Розділ 70 — V001. Приголомшливі новини, у кожного свій розрахунок.

Маленька Юйтен миттєво прочитала її думки й незадоволено насупилася:

"Юна господине, не думай, що якщо ти нікого не вбиваєш, то й тебе ніхто не чіпатиме. Усі ці прибульці — звичайні вільні практики та запеклі головорізи. Якби наші змії не покусали їх насмерть, вони б уже давно вирізали всіх жителів Люшу. Тоді не лише селяни втратили б свої життя, а й усю твою родину винищили б до єдиного."

"..."

Чен Сяосяо мовчала. Вона чудово розуміла, що маленька Юйтен каже правду, але на душі все одно було якось ніяково й паршиво. Хоча ще біля пасовища вона чула від молодшого брата, що змії на смерть покусали кілька десятків людей, тоді всі її думки були зайняті зовсім іншим, тому вона не надала цьому значення. Тепер же, коли все заспокоїлося і вона змогла поміркувати в тиші, їй стало справді важко на серці.

"Юна господине, послухай, що я тобі скажу: у цьому світі все вирішує сила. Якщо ти хочеш жити спокійним життям, тобі просто доведеться вбивати. Адже інші прагнуть твоєї смерті! Ти ж не збираєшся просто стояти стовпом і чекати, поки вони тебе заріжуть? Якщо сама помирати не хочеш, то вихід один — знищити того, хто прийшов по твою душу. Тобі треба просто раз і назавжди з цим змиритися, тут немає нічого такого особливого. Люди мало чим відрізняються від лютих звірів: якщо не слухаються — заслуговують на смерть!"

Дивлячись на це крихітне створіння, яке без угаву торочило про розправи та вбивства, Чен Сяосяо навіть не знала, що відповісти. Невже саме таке життя чекає на неї попереду?

Історія, яку розповів батько, чітко дала їй зрозуміти, що в майбутньому на них чекає ще безліч неприємностей. А щоб позбутися цих неприємностей, без пролиття крові, схоже, справді не обійтися. Убивати...

Вона злегка насупила брови і неймовірно серйозним тоном звернулася до малечі, яка сиділа на гілці:

"Юйтен, якщо в майбутньому доведеться когось убивати, цим займатимешся ти!"

"Ха-ха-ха, без питань! Це ж просто чудово!" — маленька Юйтен ледь не заплескала у долоні від радості.

Чен Сяосяо остаточно втратила дар мови. Дивлячись на задоволеного й усміхненого малюка, вона мимоволі запідозрила, чи не з'їхала ця мала із глузду, якщо її так тішить сама думка про вбивство.

Відчувши її сумніви, маленька Юйтен хитро посміхнулася і промовила:

"Юна господине, Юйтен зовсім не божевільна. Просто всі ті, кого я вб'ю в майбутньому, стануть чудовим добривом для мого простору! Завдяки цьому я зможу рости набагато швидше!"

"Добривом..."

У цю мить цей на вигляд безневинний і милий малюк став схожим в очах Чен Сяосяо на справжнє маленьке чудовисько, яке пожирає людей і навіть кісток не залишає.

***

Минуло близько двох годин. Рухаючись зі швидкістю равлика, понад сотня поранених майстрів нарешті дісталися до містечка Далін.

Їхня поява миттєво прикувала до себе погляди місцевих жителів і викликала справжній фурор. Ніхто не міг збагнути, чому ці люди, які ще вранці так гордо й войовничо залишали місто, усього за якісь пів дня перетворилися на калік і ледь живі припленталися назад.

Отримавши цю звістку, управитель Чжу був просто шокований. Розпорядник Бай та розпорядник Лінь теж застигли від подиву, не знаходячи слів — те, що сталося, не вкладалося в голові.

Оскільки люди, яких вони відправляли на розвідку, так і не повернулися, вони поки що не знали деталей того, що відбулося в маєтку Чен. Єдине, у чому вони були абсолютно впевнені — ці загарбники зазнали там нищівної поразки.

Незабаром у їхньому заїжджому дворі розмістили понад десяток важкопоранених поважних гостей, серед яких був і Лун Юйцзе зі своїми супутниками. Що ж до представників академії Божественного Кондора, то вони вирушили до маєтку родини Нін.

Коли члени клану Нін побачили цю процесію калік, у них ледь очі на лоб не полізли — серед прибулих не було жодної цілої людини.

Дуже швидко містом поповзли три приголомшливі новини, які вразили всіх до глибини душі.

По-перше, нинішній голова родини Чен, Чен Біюань, виявився вихідцем з клану Чен із Імперської столиці і свого часу був визнаним генієм, який затьмарював багатьох.

По-друге, у володіннях родини Чен дійсно є джерело духовної води!

