Розділ 78 — V002 Розширення господарства. Спільні угоди.

Разом із сестрами Лю, кожна з яких взяла по кошику, вона вирушила до найбільшого городу родини Чен.

Якщо походження духовних звірів родини Чен вважалося таємницею, то їхнє пасовище та город залишалися однією з найбільших загадок.

Жителі села Люшу ніяк не могли збагнути, чому овочі на городі Ченів ніколи не закінчуються, скільки б їх не рвали, і чому свійська птиця на пасовищі (селяни вважали її звичайною птицею, хоча насправді це були духовні птахи) ніколи не меншає, скільки б її не різали, — усе з'являлося знову й знову, наче невичерпний потік.

Цього питання ніхто не міг розгадати. На щастя, селяни розуміли, що це особиста таємниця родини Чен, тому хоч у глибині душі їм і було цікаво, ніхто не наважувався розпитувати господарів.

Адже за цей час становище родини Чен у серцях селян непомітно змінилося, і вже ніхто не смів ставитися до них так, як колись.

Не наважувалася розпитувати лише більшість людей, але це не стосувалося двох служниць, які супроводжували Чен Сяосяо. Молодша з них, Єцао, кліпаючи своїми чистими й великими очима, з цікавістю запитала: "Панночко, як вирощують ці овочі, чому вони ростуть так швидко?"

"Усе дуже просто: земля тут просочена колодязною водою, і ми щодня поливаємо її цією ж водою, тому наші овочі ростуть швидко".

Чен Сяосяо мимохідь відповіла на її запитання.

"Ой, а чому так?" — не вгамовувалася Єцао.

Єсу, яка хотіла була зупинити двоюрідну сестру, побачила, що Чен Сяосяо не виявляє невдоволення, тому проковтнула слова, які вже готові були злетіти з її уст.

Підійшовши до грядок, Чен Сяосяо поставила кошик на землю й промовила: "Тому що вода в нашому колодязі особлива. Коли люди п'ють її, вони стають бадьорими й не відчувають втоми, а якщо поливати нею овочі, то вони ростуть дуже швидко!"

"Як таке може бути? Чому ж вода в нашому колодязі не має такої сили?"

"Тому що у нас духовне джерело, а у вас — ні!"

"А що таке духовне джерело?"

Почувши, що кузина без упину розпитує далі, Єсу квапливо посмикала її за одяг і сказала: "Яка ж ти балакуча! Швидше допомагай панночці збирати овочі, і не думай ледарювати!"

"Я й не збиралася ледарювати!" — надула губки Єцао.

Чен Сяосяо з усмішкою подивилася на сестер і наказала: "Ставайте кожна зі свого боку й збирайте ці овочі!"

"Слухаємось, панночко!" — слухняно відповіли обидві дівчини.

Чен Сяосяо звернулася до Єцао: "Якщо я зараз почну пояснювати тобі про духовне джерело, ти все одно мало що зрозумієш. Згодом сама про все дізнаєшся, а поки просто запам'ятай, що духовне джерело — це вода набагато кращої якості, ніж звичайна колодязна вода, от і все!"

"О, панночко, я зрозуміла!"

Єцао мала просту й щиру вдачу, говорила все, що спадало на думку, на відміну від старшої Єсу, у чиїй голові міцно засіли повчання батьків та дідуся про різницю між панами та слугами, через що вона відчувала певну ніяковість перед теперішньою панночкою!

Утрьох вони розмовляли й збирали овочі на грядках. На запитання маленької Єцао Чен Сяосяо відповідала, коли могла, а коли не могла — знаходила привід та віджартовувалася.

Поки вони були зайняті роботою, попереду раптом почулися кроки. Чен Сяосяо підвела голову й побачила, як до них наближаються чотири чи п'ять жінок, які вели за собою тих самих дівчаток, що зовсім нещодавно пішли додому.

"Маленька господарко, схоже, у вас проблеми!" — у зловтішному голосі Юйтен чулася неприхована радість.

Не встигла вона відповісти, як хтось уже закричав до неї: "Сяосяо, виходь-но сюди, у нас є до тебе справа!"

"Чен Сяосяо повільно підвелася і, дивлячись на їхнє наближення, тихо відповіла: "Тітонько Ши, що сталося?"

"Сяосяо, послухай-но мене, дівчино, чи не забагато про себе думаєш? Ти що це, зневажаєш тітку Ши? Чому це ти прийняла інших дівчат, а нашу не береш? Невже я чимось образила тебе, що ти наговорила моїй Ерню (друга дівчина) всяких жахіть і вигнала її додому?"

