Розділ 76 — V001. Приголомшливі новини, у кожного свій розрахунок.

Коли загальний сміх нарешті вщух, старий пан Лінь змив із обличчя веселість і з деяким подивом та сумнівом запитав: "Брате Нін, я помітив, що у твоєму маєтку якось аж занадто гамірно та неспокійно. Невже люди з академії Божественного Кондора досі не поїхали звідси?"

"Саме так!" — гірко зітхнув старий пан Нін. — "Де там поїхали... Ба більше, мені здається, що вони взагалі не збираються залишати мій дім найближчим часом."

"Хм, а чому так?" — не зрозумів пан Лінь.

Старий пан Цюань теж невдоволено насупився: "Їх же там приїхала ціла юрба, чи не так? Якщо вони й далі продовжуватимуть так безкінечно жити й харчуватися за твій рахунок, ти ж зазнаєш величезних збитків!"

Усі вони чудово знали, що пан Нін має певні статки, проте його багатство порівняно з глибокими ресурсами та накопиченими віками резервами їхніх орденів було схоже на порівняння мурахи зі слоном — тобто не являло собою нічого значного.

Саме тому вони щиро хвилювалися за свого товариша. Проте пряма пропозиція фінансової допомоги могла б сильно зачепити гордість та самолюбство літньої людини, тож їм доводилося діяти обережно й просто застерігати його.

"Шановні брати, не турбуйтеся про це. Хоч вони й завдають клопоту, прогодувати їх якийсь час мені цілком під силу, це не така вже й велика проблема. Мене набагато більше непокоїть те, як ці люди поводяться..."

"А що не так?" — помітивши глибоку тугу та пригніченість на обличчі пана Ніна, запитав старий пан Лінь.

"Брати мої, справа ось у чому... Давайте я просто розкажу вам по порядку все, що відбувалося тут протягом останніх тижнів."

І старий пан Нін у фарбах розповів їм про зухвалу поведінку та звичаї представників академії Божественного Кондора. Коли ж мова зайшла про те, як ганебно й пихато вони поводилися перед родиною Чен, літні старійшини вже просто не могли стримати свого обурення.

"Як таке взагалі можливо?! Минуло якихось кілька десятків років, а мораль та репутація академії Божественного Кондора скотилися до такого жахливого рівня! Чим тільки займається їхній голова?!"

"Найкращий і найпрестижніший навчальний заклад нашої держави Дафен... Як вони примудрилися перетворити його на таке кубло? Вони що, вирощують там виключно розбещених та непридатних до життя паничів?!"

"Абсурд, справжній абсурд! Цих зухвальців з академії Божественного Кондора треба як слід провчити й поставити на місце! Як вони взагалі сміють називати себе вихованцями такого закладу? Вони ж просто ганьблять усіх нас своїми вчинками!"

Усі троє старих майстрів аж кипіли від праведного гніву. Поведінка представників академії не на жарт розлютила поважних старців.

Старий пан Нін лише сумно кивнув головою і зітхнув: "Так, мені й самому важко в це повірити. Якби вони не оселилися безпосередньо в моєму маєтку і я не побачив усе це на власні очі, я б ні за що не повірив чужим розповідям. Але, на превеликий жаль, це жорстока реальність."

"Хм, ця академія Божественного Кондора вже геть прогнила зсередини від власної безкарності. Якщо так піде й далі, вони остаточно втратять своє обличчя і перетворяться на щось абсолютно потворне!" — роздратовано вигукнув старий пан Ду.

Інші троє старих згідно кивнули головами, повністю підтримуючи його думку.

"Гаразд, їхні внутрішні проблеми нас зараз не обходять, тож облишмо цю тему," — старий пан Лінь вирішив перевести розмову в інше русло і, повернувшись до господаря дому, серйозно промовив: "До речі, друже Нін. Якими б не були інші студенти академії Божественного Кондора, на мою думку, тобі слід негайно й дуже суворо взятися за виховання твого власного онука Сюньцзуна. Інакше його поведінка рано чи пізно накличе на весь твій рід страшну біду і повне знищення. Ти ж чудово знаєш цей світ: дуже часто саме через такі дрібні капризи та нерозважливі вчинки молоді спалахують величезні катастрофи, які винищують цілі клани. Сподіваюся, ти розумієш усю серйозність моїх слів!"

"Брат Лінь каже щиру правду, друже Нін! Ти тільки послухай себе — твій онук змінився до невпізнаваності. Куди подівся той колишній добрий та щирий хлопчик, як він міг перейняти ці огидні звички? Тобі треба негайно взяти його під суворий контроль. Якщо одного дня він дійсно накличе на твою голову нещастя, буде вже пізно, і це зовсім не жарти!"

"Дійсно так, брате Нін, ти повинен тверезо оцінювати ситуацію і тримати це в голові!"

Слова давніх бойових побратимів змусили старого пана Нін задумливо кивнути. Він чудово розумів, що вони бажають йому лише добра, і повністю усвідомлював усю небезпеку.

"А тепер — як нам діяти далі?"