По-третє, сам голова Чен Біюань та двоє його синів є приборкувачами звірів. Цей факт особисто підтвердили представники академії Божественного Кондора, клани Лун і Сюе з Імперської столиці, а також родина Су з Хуанчена.

Коли ці звістки розійшлися світом, здійнялася неймовірна буря. Новини просто приголомшили громадськість.

Якщо духовне джерело родини Чен ще просто викликало загальний інтерес та заздрість, то поява в одній сім'ї одразу трьох приборкувачів звірів стала справжнім громом серед ясного неба, який змусив усіх буквально заціпеніти від подиву.

Можна сказати, що ім'я Чен Біюаня й раніше було у багатьох на слуху. Зрештою, його минуле життя було настільки яскравим і насиченим, що забути його було просто неможливо. І тепер, коли про нього знову заговорили, це змусило багатьох впливових осіб буквально підскочити зі своїх крісел.

Звісно, тим, хто підскочив вище за всіх, виявився нинішній глава клану Чен з Імперської столиці. Перше, що він зробив, коли оговтався від шоку — з усього розмаху вліпив ляпаса своєму найулюбленішому синові Чен Біхуа, від чого обличчя того миттєво набрякло й стало схожим на свиняче рило.

***

Проте, як би там не вирував зовнішній світ, жителів Люшу це мало хвилювало. Родину Чен це теж не обходило — їхнє життя йшло своїм звичним руслом.

Щоправда, сьогодні у Люшу все ж панувала дещо незвична атмосфера. Будинок старого старости села був ущерть забитий гостями — сюди зійшлися майже всі місцеві чоловіки.

Наймолодшим серед присутніх був Лю Даньхан, який скромно вмостився в самому кутку кімнати.

Староста, що сидів на головному місці, не поспішав починати розмову. Він сидів із напівзаплющеними повіками. Попри те, що в кімнаті зібралося чимало людей, ніхто не наважувався заговорити першим. У вітальні панувала цілковита тиша, яку порушувало лише важке дихання селян.

Минуло чимало часу, перш ніж староста нарешті підвів погляд. У його літніх очах спалахнув мудрий вогник. Обвівши поглядом кілька десятків односельців, він поважно вимовив:

"Думаю, кожен із вас уже чудово розуміє, що саме сталося в маєтку Чен. Які люди живуть у тій родині і який у них характер — ви теж добре знаєте, тому на цьому я зупинятися не буду. Натомість я хочу сказати ось що: від імені старости нашого роду я збираюся просити пана Чена стати наставником для наших дітей. Це шанс подарувати їм зовсім інше майбутнє. Ми не можемо допустити, щоб наші нащадки з покоління в покоління промишляли лише полюванням у горах та ледь зводили кінці з кінцями. Яка доля чекає на звичайного мисливця, кожен із вас знає з власного досвіду."

"Пан Чен — видатна людина великого польоту. За звичайних обставин він ніколи б не опинився в нашому глухому селі. Проте саме небо послало нам такого майстра, і ми зобов'язані вхопитися за цей шанс. Ми маємо скористатися цією нагодою, яку він приніс у Люшу, щоб наші діти змогли вийти в люди, побудувати власну долю і прославити наш рід. Що ви думаєте з цього приводу?"

Почувши ці слова, чоловіки почали перезиратися між собою, але ніхто не наважувався заговорити першим. Лю Даньхан, який сидів у кутку, не на жарт розхвилювався: він дуже боявся, що селяни відхилять пропозицію старости, адже сам він понад усе мріяв стати учнем Чен Біюаня.

"Дядьку Лю каже правду, я повністю підтримую цю думку," — першим порушив тишу Лю Саньчжень. — "Нашому селу ведеться дуже сутужно. Нам деколи важко навіть просто досита наїстися, що вже й казати про якусь славу для роду. Якщо ж молодше покоління зможе навчатися в такого майстра, це дійсно відкриє перед ними новий шлях. Навіть якщо вони не здобудуть великої слави, то принаймні завжди будуть ситі й тепло одягнені. Я особисто тільки за!"

Лю Ханьлінь, який сидів поруч із ним, широко посміхнувся й додав: "Це ж чудова справа! Якби я сам уже не був таким старим, то теж із радістю пішов би в учні, щоб перейняти відмінну майстерність. От тільки боюся, що брат Чен мене б уже не взяв!"

Після його слів кімнатою прокотилася хвиля добродушного сміху. Насправді всі чоловіки чудово розуміли вигоду цієї пропозиції, просто через свою природну обережність перед чимось новим вони спершу вагалися. Тепер же, коли крига скресла, селяни один за одним почали висловлювати підтримку.

"Старосто, ми все життя годуємося лише тим, що вполюємо в лісі, і наскільки це важка праця — знаємо по собі. Якщо нам випала така нагода, буде справжнім гріхом не вхопитися за неї заради майбутнього наших хлопців. Я теж підтримую!"