Розділ 80 — V002 Розширення господарства. Спільні угоди.

Чен Біюань поспішив відповісти на привітання і здивовано запитав: "Ви — молодий господар маєтку Ціншань, Чжу Веньбо? Яка честь! Не сподівався, що до нас завітає сам молодий господар, пробачте, що не зустрів вас як належить!"

"Голово родини Чен, ви перебільшуєте. Це я прийшов турбувати вас, сподіваюся, ви не гніваєтеся. Я приніс із собою кілька дрібничок на знак моєї щирої поваги, будь ласка, прийміть їх і не судіть суворо!"

"Що ви, що ви, молодий господарю, прошу заходьте!"

"Прошу вас, голово родини Чен!"

Як велить звичай, гості пішли за господарем, і всі разом сіли на простому подвір'ї. Чжу Веньбо ні краплі не зневажив господарів через убогість цього місця, він усе так же виявляв неабияку шану, що викликало у Чен Сяосяо приязнь до нього.

Про маєток Ціншань Чен Сяосяо дізналася лише кілька днів тому від своєї матері. Подейкували, що найбагатшими людьми в імперії Дафен були зовсім не великі клани чи дев'ять головних орденів, а саме володарі маєтку Ціншань, до яких і належав цей чоловік.

Слова "багатий так, що може змагатися з державою" підходили для опису родини Чжу якнайкраще. За чутками, три покоління предків родини Чжу були справжніми комерційними геніями й міцно тримали свої позиції в усіх сферах торгівлі. Вони побудували свою торговельну імперію не лише в країні Дафен, а й у багатьох інших великих і малих державах за її межами. Їхнє багатство вже давно вражало правителів різних країн, проте ніхто не наважувався зазіхнути на їхнє майно.

Звісно, у родині Чжу вміли знаходити підхід до людей. Щоразу, коли в якійсь країні ставалися стихійні лиха чи війни, вони жертвували величезні суми грошей, щоб відбудувати домівки для постраждалих селян. Вони мали величезний авторитет серед простого люду, тому зазвичай імператорські родини не наважувалися виступати проти них.

До того ж люди з родини Чжу зовсім не були беззахисними. Подейкували, що вони мали потужну армію таємних охоронців, які оберігали родину, тому досі нікому не вдалося зашкодити їхнім інтересам.

Поява такої постаті дещо здивувала Чен Сяосяо. Вона й подумати не могла, що заїжджий двір Лайюе в такому маленькому містечку, як Далін, теж належав до власності маєтку Ціншань, і саме тому сюди завітав такий поважний і багатий гість.

Втім, речі родини Чен і справді вартували того, щоб він прийшов особисто!

Згадавши про речі, які їй потрібні, Чен Сяосяо мимоволі знову кинула погляд на гостя. Цей чоловік, який буквально потопав у розкошах, точно не мав дефіциту в таких дрібницях. Якщо укласти з ним угоду, це принесе велику вигоду обом сторонам!

"Чи не ви є старшою панночкою родини Чен?"

М'який голос перервав роздуми Чен Сяосяо. Вона підвела очі й зустрілася з його блискучим, проникливим поглядом, від чого на мить розгубилася.

Ця людина дуже непроста!

Ця думка одночасно майнула в головах обох. Чен Біюань помітив, що гість звернув увагу на його доньку, і одразу представив її: "Молодий господарю, це моя старша донька, Чен Сяосяо!"

Оговтавшись, Чен Сяосяо ступила кілька кроків уперед і, злегка вклонившись, промовила: "Дівчина Чен Сяосяо вітає молодого господаря!"

"Що ви, що ви, це я прошу вибачення за нетактовність!" — Чжу Веньбо, сидячи, склав руки й відповів на її привітання. Зважаючи на його високе становище, те, що він погодився на такий жест, уже показувало його неабияку повагу.

Адже він був не просто великим багатієм, з яким кожен мусив рахуватися, а ще й на ціле покоління старшим за неї. Його привітання у відповідь свідчило про те, що він дійсно високо оцінив Чен Сяосяо.

Чен Біюань залишився дуже задоволений ставленням Чжу Веньбо. Він мав таку вдачу: якщо хтось добре ставився до його родини, він відповідав людині ще більшим добром.

Можна сказати, що цей гість зумів прихилити до себе абсолютно всіх Ченів. Чен Біюань звернувся до доньки: "Сяосяо, сідай і ти з нами поговорити!"

"Саме так, панночко Чен, будь ласка, виявіть мені таку честь!"