Старий пан Лінь уже перейшов до практичної сторони питання: "Ваша родина Нін уже встигла не на жарт зіпсувати стосунки з кланом Чен. Відновити мир та злагоду між вами за один день точно не вдасться, це справа тривала. То що ти думаєш із цього приводу, друже Нін?"

"Шановні брати, я міркував над цим і маю таку думку: я б хотів, щоб саме ви виступили посередниками від свого імені. Коли ви почнете вести переговори й укладати торгові угоди з родиною Чен, я готовий таємно забезпечити вас усіма необхідними фінансами та коштовностями. Таким чином, ви допоможете мені викупити частину їхніх товарів, і наша родина зможе хоч трохи скористатися вашим авторитетом і отримати бажане. Що скажете на це?"

Старий пан Нін відверто виклав свій план. Він чудово розумів, що без підтримки цих трьох впливових друзів його шанси отримати щось від родини Чен дорівнюють нулю. Образа Ченів на його рід була надто глибокою, і це було цілком виправдано.

Почувши таку пропозицію, троє старійшин перезирнулися між собою. Ця ідея здалася їм водночас і дещо несподіваною, і цілком логічною за таких обставин.

Минуло кілька хвилин мовчання, перш ніж пан Лінь нарешті порушив тишу: "Друже Нін, ми згодні допомогти тобі в цій справі й візьмемо це на себе. Проте давай одразу домовимося про умови: ти зможеш розраховувати лише на невелику частку від усього обсягу. Зрештою, ми маємо насамперед звітувати перед своїми орденами, тож сподіваюся, ти не триматимеш на нас образи за це."

"Розумію, все чудово розумію! Брати мої, вам не варто через це хвилюватися чи почуватися ніяково. Робіть так, як вам зручно, я і без того безмежно вдячний вам за допомогу!"

"Ми ж брати, тож не варто про це згадувати. Зараз нам потрібно як слід обміркувати, як саме підступитися до людей із родини Чен. Друже Нін, спершу розкажи-но нам про їхнє нинішнє становище, аби ми могли скласти чіткий план!"

"Родина Чен зараз зовсім не проста..."

***

Поки вони тут усе обговорювали, у Люшу, біля самого підніжжя гори Ванань, у маєтку родини Чен кипіла робота. За ці дні будівництва вже можна було чітко розгледіти перші обриси численних великих і малих двориків, що зводилися довкола головного будинку.

Члени родини Чен задоволено усміхалися!

Усі ці дворики будувалися виключно з дерева та каменю. Жителів у Люшу було небагато, проте людей, які володіли цими ремеслами, виявилося чимало, тож робочих рук не бракувало!

Окрім міцних чоловіків, до роботи долучилися навіть деякі сильні жінки, і, можна сказати, кожен працював із великою радістю. Родина Чен забезпечувала їх безкоштовною їжею, а їхні діти до того ж отримали змогу стати учнями пана Чена — такі надзвичайні блага просто ощасливили всіх навколо.

Найголовнішим було те, що їм не лише не доводилося турбуватися про голод, а й самі страви у родині Чен виявилися неймовірно смачними, та ще й видавалися вдосталь, скільки душа забажає!

А кілька майстрів із найкращими вміннями навіть підписали з родиною Чен довгострокові контракти на постійну роботу. Тепер ці люди отримували за свою працю справжнє срібло, викликаючи неймовірну заздрість у решти селян.

У цей самий час Чен Сяосяо пильно розглядала чотирнадцять дівчаток, які стояли перед нею. Усім їм було менше дванадцяти років, адже тринадцятирічних дівчат у селі вже зазвичай обіцяли комусь у дружини, тож вони не могли тут з'явитися.

Ці дівчатка не вирізнялися особливою вродою, хіба що кілька з них мали досить миловидні обличчя, але принаймні ніхто не мав відштовхуючої зовнішності.

Варто сказати, що їхня поява тут зовсім не була ініціативою самої Чен Сяосяо. Просто місцеві тітоньки та кузини так замучили й засипали проханнями батьків цих дівчаток, що тим нічого не залишалося, окрім як привести їх сюди.

За словами цих сільських тітоньок, оскільки в маєтку Чен немає служтиць, нехай ці дівчатка стануть для них помічницями. Вони навіть не просили ніяких грошей, аби лише їх просто годували!

Почувши таке, Чен Сяосяо ледь не впала від подиву. Ці селяни абсолютно відкрито й безсоромно сприймали родину Чен як такого собі щедрого багатія, з якого можна мати зиск.

Проте, проживши пліч-о-пліч із жителями Люшу три роки, вони добре знали характер кожного. Чен Біюаню та пані Чен було ніяково відмовляти сусідам, тому вони врешті-решт погодилися.

І звісно ж, самі вони вмивали руки й повністю переклали цю справу на плечі Чен Сяосяо!

Що ж, Чен Сяосяо й сама розуміла, що не є якимось там жорстоким капіталістичним поміщиком. У ці скрутні часи для бідної родини віддати доньку в служниці до заможного дому було великою удачею і приводом для гордості.

