Розділ 79 — V002 Розширення господарства. Спільні угоди.

Зрештою, що це за порядки такі!

Навіть якщо така була дійсність, Чен Сяосяо відчувала, як у грудях закипає гнів. Хоч ці слова вимовила лише Ань Хуннян, на обличчях інших жінок вона побачила точно такий самий вираз згоди!

Тільки за якийсь час Чен Сяосяо повернула собі спокій і звернулася до них: "Шановні тітоньки, як саме вирішити цю справу — думаю, краще спочатку все чітко обговорити з усіма вами. У кожної родини свої погляди, і я не можу встановлювати для всіх однакові умови. Зробимо так: повертайтеся спочатку додому й порадьтеся зі своїми сім'ями, скільки часу ви хочете, щоб ваші діти перебували в домі Чен. Добре все обміркуйте, а ми зі свого боку запропонуємо для кожного різні умови утримання!"

"Тобто, умови можна розділити на тривалий і короткий термін. Звісно, винагорода за тривалий і короткий термін не може бути однаковою, та й речі, яких вони навчатимуться в домі Чен, теж відрізнятимуться. Про все це ми за кілька днів детально поговоримо в присутності голови родини й усе з'ясуємо, згодні?"

"Ну..."

Жінки перезирнулися між собою. Вони розуміли, що Чен Сяосяо каже слушні речі, але Ань Хуннян вважала інакше й одразу випалила: "Навіщо чекати кілька днів? Чому б не пояснить все прямо зараз? Мені через це доведеться ще два дні годувати її за свій кошт, от лихо!"

"Тітонько Ань, якщо ви не згодні, йдіть і говоріть із головою!"

Кинувши ці слова, Чен Сяосяо більше не зважала на неї, повернулася і пішла назад на город збирати овочі.

"Ти..." — Ань Хуннян почервоніла від люті й звернулася до сусідки: "Тітонько Ши, ти тільки поглянь на її ставлення! Хіба можна так поводитися зі старшими? Це вже занадто!"

"Годі вже, Ань Хуннян, припини галасувати. Зробимо так, як сказала Сяосяо, ходімо спочатку додому!"

"Хай йому грець, знала б — не прийшла б, тільки нерви зіпсувала!"

Жінки забрали своїх дівчаток і повернулися назад.

***

Після вечері Чен Сяосяо знову згадала про цю справу, коротко розповіла все батькам, а потім увійшла всередину простору.

Увійшовши туди, Чен Сяосяо не стала, як зазвичай, одразу сідати в позу лотоса для медитації та практик. Тепер, коли вона вже досягла рівня Бойового Учня, ця коротка мить не мала для неї вирішального значення.

"Юна господине, а у вас поганий настрій!" — Злетіла з кришталевого фруктового дерева, сіла їй на плече й весело прощебетала маленька Юйтен.

Чен Сяосяо злегка зиркнула на неї й промовила: "Ти ж сама бачила все, що сталося сьогодні, як після такого у мене може бути хороший настрій?"

"Хіхі, а хто винен, що ви така добра? Таких людей, як Ань Хуннян, треба просто виганяти в шию, навіщо взалі з нею розмовляти!"

"Вигнати в шию? Вона ж тоді своїм криком усе небо переверне!" — Чен Сяосяо похитала головою. — "Зараз треба придумати спосіб, як упорядкувати цих так званих служниць, які насправді є просто нахлібницями!"

"Господине, це ваші справи, я в цьому не тямлю. На мою думку, усе дуже просто: встановити для всіх обмеження до чотирнадцяти років. Вони щодня приходитимуть до нашого дому працювати, а ми за це їх годуватимемо. Коли їм виповниться чотирнадцять, ті, хто захоче повернутися додому — нехай повертаються, а тих, хто виявить бажання залишитися й доведе свою відданість нашому дому, ми вже приймемо як справжніх слуг, хіба так не підходить?"

"Воно-то так, але хіба це не означає, що з нас остаточно зробили дурнів ?"

"Ну то й що з того? Господиня хіба не зможе їх прогодувати? До того ж це чудовий шанс для вас розгледіти характер кожної дівчинки. Бо якщо прийняти всіх підряд, а потім виявиться, що серед них немає на кого покластися, то збитки будуть іще більшими, чи не так?"

"Гаразд, твоя правда!"

"Хіхі, юна господине, краще починайте практикуватися. Хоч ви й витратили три місяці, щоб пройти шлях від очищення ці до Бойового Учня, і в очах інших людей ви вважаєтеся генієм серед геніїв, але зважаючи на ваш вік, рівень звичайного Бойового Учня — це просто сміх та й годі!"

