Розділ 7 — Сповідь Батькам

"Нехай Сяосяо сама вирішує!"

Коли Чен Біюань озвучив це рішення, Чен Сяосяо під пильним поглядом глибоких батьківських очей квапливо втекла з кімнати.

Після цього кожен у родині зайнявся своїми справами, а головним завданням Чен Сяосяо стало приготування ліків.

Вечеря була пишною, вся сім'я потопала в радощах. Особливо двоє братів: вони з'їли по дві повні миски рису і щасливо посміхалися, поплескуючи свої круглі животики.

Вночі, коли в кімнаті батьків ще тьмяно горіла свічка, четверо братів і сестер уже розійшлися по своїх кімнатах спати.

***

Спершу Чен Сяосяо увійшла до простору, щоб усе там оглянути. Вона зібрала врожай, який вже дозрів, і знову засіяла ділянки редькою та пекінською капустою. Проте після всього вона не поспішала виходити з простору, щоб лягти відпочивати, а сіла на стілець у хатинці й замислилася.

Зараз у неї боліла голова від думки, чи варто розповісти батькам усю правду. Якщо нічого не сказати, то в майбутньому вирощені овочі та свійську птицю буде вкрай незручно діставати.

Адже в печері не може безкінечно з'являтися різноманітна дичина!

Коли згодом вона вже не зможе вигадувати нову брехню, знайти вихід із ситуації стане ще важче. Тому краще зараз відкрити батькам частину правди, і тоді вони зможуть допомогти з виправданнями.

Але як усе пояснити, щоб вони змогли це прийняти? Чен Сяосяо з досадою ляснула себе по лобі й безпорадно підвелася.

***

Наступного дня Чен Сяосяо під приводом того, що їй потрібно варити ліки для батька, вирішила не йти в гори, а заодно відправила обох братів разом із молодшою сестричкою Ланьлань на річку збирати дику зелень.

Сидячи на подвір'ї, вона побачила, як мати заварила ліки й понесла їх до хати. Дівчина рушила слідом і мовчки спостерігала, як мати напуває батька.

За якийсь час миска спорожніла. Чен Сяосяо підійшла до ліжка й тихо запитала:

"Батьку, як ти почуваєшся? Тобі полегшало після ліків?"

"Значно краще!" — з помітним полегшенням усміхнувся Чен Біюань, і його погляд, звернений на доньку, став набагато м'якшим.

Пані Чен поставила порожню миску, присіла на край ліжка й з усмішкою додала:

"Сяосяо, ще вчора ввечері твій батько казав, що почувається значно краще і біль вщух. Схоже, твої трави справді допомагають."

Дівчина безпорадно ворухнула кутиками губ: їй хотілося посміхнутися, але не виходило, тому вона лише легенько кивнула.

Чен Біюань помітив зміну в її обличчі. Він пильно подивився на доньку й спокійно запитав:

"Сяосяо, тебе щось гнітить?"

"Я..." — зустрівшись із запитливими поглядами батьків, Чен Сяосяо не наважувалася почати розмову й замовкла.

Пані Чен трохи здивувалася, підвелася, притягнула доньку до себе й ніжно посміхнулася:

"Дурненька дитино, хіба є щось таке, про що ти не можеш розповісти батькам? Що б не сталося, ти завжди залишаєшся нашою любою донькою."

Але ж я не ваша справжня донька! — подумала Чен Сяосяо, опустивши голову, а на душі в неї змішалися сотні почуттів.

У минулому житті вона була сиротою. Після смерті бабусі добрий дядько-військовий щомісяця надсилав їй гроші на життя та навчання, хоча вона ні разу його не бачила. Можна сказати, вона виросла під наглядом усього села!

Тепер у неї з'явилися батьки, і за ці короткі пів місяця Чен Сяосяо всім серцем прив'язалася до нової родини, полюбивши цей затишний і сповнений радості дім.

"Сяосяо, кажи. Твоя мати права: про все можна розказати. Ми ж одна родина, навіщо щось приховувати?"

Чен Біюань невиразно здогадувався, про що піде мова.

Було б брехнею сказати, що йому не цікаво. Оскільки донька сама наважилася заговорити, він вирішив додати їй упевненості.

Підвівши очі й зустрівшись із поглядами батьків, Чен Сяосяо заспокоїла серце і після короткого вагання повільно заговорила:

"Батьку, мамо, насправді в тій печері не було жодних диких курей чи кроликів!"

