Розділ 74 — V001. Приголомшливі новини, у кожного свій розрахунок.

Зрештою, звинувачувати її не було в чому. Коли він сам вперше почув цю новину, то був настільки шокований, що не міг вимовити ні слова. Якби не авторитетне підтвердження від усіх тих могутніх кланів, він би ні за що в житті не повірив у таку дивину.

Він надто добре знав, у яких злиднях жила родина Чен Біюаня. Раніше той ніколи не мав подібних здібностей, тож звідки у них раптово взявся цей неймовірний хист?

"Чоловіче... а як ти гадаєш," — раптом стиха заговорила пані Гу, — "чи погодиться тепер брат Чен визнати заручини нашого Цзюнь'єра та їхньої Сяосяо?"

"Ось як?" — Гу Гаої здивовано підкинув брови, з подивом дивлячись на дружину.

Пані Гу під його пильним поглядом помітно зніяковіла, а потім роздратовано й ніяково вигукнула:

"А що тут такого? Що я не так запитала?! Раз уже їхня родина тепер має таку силу, я заплющу очі на те, що вони живуть у якомусь селі! Зрештою, про ці заручини ви колись домовлялися разом, тож що поганого в моїх словах?!"

"Усе так, усе так..."

Гу Гаої безпорадно зітхнув, дивлячись на дружину, яка вже не знала, куди подіти очі від сорому.

"Ти в мене в усьому хороша, але іноді буваєш надто ласа до наживи. Щодо цього шлюбу... я тепер не можу дати й десяти відсотків, що все вдасться."

"Це ще чому?!" — обурилася пані Гу. — "Невже вони надумають піти назустріч своїм словам і відмовитися від угоди?! Наш клан Гу теж не з тих, кого можна безкарно ображати!"

"А чому б їм не відмовитися? Хіба ти сама свого часу не збиралася вчинити точно так само?"

У голосі Гу Гаої прозвучав гіркий докір. Тоді саме його дружина насмерть стояла на тому, що вони не можуть родичатися з бідняками Чен, а він у хвилину слабкості піддався на її вмовляння й не став заперечувати. Тож коли прийшла звістка, що Чен Біюаня з ганьбою вигнали з Імперської столиці, він навіть не спробував відправити людей на його пошуки.

Про якусь допомогу чи дружню підтримку годі було й казати. А тепер, коли все змінилося...

Якщо вони отак просто прийдуть до них на поріг із розмовами про весілля, родина Чен, скоріш за все, просто виставить їх за двері або висуне свої умови.

Згадуючи їхню колишню міцну дружбу з Ченом, Гу Гаої відчував дедалі більший жаль. Йому не слід було дозволяти дружині керувати своїми рішеннями й доводити справу до такого ганебного стану.

Подумавши про це, він ще раз кинув погляд на свою марнославну та жадібну до грошей дружину, підвівся з крісла й твердо сказав:

"Поки що нічого не робимо й стежимо за розвитком подій. Якщо вдасться відновити ці заручини й укласти шлюб — чудово. Якщо ні... що ж, ми перші завинили перед ними, тож доведеться змиритися. І навіть не думай вигадувати якісь свої хитромудрі плани, бо тільки ще більше все заплутаєш і зіпсуєш!"

"Добре, добре, я взагалі не втручатимуся, задоволений?!" — невдоволено буркнула пані Гу.

Гу Гаої більше нічого не сказав, розвернувся й вийшов із кімнати.

Проте на обличчі пані Гу залишився вираз запеклого невдоволення. Вона бачила, як така неймовірна вигода буквально вислизає з її рук, і за жодних обставин не хотіла здаватися. Звісно, вона й сама десь у глибині душі визнавала, що проявила зайву корисливість, але ж вона старалася заради добробуту власної родини та майбутнього сина! Хіба в цьому є якийсь злочин?

Вона щиро вважала, що діяла правильно.

***

Поки в маєтку Гу тільки-но завершилася ця непроста розмова, у глибині іншого розкішного палацу, що належав клану Ло, у головних покоях так само сиділо подружжя поважного віку — обом було вже далеко за п'ятдесят.

