Розділ 75 — V001. Приголомшливі новини, у кожного свій розрахунок.

Тим часом у містечку Далін, на подвір'ї заїжджого двору "Лайюе".

На чільному місці сидів чоловік років тридцяти п'яти в розкішному парчевому халаті. Поруч із ним шанобливо стояли розпорядник Бай, розпорядник Лінь та управитель Чжу — ніхто з них не наважувався сісти.

Цей чоловік був молодим господарем заїжджого двору "Лайюе" і водночас молодим господарем маєтку Ціншань (Зелені гори) . Він прибув сюди негайно, щойно отримав термінове донесення від розпорядника Бая.

Вислухавши їхній детальний звіт, молодий господар зрозумів, що вони трохи запізнилися. Проте він також усвідомлював: на превелике щастя, що вони запізнилися. Якби він діяв разом із тими дурнями з академії Божественного Кондора, то ще невідомо, чи не була б його доля куди плачевнішою за їхню.

"Ви все зробили правильно й вчасно зорієнтувалися!" — молодий господар схвально кивнув, висловлюючи усім трьом свою прихильність.

"Щиро дякуємо за похвалу, молодий господарю!" — в один голос відповіли чоловіки, одностайно вклонившись.

"До речі, зараз усюди ширяться чутки, ніби приборкувачами звірів є саме батько та сини родини Чен. Проте ви у своєму звіті стверджували, що цим унікальним даром володіє старша донька Чен. Як це розуміти?"

"Ну... щодо цього..." — на обличчі розпорядника Бая з'явилася гірка посмішка. — "Молодий господарю, ми в жодному разі не намагалися вас ввести в оману. Ми особисто на власні очі переконалися, що саме панночка Чен є приборкувачкою звірів, і ми з розпорядником Лінем можемо це чітко засвідчити. А от стосовно Чен Біюаня та його синів... ми дійсно не можемо нічого гарантувати."

"Ось як..."

Молодий господар злегка насупився й замислився: "За звичайних обставин ніхто б не наважився поширювати настільки відверту брехню. То хто ж насправді в родині Чен є справжнім майстром? Не може ж бути так, щоб абсолютно всі члени цієї родини виявилися приборкувачами звірів, це вже звучить як якась нісенітниця!"

"Молодий господарю, ми можемо з упевненістю говорити лише про панночку Чен!" — твердо відповів розпорядник Бай, а розпорядник Лінь поруч поспішно кивнув, підтверджуючи, що кожне слово колеги є щирою правдою.

"Гаразд, поки що облишимо питання про те, хто саме з них володіє цим даром," — молодий господар на мить замислився, а потім знову запитав: "Яка зараз ситуація у Люшу? Чи є якісь свіжі новини з маєтку родини Чен?"

"Молодий господарю, відтоді, як люди з академії Божественного Кондора повернулися ні з чим, усі наші наступні спроби відправити когось до Люшу виявилися марними. Там усюди повно отруйних змій, вони збиваються у величезні зграї. Навіть коли ми дуже хочемо підібратися ближче, ми просто не здатні протистояти такій кількості гадів. Але навіть якщо припустити, що комусь вдасться прорватися крізь це зміїне кільце, саму Люшу з різних боків охороняють ще й зграї вовків та тигрів. Нам справді вкрай важко дізнатися, що там коїться в родині Чен."

Розпорядник Бай лише безпорадно й гірко посміхнувся.

"Ось як, навіть так?" — молодий господар насупився й одразу ж запитав: "І що, невже взагалі ніякісінької звістки не вдалося вивідати?"

"Ну, дещо все ж таки відомо," — обережно почав розпорядник Бай. — "Згідно з повідомленнями наших розвідників, які спостерігали за селом здалеку, у маєтку родини Чен зараз кипить велике будівництво. Схоже, вони збираються суттєво розширити свої володіння, і ледь не всі жителі Люшу допомагають їм у цьому!"

"Розширити маєток?"