Чоловік розмовляв дуже вправно, ввічливо й зовсім не нав'язливо. Чен Сяосяо посміхнулася йому у відповідь і сіла поруч із батьком.

Поки вони пили чай, за звичними світськими розмовами гість нарешті перейшов до головного: "Голово родини Чен, я прийшов сюди, дізнавшись, що у вашому домі є духовне джерело та духовна птиця. Я прибув спеціально, щоб подивитися й дізнатися більше. Чи буде це зручно для вас?"

"Зручно, звісно, зручно!" — якби на його місці був хтось інший, Чен Біюань міг би й відмовити, але перед цією людиною він одразу погодився без жодних вагань.

Чен Сяосяо провела їх поглядом до дверей, коли батько пішов показувати все гостям, але сама не пішла з ними.

Приблизно за пів години вони нарешті повернулися. Вони все так же весело про щось гомоніли, проте Чен Сяосяо помітила на обличчі багатія легку тінь подиву. Очевидно, побачене щойно не на жарт вразило цього заможного гостя.

На думку Чен Сяосяо, чим більше він дивувався, тим вигідніше це було для неї, тож на її устах мимоволі з'явилася посмішка.

"Схоже, у панночки Чен чудовий настрій!"

Зустрівшись поглядом із Чжу Веньбо, Чен Сяосяо з посмішкою кивнула й відповіла: "Варто сказати, що у нас усіх непоганий настрій!"

"Ха-ха-ха!"

Чжу Веньбо щиро й голосно розсміявся. Настрій у нього й справді був чудовим. Він згадав, як нещодавно чотири великі клани зазнали повної невдачі перед родиною Чен, тоді як його самого прийняли тут із такою гостинністю. Як тут не радіти!

І радісно було не лише йому. Розпорядник Бай, розпорядник Лі та управитель Чжу, які прийшли разом із ним, теж світилися від щастя. Адже якщо їм вдасться налагодити довготривалу торгівлю з родиною Чен, на них чекатиме велика винагорода, і це теж було чудовим приводом для радості!

"Це місце спочатку не мало нічого особливого, але завдяки зусиллям голови родини Чен воно згодом перетвориться на священу землю, куди прагнутиме потрапити кожен. Справді чудова місцина!" — щиро хвалив усе навколо усміхнений Чжу Веньбо, і за його виразом обличчя було видно, що він каже це від щирого серця.

Чен Біюань із посмішкою кивнув і скромно відказав: "Молодий господарю, ви перебільшуєте. У такому маленькому місці ми просто хотіли все облаштувати так, щоб нам самим жилося затишно!"

"Голово родини Чен, я зовсім не жартую!" — Чжу Веньбо поступово перестав посміхатися й серйозно додав: — "Якщо порівнювати це місце з володіннями найвищих орденів, то воно, звісно, трохи поступається. Хоч цей край і глухий, краєвиди тут прекрасні, навколо височіють гори, а особливо в глибині східного хребта ховається чимало лютих звірів — усе це вже є вашим капіталом".

"По-друге, родина Чен має невичерпне духовне джерело, різноманітних духовних птахів, духовних звірів, духовне зерно та духовні трави, які ви можете вирощувати самі. Це саме ті речі, яких найбільше потребує весь світ, і це ще один величезний капітал для вашого дому. Тільки завдяки цьому піднесенню родини Чен уже ніхто не зможе завадити".

"Ба більше, голова родини Чен зараз має під рукою духовних звірів, а якщо ще й набрати учнів, то заснувати власну школу чи орден не складе жодних труднощів. Хто в майбутньому наважиться зневажати цей дім? Я впевнений, що за якихось кілька років сила та слава родини Чен посядуть чільне місце на цьому континенті, і навіть наймогутніші нині Орден, Храм, Палац та Долина не зможуть дивитися на вас звисока".

Після такого аналізу всі присутні не на жарт розхвилювалися. Навіть погляд Чен Сяосяо, яким вона дивилася на нього, сильно змінився. Що ж до людей, яких він привів із собою, то вони відчували до Ченів не лише трепет, а й глибокі заздрощі. Адже стати на один рівень із найвищими силами світу — це мета, якої звичайні люди не можуть досягти за кілька поколінь, а родина Чен цілком спроможна реалізувати це всього за пару десятиліть.

"Молодий господарю, ви надто високо нас оцінюєте, де вже нам мати такі сили. Ми просто хочемо заробити собі на шматок хліба, не судіть суворо!" — тихо відповів Чен Біюань, похитавши головою.