Розділ 82 — V002 Розширення господарства. Спільні угоди.

Звісно, Чен Біюань розумів, що гість просто виявляє ввічливість, і зовсім не зважав на це. Він зиркнув на свою старшу доньку й тихо промовив: "У цій справі все вирішує Сяосяо, молодий господарю, розмовляйте про це з моєю донькою!"

Чен Сяосяо чудово розуміла, що зараз настав час для торгу. Вона дістала заздалегідь підготовлений список цін, простягнула його чоловікові й з посмішкою сказала: "Молодий господарю, будь ласка, погляньте спочатку на це!"

"О, панночка Чен, виявляється, підготувалася заздалегідь, тоді я подивлюся!" — взявши список, Чжу Веньбо став набагато серйознішим і дуже уважно перечитав кожну позицію.

За довгий час він нарешті підвів голову й з гіркою посмішкою промовив: "Панночко Чен, чи не занадто високі ціни ви вказали? До того ж ми мусимо посилати сюди людей для перевезення товару, а це чималі витрати на доставку. З такими цінами ми майже нічого не заробимо!"

"Молодий господарю, як кажуть, менший прибуток — більший обіг. А щодо витрат на доставку... Молодий господарю, ви ж не намагаєтеся ошукати мене, користуючись тим, що я ще молода й нічого не тямлю? Кому не відомо, що такі великі постаті, як ви, мають усякі просторові мішки, просторові браслети та просторові персні — найрізноманітніші й скільки завгодно. Які ще витрати на доставку можуть вас лякати, чи не смішно це?"

Чен Сяосяо без жодного жалю викрила його хитрощі, від чого Чжу Веньбо аж ніяково посміхнувся. Проте він занадто довго займався торгівлею і його головною зброєю завжди було вміння збивати ціну, тож і цього разу він не збирався здаватися без бою.

"Панночко Чен, нехай воно й так, але нам усе одно потрібні кошти на утримання. Особливо якщо йдеться про великі партії духовних птахів, під час транспортування ми мусимо забезпечити їх духовною водою та духовним кормом, а все це ми маємо купувати у вас. Наші збитки будуть надто великими!" — удавано бідкався Чжу Веньбо.

Чен Сяосяо залишалася непохитною, вона лише посміхнулася й відповіла: "Я знаю лише одне: усі витрати зрештою лягають на покупця. А як саме молодий господар вирішить питання з цією різницею — я впевнена, що для такої людини це не стане проблемою, чи не так, молодий господарю?"

"Ой, чому мені здається, що панночка Чен знається на торгівлі набагато краще за мене, це просто..."

Він так і не закінчив свою думку й знову кинув погляд на список цін. Насправді запропонована Чен Сяосяо вартість була цілком прийнятною для нього, він просто збивав її за звичкою. Трохи поміркувавши, він додав: "Панночко Чен, я приймаю ці ціни. Але якщо в майбутньому родина Чен виставить на продаж якісь нові види товарів, ми продовжимо нашу співпрацю, і ціни на новинки вже не повинні бути такими низькими, домовилися?"

"Не питання!" — про те, що буде далі, вони подумають потім. Чен Сяосяо геть не обходило, як зміниться ціна в майбутньому, — головне спочатку зафіксувати ці розцінки, аби він дав згоду.

Чен Біюань, який весь цей час сидів поруч і слухав їх, був неймовірно задоволений своєю розумною донькою. Хоч її комерційні прийоми й здавалися дещо простими, вона виявилася набагато кмітливішою за багатьох шляхетних панночок, яких виховували в чотирьох стінах.

Звісно, у цій угоді Чжу Веньбо сам навмисно пішов їй на поступки. Якби довелося мати справу з цією старою лисицею, яка роками крутилася в торгівлі, по-справжньому, від бізнесу дівчини не залишилося б і мокрого місця.

Свого часу Чен Біюань теж керував деякими підприємствами родини Чен і мав хист до ведення справ, просто він не став розвиватися в цій сфері далі.

Після цього вони обговорили ще деякі дрібниці щодо майбутніх поставок.

Час пролетів непомітно, і вже настала пора полудня!

Пані Чен разом із запрошеними сільськими жінками та служницями принесла обід, готуючись подавати на стіл!

Чен Біюань запросив гостей та їхніх слуг пообідати разом з ними. Хоч обстановка й була скромною, усі страви родини Чен були сповнені чистої духовної сили, тому Чжу Веньбо та його підлеглі їли з величезною насолодою й не переставали нахвалювати частування.