Молодий господар замислився й надовго замовк. Минуло чимало часу, перш ніж він підвів голову й пильно подивився на трьох чоловіків, які стояли перед ним: "Чи є у вас упевненість, що ви зможете особисто зустрітися з кимось із родини Чен?"

"Ну... щодо цього..." — розпорядник Бай не поспішав із відповіддю. Він спершу перезирнувся зі своїми двома товаришами і лише тоді промовив: "Молодий господарю, ми не можемо гарантувати стовідсотковий успіх, але спробувати однозначно варто. Ми вже мали кілька успішних угод із родиною Чен, тож сподіваємося, що вони виявлять до нас прихильність і повагу."

"Добре. Даю вам три дні. Гарненько все обміркуйте й знайдіть спосіб. Головне — бодай просто заговорити з кимось із родини Чен. А тепер можете йти."

"Слухаємось, ми підемо!"

Чоловіки не наважувалися зволікати й поспіхом залишили кімнату.

Щойно вони вийшли на подвір'я, управитель Чжу стиха й обережно запитав у свого колеги: "Розпоряднику Бай, як думаєш, цього разу в нас хоч щось вийде?"

"Звідки мені знати, вийде чи ні? Поки не спробуємо — не дізнаємося. Добре, давайте думати. Щойно в когось з'явиться бодай якась слушна думка, одразу кажіть, будемо діяти разом!" — коротко відповів розпорядник Бай, окинувши їх поглядом.

Обидва його супутники згідно кивнули головами й замислилися над цією непростою справою, від якої вже починала боліти голова.

***

Проте в цьому містечку від думок про родину Чен голова боліла далеко не тільки у них. Старий пан Нін у своєму маєтку теж уже кілька днів не знаходив собі місця.

Останнім часом гості з академії Божественного Кондора так розгулялися в його домі, що у старого аж в очах темніло від утоми й роздратування. Мало того, що йому доводилося забезпечувати їх найкращою їжею та створювати королівські умови, так вони ще й постійно виливали на нього свою злість та невдоволення. Навіть попри свій поважний вік та авторитет, старий пан Нін змушений був терпіти ці приниження, тож про який хороший настрій могла йти мова?

Поруч із ним стояв Гао Ян, і його обличчя було похмурішим за грозову хмару. Вони й уявити не могли, що представники такої всесвітньо відомої та славетної академії виявляться настільки пихатими та невихованими майстрами. За винятком кількох наставників та двох-трьох пристойних студентів, решта поводилися так, наче вони вже стали повноправними господарями маєтку Нін, роздаючи накази направо й наліво.

Це був класичний і яскравий приклад того, як нахабні зозулі виживають господарів із власного гнізда.

Навіть самому старому пану було несолодко, а про звичайних слуг маєтку годі й казати — вони розбігалися від студентів академії Божественного Кондора як від отруйних гадюк, намагаючись заховатися якнайдалі. Але багатьом із них вдалося урятуватися?

Ледь не кожного слугу зрештою залучили до обслуговування цих примхливих молодих паничів та панянок!

Увесь маєток Нін перетворився на якесь суцільне зборище хаосу та розпусти. Старому пану Ніну залишалося лише безпорадно зітхати й кусати лікті від жалю, адже вдіяти він нічого не міг.

Зрештою, для таких впливових людей він був надто дрібною постаттю, яка просто не могла дозволити собі образити академію Божественного Кондора. Навіть один-єдиний студент цієї академії міг принести їм купу бід, не кажучи вже про те, що серед цієї юрби був і його власний онук.

Дивлячись на все це, старий нарешті почав розуміти, чому його колись такий добрий, щирий і слухняний онук перетворився на такого пихатого та зухвалого грубіяна.

З ким поведешся, від того й наберешся!

Коли навколо тебе всі поводяться саме так, хіба міг онук стати винятком?

Від цієї думки старий пан Нін навіть пошкодував, що свого часу віддав хлопця на навчання до академії Божественного Кондора, але минулого, на жаль, уже не повернути.

Тук-тук-тук-тук!

Раптовий і гучний стукіт у двері перервав гнітючу мовчанку між господарем та його вірним слугою.