Якщо придивитися до обличчя літньої пані, то в її рисах можна було чітко впізнати знайомі риси Ло Юйцінь. Це були не хто інші, як батьки дружини Чена — голова клану Ло, пан Ло Чженде, та його дружина. Обличчя обох старих зараз мали вельми химерний та збентежений вираз.

За якийсь час стара пані Ло з глибоким докором і сумом промовила:

"Це все через тебе! Ти в усьому винен, бо зайшов надто далеко! Через твою впертість ми з донькою не бачилися понад десять років, а тепер усе заплуталося ще дужче. Це виключно твоя провина!"

"Ти..." — почувши такі дитячі звинувачення від дружини, Ло Чженде вже збирався спалахнути гнівом, але помітивши сльози, що забриніли в її очах, миттєво стримав свій пал.

Свого часу, заради збереження честі клану та через власні невиправдані очікування щодо майбутнього доньки, він проявив жорстокість і власноруч вигнав свою найулюбленішу дитину з дому. Вони були розлучені довгих одинадцять років, і сказати, що він не шкодував про свій вчинок, було б відвертою брехнею.

Проте він мав надто гордий та впертий характер. Навіть відчуваючи каяття в глибині душі, він ні за що не погодився б визнати свою помилку чи виявити слабкість перед молодшим поколінням.

Тепер, коли до нього дійшли чутки про нинішнє становище Чен Біюаня, він теж був неймовірно вражений. Проте найбільшим потрясінням для нього стало те, що його зневажений зять, якого він вважав цілковитим нікчемою, раптом виявився приборкувачем звірів. Ця новина змусила його серце здригнутися.

Хоча він ніколи не поважав цього зятя, він усе ж визнавав, що колись той був справді видатним юнаком серед однолітків. І якби тоді не сталася та трагедія, він би з радістю прийняв його в родину, адже понад усе бажав своїй доньці щастя.

Але хто ж міг знати, що після того, як Чен Біюань перетворився на безпорадного каліку, його люба донька виявить таку дивовижну відданість і піде за ним на край світу. Це викликало в нього лише лють та глибоку образу. Він вважав, що Чен Біюань просто занапастив життя його дитини, тому в запалі гніву оголосив усім: віднині цьому чоловікові назавжди замовлено шлях до його дому.

Ці слова означали, що він до самої смерті не визнає його своїм зятем!

І ось тепер, коли події повернулися таким чином, його душу переповнював цілий вир суперечливих почуттів і думок, і він просто не знав, що йому тепер казати й робити.

"Старий, мені байдуже, що ти там собі думаєш!" — рішуче підсумувала стара пані Ло. — "Моя донька назавжди залишиться моєю дитиною. І мені байдуже, якими силами володіє мій зять — поки він щиро кохає мою доньку й готовий дбати про неї до сивого волосся, я визнаю його! А ти вже думай сам, як жити далі!"

Стара пані зазвичай у всьому підкорялася чоловікові, і якщо він приймав якесь рішення, вона ніколи не йшла всупереч, навіть коли той вигнав їхню доньку з дому, вона лише тишком плакала у своїх покоях і понад рік не розмовляла з ним.

Проте, що з того? Свого часу вона теж звинувачувала зятя в безпорадності, але з плином років туга за донькою ставала дедалі сильнішою. Варто було їй лише згадати свою колись таку кмітливу та слухняну улюбленицю, як сльози самі лилися з очей.

Саме тому, бачачи, як сильно дружина сумує за дитиною, Ло Чженде тепер просто мовчав. Навіть якщо він досі не хотів визнавати зятя, він усе одно прагнув повернути доньку.

До того ж тепер, коли зять досяг такого успіху і став вельми шанованим приборкувачем звірів, та ще й двоє онуків, яких він жодного разу в житті не бачив, володіють цим рідкісним хистом, казати, що він не радів цьому, було б відвертою брехнею.

Тому, почувши ці слова від дружини, він не схопився як раніше і не почав кричати, а лише пригнічено мовчав.

