих натяків.

Чен Чжен'юань слухняно кивнув. На його ще зовсім юному й дитячому обличчі раптом проступила така глибока й зачіплива ненависть, що Чен Сяосяо аж здригнулася, а її серце миттєво стиснулося від недоброго передчуття.

Після цього Чен Чжен'юань повільно й детально почав розповідати їй про ті часи, коли вони ще мешкали в клані Чен у столиці.

Ця історія розпочалася з моменту звеличення Чен Біюаня, який народився в головній гілці роду й змалку проявив себе як справжній геній. Уже в кілька років його проголосили найвеличнішим улюбленцем небес. Культивація давалася йому настільки легко, ніби це був звичайний щоденний обід. Тим часом як інші витрачали роки, щоб піднятися хоча б на один рівень, він долав шлях від звичайного очищення ці до рангу Бойового Духу практично по одному рівню за рік. Проте його обдарованість не обмежувалася лише бойовими мистецтвами — він мав унікальний хист до поезії, гри на цитрі, шахів, каліграфії та живопису. Сам імператор офіційно проголосив його вундеркіндом. Це був той тип людей, порівняння з якими змушувало будь-якого іншого майстра згорати від заздрощів та власної нікчемності.

Завдяки такому всебічно обдарованому генію статус клану Чен у царстві Дафен стрімко злетів угору, і за короткий час вони зрівнялися за впливом із древнім і могутнім родом Лун. То були часи безмежної розкоші та неймовірної гордості. Члени родини Чен ходили вулицями міста, задерши носи до самого неба, й взагалі нікого навколо не вважали за людей.

Коли Чен Біюаню виповнилося десять років, свати буквально оббивали пороги їхнього будинку — кожен впливовий чоловік прагнув роздобути такого обдарованого юнака собі в зяті. Проте старійшини клану Чен вважали, що їхній головний спадкоємець має занадто високу ціну, тому навіть не дивилися на місцеві клани. Їх абсолютно не цікавив навіть рід Ло з міста Яньчен, який входив до сімки найсильніших. Старійшини мітили значно вище — їхньою метою було поріднитися з кимось із чотирьох найвищих сил континенту: Одним Орденом, Одним Храмом, Одним Палацом чи Однією Долиною.