Тому дівчина просто не могла не прийняти їх, аби не образити й не поранити серця численних родичів та сусідів. Зціпивши зуби, вона погодилася взяти цих простих сільських дівчат.

"Ви точно впевнені, що хочете приєднатися до нашої родини Чен? Одразу попереджаю: якщо ви стаєте частиною нашого дому, то мусите в усьому беззаперечно слухатися наших наказів. Навіть якщо ваші власні батьки накажуть вам щось зробити, але ми цього не дозволимо, ви не маєте права цього виконувати. Розумієте?"

Дивлячись на суворий вираз обличчя Чен Сяосяо, ці напівдорослі діти почали розгублено перезиратися. Вони ніколи раніше не стикалися з подібними вимогами, адже змалечку виховувалися вдома і в усьому слухалися лише батьків. Тепер же, почувши, що батьківське слово більше не буде головним, вони помітно завагалися.

Чен Сяосяо не квапила їх і спокійно продовжила: "Вам варто добре все обміркувати, я нікого не змушую силою. Але переступивши поріг родини Чен, ви зобов'язані підкорятися нашим правилам. Якщо хтось порушить наші вимоги, у кращому випадку її просто виженуть, а в гіршому — на неї чекає суворе покарання або навіть смерть. Тому зважте все як слід. Якщо ви не можете вирішити це самі, можете спершу повернутися додому й порадитися з рідними."

Сказавши це, Чен Сяосяо замовкла, чекаючи на їхню реакцію.

"Панночко, мої батьки вже все вирішили. Раз я переступаю поріг родини Чен, то відтепер належу цьому дому. Я буду в усьому слухатися лише наказів панночки та господині!"

Найстарша серед них, Лю Єсу, впевнено і серйозно подивилася на дівчину.

Чен Сяосяо це трохи здивувало, вона схвально кивнула й промовила: "Добре, Єсу, ти пройшла. Сподіваюся, ти стримаєш своє слово. Не хвилюйся, ми забезпечимо тебе усім необхідним, і твої умови будуть не гіршими, ніж у служниць в інших домах. Я навмисно одразу озвучила всі найгірші сторони, адже ви чітко повинні розуміти свої обов'язки. Я не хочу, щоб у майбутньому між нами виникали якісь неприємні непорозуміння, зрозуміло?"

"Так, панночко, Єсу все чудово розуміє!" — дівчинка підійшла і слухняно стала поруч із нею.

"Панночко, я теж згодна!"

"Панночко, і я згодна!"

"Панночко, я нікуди не піду!"

"Панночко, мої батьки вже давно погодилися на всі ці умови!"

"..."

Одна за одною дівчатка почали висловлювати свою згоду. Вони дивилися на неї дещо несміливо, але з виразу їхніх облич було чітко зрозуміло, що кожне слово лунає від щирого серця.

Чен Сяосяо кивала кожній із них, приймаючи їх до родини Чен. Проте решта п'ять маленьких дівчаток помітно нервували й почувалися ніяково — саме вони так і не наважилися висловити свою думку.

Помітивши, що погляд Чен Сяосяо зупинився на них, вони злякано стиснулися, і одна з них ледь чутно промурмотіла: "Панночко, а можна... можна я спершу запитаю в тата й мами?"

"Звісно, повертайтеся додому й запитайте. Можете прийти завтра, але якщо ваші батьки не погодяться, то приходити більше не потрібно," — Чен Сяосяо приязно усміхнулася до них: "Усе гаразд, ідіть собі спокійно додому!"

"Дякуємо, панночко!"

Малеча не наважувалася більше залишатися перед нею, тож вони швиденько розвернулися й залишили це невелике подвір'я.

Цим п'ятьом дівчаткам, які пішли, було всього років по сім-вісім. Вони були ще занадто малими й справді не могли самостійно приймати такі серйозні рішення, тому Чен Сяосяо анітрохи не сердилася на них.

Тепер перед нею залишилося дев'ятеро дівчат віком від дев'яти до дванадцяти років. Вони були не те щоб дорослими, але й малими їх уже не назвеш, адже люди в цьому світі дорослішали досить рано, змалечку допомагаючи родині заробляти на життя.

Пройшовшись поглядом по їхніх обличчях, Чен Сяосяо одразу ж зробила вибір: "Єсу, Єцао, ви двоє віднині будете ходити за мною. Решта — йдіть до моєї матері, вона розпорядиться і знайде для кожної роботу. Усім усе зрозуміло?"

"Так, панночко!"

Роздавши вказівки, Чен Сяосяо разом із двома обраними служницями вийшла за поріг будинку. Ці дві дівчинки виявилися двоюрідними сестрами. Вони мали не лише гарні й милозвучні імена, а й самі були досить охайними та милими!

На душі у Чен Сяосяо, яка останнім часом дуже сильно втомлювалася від нескінченних турбот, нарешті трохи потеплішало.

"Маленька господарко, тут хтось передав листа. Схоже, він адресований вашому батькові та вам!"