Тітонька Ши, не розбираючись що й до чого, з ходу накинулася на неї зі звинуваченнями.

Чен Сяосяо від таких слів мало не розсміялася від безглуздості ситуації. Що це все таке? Вона тільки-но збиралася відповісти, як інша жінка підхопила крик:

"Сяосяо, тітонька Ши каже правду! Ти що, зневажаєш нас? Наша Ерьюехуа (Лютнева квітка) хоч і трохи замала, але вже вправно порається по господарству. Отак збирати овочі, як ти, вона давно вміє! Що це означає — відправити її додому? Невже наша родина чимось завинила перед тобою, що ти береш чужих дітей, а нашу Ерьюехуа бачити не хочеш!"

"Сяосяо, твоєї тітоньки Ван слова — це саме те, що й я хотіла сказати! Скажи, наша маленька Лінцзи теж слухняна й добра дитина, чому ж ти її не береш? Якщо є якась причина, ти так і скажи, дай нам послухати, а не виганяй дівчат просто так додому!"

"Саме так, саме так, Сяосяо, ми саме це й маємо на увазі! Ти повинна хоч щось нам пояснити, ми ж сподівалися, що ти даси нашій маленькій Чуньхуа заробити на шматок хліба!"

Одна за одною жінки вигукували слова, які зводилися до одного й того самого. Чен Сяосяо відчула безпорадність — очевидно, діти повернулися додому й не змогли до ладу нічого пояснити, тому ці тітки й кумушки притягли їх назад з'ясовувати стосунки.

Чен Сяосяо вийшла з городу, підійшла до них і з перепрошувальною посмішкою промовила: "Тітонько Ши, тітонько Шуй, тітонько Ван, ви все не так зрозуміли!"

"Що тут розуміти, Сяосяо! Дівчата все чітко розповіли, це ти звеліла їм повертатися. Сяосяо, невже ти досі тримаєш образу на тітоньку Ань через минулі події? Я тобі от що скажу: через твої витівки жителям нашого села тепер навіть вийти звідси складно, тож ти просто зобов'язана дати нашим дітям роботу за шматок хліба! Інакше не ображайся, якщо я піду скаржитися голові родини!"

Ань Хуннян без жодного сорому сипала звинуваченнями, наче родина Чен заборгувала ей купу грошей і не повертала.

Її слова викликали в Чен Сяосяо роздратування. Хоч односельцям і справді було незручно виходити, це не давало жодного права вимагати, щоб родина Чен утримувала їхні сім'ї!

Тітонька Ши, яка стояла поряд, відчула, що Ань Хуннян перегнула палицю, тому легенько смикнула її за лікоть. Ань Хуннян через це відвернула голову в бік, і хоч на її обличчі все ще було написано незадоволення й гнів, більше вона нічого не сказала.

Чен Сяосяо не стала звертати уваги на Ань Хуннян, а звернулася до інших жінок: "Тітоньки, Сяосяо зовсім не казала, що не прийме їх. Я лише чітко пояснила дівчатам: якщо вони переступають поріг дому Чен, то в майбутньому мусять беззаперечно слухатися наказів нашої родини й дотримуватися певних правил. Навіть якщо ми заборонимо їм виконувати вказівки їхніх власних сімей, вони все одно повинні підкорятися нам!"

"Що?!"

Ань Хуннян раптом верескнула й, не вірячи своїм вухам, тицьнула пальцем у бік Чен Сяосяо, галасуючи: "Що це за слова такі?! Ти що, думаєш, ніби ми продали тобі своїх доньок? Що це означає — слухатися тільки вашу родину Чен і не зважати на наші слова? Чен Сяосяо, чи не забагато ти на себе береш? Не думай, що ми продаємо тобі дітей! Кажу тобі прямо: мы просто хочемо, щоб ви допомогли їм підрости, а за це вони виконуватимуть для вас якусь роботу. Але в майбутньому ми збираємося видати їх заміж, вони не будуть все життя твоїми служницями, зарубай собі це на носі!"

От тобі й благодійність, справжня невдячність!

Хоч Чен Сяосяо й здогадувалася, що так буде, чути такі слова було вкрай неприємно.

Звісно, ці питання можна було обговорити й вирішити, але якщо всі вони мають подібні думки, то родині Чен взагалі не варто встановлювати ніяких правил. Вони просто приноситимуть щодня їжу, дівчата мимохідь допомагатимуть по господарству, і так вони утримуватимуть їх кілька років, поки ті не повернуться додому, щоб вийти заміж!