"Чому це сміх?!" — Чен Сяосяо підняла руку, легенько клацнула її по маленькому лобі й незадоволено додала: "Ти ж сама знаєш, що я практикуюся лише три місяці, чого мені боятися!"

"Ой, навіщо ж бити!" — Юйтен потерла лоб і запитала: "Господине, хочете сніжного женьшеню? Я можу дати!"

"Не треба. Мої тренування тут просуваються набагато швидше, ніж ззовні. Якщо я ще й сніжний женьшень використаю, це буде схоже на політ на ракеті — стрімкий зліт угору, а це не обіцяє нічого доброго!"

"Як знаєш. Маленька господине, давай швидше практикуйся, не сором мене!"

"Та йди ти!"

Чен Сяосяо підхопила маленьку Юйтен і жбурнула її прямісінько на кришталеве фруктове дерево, а сама сіла в позу лотоса, збираючись зануритися в практику.

"Ой-ой-ой!"

Юйтен зробила кілька перекидів у повітрі, утримала рівновагу і знову підлетіла до Чен Сяосяо, гукаючи: "Юна господине, зачекай!"

"Що ще?" — Чен Сяосяо, яка вже заплющила була очі, знову відкрила їх і запитала.

"Господине, цими днями ти тільки й знаєш, що поратися з домашніми справами. Коли ти вже продовжиш шукати нові речі для підвищення рівня простору? Подивись-но, він так і застряг на двадцять п'ятому рівні, обмеження просто величезні! Зараз у домі побільшало людей, і хоч їжі нам поки вистачає, нам усе одно треба накопичувати запаси на продаж, щоб заробляти срібло. Інакше на будівництво нового дому зовні нам просто не вистачить грошей!"

Коли Юйтен згадала про це, Чен Сяосяо тільки тепер усвідомила, що й справді знехтувала цим питанням, на яке давно слід було звернути увагу.

І справді, їжа та духовна птиця у просторі росли набагато швидше, ніж ззовні. Якщо постачати все це лише для потреб їхньої родини, то цього цілком достатньо. Проте якщо вони хочуть накопичувати велику кількість зерна та духовних птахів для продажу, цього було замало. А зараз, коли родині якраз потрібні великі гроші, цю проблему необхідно вирішити.

"Юйтен, а окрім пошуку нових видів у горах, які ще речі можуть підвищити рівень простору?"

"Є такі, і чимало! Різноманітні рідкісні рослини та тварини, а також усілякі духовні камені — усе підійде!"

"Ой, звучить наче й просто, але кожну з цих речей дістати не так уже й легко!"

"Хіхі, юна господине, ти можеш просто пустити чутку й попросити тих людей, які хочуть купити наших духовних птахів, допомогти тобі з пошуками! Тобі навіть не доведеться бігати самостійно!"

"Я теж думала про це. Навряд чи у багатьох знайдуться такі речі, але ти кажеш правду: якщо пустити поголоску, хтось та й відгукнеться. Тоді ми збиратимемо корисні предмети, адже підвищення рівня простору зараз найважливіше!"

"Отож-бо й воно! Рівень зараз надто низький. Поглянь, господине, наше кришталеве фруктове дерево досі не зацвіло, і я думаю, що це саме через низький рівень простору. Інакше воно б уже давно розквітло!"

"Гаразд, завтра після зустрічі з управителем Чжу та іншими ми доручимо їм допомогти нам із пошуком цих речей".

"Юна господине, не хвилюйся! Хоч ці речі й рідкісні, це не означає, що їх ні в кого немає. Щойно ця новина розійдеться, навіть якщо предмет буде дуже важко знайти, хтось обов'язково його дістане!"

"Що ж, спробуємо!"

"Так, спробуємо!"

Після того як вони обговорили ці справи, настрій Чен Сяосяо значно покращився. Вона заспокоїлася й почала практикуватися. Маленька Юйтен полетіла назад на кришталеве фруктове дерево, зірвала один листок, поклала його до свого ротика й заплямкала, наче їла якісь нереальні ласощі.

***

Наступного дня, невдовзі після сніданку, Лю Даньхан привів до будинку Ченів кількох людей. Серед них були ті, кого родина Чен уже добре знала, але один чоловік середнього віку в розкішному парчевому халаті та з непересічними манерами виявився їм незнайомим.

"Я, Чжу Веньбо з маєтку Ціншань, вітаю голову родини Чен!" — Чжу Веньбо з глибокою повагою склав руки перед Чен Біюанем.