Пообіді третину духовних птахів із пасовища родини Чен продали Чжу Веньбо. Що ж до управителя Чжу, то він став новим керівником для помічників Ченів, і тепер усі вони один за одним ходили за ним, навчаючись правил дому та інших подібних речей.

***

Коли з цією справою було покінчено, батька й доньку Ченів запросив до себе староста села Люшу.

Про причину цього виклику Чен Сяосяо здогадалася заздалегідь, тому на серці у неї було спокійно, і вона разом із батьком вирушила до будинку старости Лю.

Переступивши поріг, вони побачили, що всередині зібралося чимало людей — можна сказати, усі мешканці села, від старих до малих, які не пішли працювати до Ченів, були тут як тут.

"Пане Чен, Сяосяо, ви прийшли! Проходьте, будь ласка, сідайте!" — староста підвівся їм назустріч.

Інші теж не наважилися сидіти, підхопилися зі своїх місць і почали вітатися з Чен Біюанем.

Чен Біюань відповів кожному на привітання і за вказівкою старости сів на стілець навпроти нього, а Чен Сяосяо вмостилася поруч із батьком.

Усі знову посідали, і десятки очей вп'ялися в старосту. Селяни вже звикли: хоч би яка справа виникала , усе залишали на розсуд старости.

Під пильними поглядами селян староста кілька разів удавано покашляв і звернувся до Чен Біюаня: "Пане Чен, я запросив вас сьогодні переважно у справі тих кількох маленьких дівчаток. А ще — усе більше людей із села працюють у вашому домі, тому громада хоче отримати від вас деякі запевнення. Сподіваюся, ви не гніватиметеся на нас!"

"Старосто, ви надто ввічливі. Ми ж люди з одного села, про все можна домовитися!" — Чен Біюань склав руки перед старостою й м'яко відповів.

Побачивши таку прихильність Чен Біюаня, староста задоволено кивнув. Родина Чен не змінила свого ставлення до нього та односельців через раптове багатство, і це дуже тішило старого!

Погладжуючи свою сиву як лунь бороду, староста з посмішкою промовив: "Пане Чен, насправді всі просто хочуть мати завдяки вашому дому шматок хліба. Наші селяни, окрім вирощування зерна, здебільшого заробляють полюванням у горах, а зараз кожен мріє про стабільну роботу. Я знаю, що ви вже взяли чимало односельців до себе й платите їм добрі гроші, тож у решти теж з'явилися такі думки. Як гадаєте, пане Чен, чи можна щось придумати?"

"Старосто, я розумію бажання громади. Те, що люди хочуть працювати в моєму домі — це благословення для нас, і я щиро дякую всім за таку довіру до мене. Проте..."

Тут Чен Біюань зробив коротку паузу й продовжив: "Старосто, родина Чен зараз тільки починає розширювати садибу. Хоч нам і потрібні робітники, дати роботу всьому селу я просто не в змозі. Я можу наймати людей лише у міру потреби, тому сподіваюся на ваше розуміння і розуміння всіх односельців!"

"Що?! Пане Чен, виходить, ви відмовляєте нам?"

Ань Хуннян раптом підхопилася зі свого місця і, перебивши розмову, випалила безпосередньо до Чен Біюаня: "Ви вже пробачте, пане Чен, якщо мої слова здадуться вам грубими. Але ви ж самі казали, що наберете дівчат для допомоги по господарству! Ми привели дітей, а ви залишили лише кількох, а решту виставили за двері. Хіба це не зневага до нас? Ви або взагалі нікого не беріть, або беріть уже всіх, інакше ви просто знущаєтеся з нас!"

"Жінко Саньчженя, замовкни! Хто дав тобі право втручатися в розмову?" — суворо гримнув староста!

Ань Хуннян, випнувши шию, вперто відказала: "Старосто, я кажу чисту правду! І не треба думати, ніби ми не бачимо вашої упередженості через те, що дівка Ченів узяла двох ваших онучок. Я з цим не згодна!"

" Зухвальство!" — староста аж розлютився від такої нахабності. Ткнувши пальцем у бік Ань Хуннян, він закричав: "Жінко Саньчженя, ти вже зовсім межі переходиш! Яка ще упередженість пана Чен? Не забувай, що твій чоловік Лю Саньчжень першим отримав роботу в їхньому домі! Чого ти тут колобродиш? Невже родина Чен зобов'язана годувати всю твою родину, щоб ти нарешті закрила свого рота?!"