"Що?!" — вигукнула пані Чен.

Обличчя Чен Біюаня залишилося незворушним, він продовжував пильно дивитися на доньку, чекаючи на подальші пояснення.

"Це..." — пані Чен подивилася спочатку на доньку, потім на чоловіка на ліжку й розгублено запитала: "Сяосяо, як же так? Що все це означає?"

Пані Чен усе ж була жінкою з життєвим досвідом, тому, заспокоївшись, теж відчула підступ. І вся розгадка крилася саме в доньці.

Чен Сяосяо ледь посміхнулася, але не стала поспішати з детальними поясненнями, а тихо запитала:

"Батьку, мамо, ви ж пам'ятаєте, як пів місяця тому я знепритомніла?"

"Звісно пам'ятаю!" — одразу відгукнулася пані Чен.

Чен Біюань нічого не сказав, але за виразом його обличчя все було зрозуміло.

"Батьку, мамо, відтоді як я прокинулася, багато моїх колишніх спогадів стерлися. Але натомість я отримала дещо дивовижне: у моїй свідомості з'явився невеликий простір, де можна вирощувати овочі та розводити худобу. Власне, і редька, і кури, і кролики — усе це я виростила у своєму просторі."

"Невже це правда!"

Пані Чен сильно змінилася в обличчі, вона підбігла й заходилася оглядати улюблену доньку, з тривогою примовляючи:

"Сяосяо, як ти почуваєшся? Нічого не болить? Як же так, чому в тебе з'явилася така дивна річ? Що ж тепер робити? А раптом це зашкодить твоєму здоров'ю? Боже мій, що ж це коїться..."

Стривожена пані Чен без упину бідкалася від страху й хвилювання. Та й у Чен Біюаня, який лежав на ліжку, обличчя теж злегка змінилося, на ньому з'явився вираз глибокого подиву.

Він прокручував у голові різні причини, але ніяк не сподівався на щось настільки містичне. Простір у свідомості?

Там можна садити овочі й розводити птицю?

Навіть маючи чималий життєвий досвід і побачивши багато дивацтв на своєму віку, він ніколи про таке не чув. Простір — про подібні речі він навіть не здогадувався, як таке взагалі може з'явитися в людському тілі!

Його брови стискалися все дужче, але раптом в очах промайнув якийсь здогад, і глибоко в його погляді спалахнув таємничий блиск!

"Мамо, зі мною все добре, хіба ви не бачите, яка я здорова?" — бачачи, що мати від хвилювання аж розплакалася, Чен Сяосяо відчула і зворушення, і безпорадність.

Не чекаючи, поки мати щось скаже, вона продовжила:

"Мамо, не треба так побиватися. Цей простір для нашої родини — справжнє благословення. Не хвилюйтеся, якби мало статися щось погане, воно б уже сталося."

"Юйцінь (ім'я пані Чен) , повір словам Сяосяо. Це, мабуть, милість Небес до нашої родини, інакше нам усім зараз було б нелегко просто вижити!"

"Чоловіче..." — пані Чен витерла сльози в куточках очей, знову подивилася на доньку й тихо кивнула: "Ти правий. Якщо Сяосяо справді володіє такою «магією Небес», то на нашу родину нарешті чекають хороші дні."

Магія Небес?

Почувши цей вираз, Чен Сяосяо не знала, чи варто заперечувати. Мабуть, для матері можливість вирощувати овочі та худобу всередині простору прирівнювалася до чаклунства безсмертних.

Якщо словосполучення «магія Небес» допоможе батькам заспокоїтися, то Чен Сяосяо вирішила нічого не спростовувати й не пояснювати далі.

Зрештою, ця «Ферма QQ», яка якимось дивом перенеслася разом із нею з іншого світу, і сама по собі не піддавалася жодним логічним поясненням. То навіщо доводити, що це не чари.

Вона побіжно розповіла про те, як влаштована ферма, щоб задовольнити цікавість батьків, а потім просто дістала зі складу редьку, курей та кроликів.

Коли Чен Біюань та його дружина побачили, як донька, наче фокусник, витягує речі з нізвідки, пані Чен остаточно повірила, що її дитина володіє «магією Небес»!

"Сяосяо, то ти кажеш, що збирати врожай можна кожні вісім годин?" — запитав Чен Біюань.

"Так, батьку!"