Гао Ян миттєво підійшов до дверей і відчинив їх. На порозі стояв схвильований розпорядник маєтку Нін, який захекано випалив: "Господарю, пан Лінь та інші нарешті прибули!"

"Що? Брат Лінь приїхав?!" — старий пан Нін аж підхопився на ноги й поспіхом рушив до виходу: "Швидше, йдемо зустрічати їх!"

Господар разом зі своїми слугами квапливо попрямував до воріт, аби привітати гостей.

Цих людей старий пан Нін чекав із таким величезним нетерпінням, що вже й дні рахував!

За кілька хвилин старий пан Нін привів трьох своїх давніх товаришів до кабінету. На обличчях кожного з них світилася щира радість від довгоочікуваної зустрічі після тривалої розлуки.

Усі разом вони з комфортом умостилися навколо столу для гостей.

"Брати мої, ви нарешті дісталися до мене!" — щиро й емоційно вигукнув старий пан Нін.

Старий пан Лінь здивовано підкинув брови й зауважив: "Друже Нін, ну й повільно ж до тебе доходять новини! Коли ми вперше почули, що у Люшу з'явилося духовне джерело, ми вже тоді почали збиратися в дорогу. І саме в мить, коли ми збиралися вирушати, прийшов твій лист. Тож ми не гаяли ні хвилини й одразу вирушили сюди, і ця подорож зайняла у нас більше ніж пів місяця!"

"Отож-бо, друже Нін! Ми, старі діди, спочатку навіть грішним ділом подумали, що ти просто затиснув інформацію і не хочеш ділитися з нами. Але твій лист таки прийшов, ха-ха-ха!"

Почувши такі дружні кпини від давніх товаришів, старий пан Нін трохи зніяковів і безпорадно промовив: "Брате Цюань, ну годі тобі жартувати. Як би я міг щось приховати від вас? Просто в перші дні все було так заплутано, я намагався налагодити стосунки з родиною Чен, але тільки все зіпсував, і вони просто виставили мене за двері. Щойно з'явилася вільна хвилина, я одразу ж відправив вам листи. Це виключно моя провина, визнаю!"

"Ха-ха-ха!" — інший гість, старий пан Ду, весело й гучно розсміявся. — "Брате Нін, та ми ж просто жартуємо з тебе, не бери в голову! Хіба наша багаторічна дружба може бути фальшивою?"

"Дійсно, свого часу ми разом пройшли вогонь і воду, мандруючи світом бойових мистецтв. Нашому знайомству вже понад сорок років, хіба такі братерські почуття можна колись забути?"

"Ми ж брати на все життя, друже Нін, тож не тримай образи на жарти брата Цюаня!"

"Ха-ха, це точно! Наш братик Нін ніколи не був таким дріб'язковим. Що він за людина, хіба ми всі не знаємо!"

У кабінеті лунав веселий сміх та гомін старих друзів, а Гао Ян, який стояв поруч і упевнено спостерігав за цим, нарешті дозволивши собі ледь помітно усміхнутися. Тепер, коли ці поважні гості прибули сюди, можна було сподіватися, що пихаті представники академії Божественного Кондора більше не наважуватимуться переходити межі дозволеного.

Зрештою, ці троє літніх людей були не просто мандрівниками, а впливовими старійшинами дев'яти великих орденів. З їхньою появою в маєтку, якою б зухвалою та самовпевненою не була молодь з академії Божественного Кондора, їм усе одно доведеться зважати на авторитет і сивину цих шанованих майстрів.

Перед своїми давніми побратимами старий пан Нін почувався дедалі ніяковіше. Адже десь у глибині душі він розумів, що тоді справді піддався егоїстичним помислам і не сповістив їх про духовне джерело в першу ж мить.

Зараз, під вогнем їхніх добродушних кпинів та дружніх натяків, його старе обличчя мимоволі червоніло від сорому. На щастя, він уже давно став досвідченим і хитрим, наче старий лис, тож зумів утримати самовладання й не подати виду.