"Та скажи ж бодай щось! Чому ти мовчиш? Я прямо кажу тобі: я хочу бачити мою Цінь-ер, хочу бачити її дітей — моїх онуків, ти чуєш мене?!" — стара пані втерла сльози на щоках і, вхопивши чоловіка за лікоть, знову засипала його вигуками.

"Годі вже, подивися на себе, на кого ти схожа!" — Ло Чженде відчував водночас і роздратування, і безпорадність. Натрапивши на сповнений надії погляд дружини, він сердито додав: "Не малюй собі все у рожевих барвах. Зараз Чен Біюань має зовсім інший статус, звідки ти взяла, що він взагалі захоче бачити тебе чи будь-кого з нас?"

"Захоче, обов'язково захоче! Тобі треба лише переказати звістку Цінь-ер, і вона неодмінно прийде до мене. Старий, невже ти сам не сумуєш за нею? Минуло вже більше десяти років, невже ти й далі через свої нікчемні амбіції хочеш, щоб ми з донькою так і померли, більше ніколи не побачившись?! Кажу тобі, впертий ти старий, хочеш ти цього чи ні, а я сама знайду свою Цінь-ер!"

"Ти... ти просто капризуєш!" — уперше бачачи, як його зазвичай лагідна та спокійна дружина влаштовує таку сцену, Ло Чженде відчув і гнів, і мимовільну усмішку. — "Хм, я чітко сказав: я не дозволю цьому хлопчиську Чен Біюаню переступити поріг мого дому!"

"Ах ти ж..."

Побачивши таку впертість чоловіка, стара пані все зрозуміла. Зрештою, цей старий дурний бурчун просто ніяк не міг переступити через власну гордість. Вона з докором ткнула пальцем йому в лоб і випалила:

"Старий ти бовдур, уже літа чималі, онуків ціла юрба, а ти досі тут сидиш і пиху напускаєш! Ти заборонив йому приходити до нас, але хіба ти колись казав, що ми не можемо самі прийти до них? До того ж зараз вони живуть зовсім не в маєтку клану Чен Імперської столиці, тож ми згодом просто поїдемо до Люшу й відвідаємо їх!"

"Мабуть, вони все ж повернуться до Імперської столиці. Не забувай, що за люди ці старі лисиці з клану Чен. За ті образи, яких вони свого часу завдали моїй Цінь-ер, я обов'язково ще змушу їх заплатити!"

"Ой, годі тобі вже сипати погрозами! Тоді ти й так добряче струсив із них грошей, а тепер знову за своє."

"Що ти взагалі тямиш? То був посаг нашої Цінь-ер! Якби я тоді не змусив їх виплатити цю суму, цей клан Чен ні за що б нічого не віддав. Згадай лише, як саме вони прислали за нею весільний паланкін! Щоразу, як згадую про це, мені аж кортить повідрубувати голови цим мерзотникам із родини Чен, вони ж просто розтоптали гідність моєї доньки!"

Щойно мова зайшла про ті події, стара пані Ло теж замовкла. Тоді з її дорогоцінною донькою обійшлися так, що це було гірше, ніж прийняти в дім звичайну наложницю. Як після такого її материнське серце могло бути спокійним?

"Гаразд, не катуй себе цими спогадами, час покаже, як усе буде. Вона твоя донька, і назавжди залишиться твоєю донькою, цього факту ніхто й ніколи не змінить!"

Ло Чженде подивився на дружину, чудово розуміючи її біль. Трохи поміркувавши, він додав:

"Зараз до Люшу прикута увага багатьох могутніх сил, тому нам поки що не варто лізти в саме пекло й створювати зайвий галас. Почекаємо, поки все трохи вляжеться, а тоді вже будемо думати."

Стара пані добре зрозуміла слова свого чоловіка. Якщо вона хоче побачитися з донькою, то не варто поспішати й діяти зопалу.

Проте почути такі слова з уст цього затятого старого означало одне: її чоловік лише з вигляду такий суворий, а насправді має м'яке серце. А отже, її майбутня зустріч із донькою та онуками вже була справою вирішеною.

Після цієї розмови обоє старих нарешті трохи заспокоїлися.