Розділ 83 — V002 Розширення господарства. Спільні угоди.

"Я... я не це мала на увазі!"

Окрик старійшини трохи збив пиху з Ань Хуннян, і її бабська зухвалість кудись поділася, проте вона все одно уперто продовжувала: "Старосто, я маю на увазі, що кілька днів тому через родину Чен тут зчинився справжній гармидер. Навколо села тепер повно якихось страшних змій, величезних тигрів та вовків, через що ми, селяни, навіть вийти нікуди не можемо! Скажіть самі, хіба Чени не повинні відшкодувати нам це? Хіба вони не мають дати нам можливість вижити, скажіть, люди, хіба я не правду кажу ?!"

Під кінець своєї промови Ань Хуннян повернулася до решти селян, шукаючи підтримки. Насправді вона просто сіяла розбрат, сподіваючись, що її слова підхоплять інші.

І справді, її підбурювання подіяло — кілька селян після цих слів помітно завовтузилися.

Один чоловік років сорока підвівся, окинув усіх поглядом і сказав: "Старосто, ми всі знаємо, що пан Чен — добра людина і до селян завжди ставився добре, ми все це пам'ятаємо. Але в тому, що каже жінка Саньчженя, теж є доля правди. Я заробляю тим, що їжджу до містечка й вожу на возі людей, а тепер навіть за околиці вийти не можу. Ще два дні — і я з голоду в хаті помру, а в мене ще стара дружина, їй теж їсти треба. Хіба не варто дати нам якийсь вихід?"

"Лю Даміне, сядь спочатку на місце!" — зиркнув на нього й наказав староста.

Лю Дамін не став далі роздмухувати сварку й слухняно сів. Ань Хуннян, побачивши, що більше нічого не дочекається від інших, теж незадоволено вмостилася на свій стілець.

Чен Сяосяо весь цей час мовчала. Попри присутність цієї скандальної баби, вона не могла не замислитися над суттю проблеми.

Заради безпеки селян вона фактично позбавила їх вільного пересування, і це справді завдавало людям чимало клопоту. Схоже, варто повернути їм свободу.

А щодо решти...

Чен Сяосяо перевела погляд на свого батька, бажаючи побачити, як саме він розв'яже це завдання.

Чен Біюань і справді міркував над цим. З почуттям провини він подивився на селян і промовив: "Мені дуже прикро, це справді наш недогляд. Будь ласка, заспокойтеся: уже відзавтра всі жителі села зможуть вільно ходити до містечка, ніхто більше не перешкоджатиме вашому руху!"

"Проте..." — тут Чен Біюань насупився. — "Я впевнений, що ззовні зараз може бути небезпечно. Старосто, я кажу це одразу: якщо хтось вийде за межі села й потрапить у біду, наша родина не несе за це відповідальності. Так само, якщо хтось наважиться накликати лихо на все село, це теж буде не наша провина. Сподіваюся, старосто, ви простежите за цим!"

"Пане Чен, ви хочете сказати, що нашим людям досі загрожує небезпека ззовні?" — занепокоєно запитав староста Лю.

Чен Біюань похитав головою й відказав: "Старосто, я не можу стверджувати напевно. Може так, а може й ні. Лихо, як кажуть, падає з неба, а всі біди — через довгий язик, і це не вигадки. Звісно, я щиро бажаю усім миру й безпеки!"

"Старосто, пане Чен, ви надто багато собі вигадуєте! Яке там лихо може з нами статися, якщо ми самі нікого не чіпатимемо? Я вже давно хотів вибратися звідси, тож завтра обов'язково піду до містечка за покупками!"

"Отож-бо й воно, не можна ж весь час тримати нас під замком, це нічим не відрізняється від в'язниці! Навіть заради нашої безпеки пан Чен не повинен забороняти нам виходити з хати, хіба ні?"

"Та звідки взятися біді? У нас немає ніяких скарбів, тож грабіжники на наше добро й не зазіхнуть. Нам уже давно пора купити всілякі дрібнички для дому!"

Селяни один за одним висловлювали свої думки. Усі вони прагнули вийти на волю й зовсім не вірили в небезпеку!

Староста Лю мовчав. Він дивився на Чен Біюаня, даючи йому можливість прийняти остаточне рішення.

Чен Біюань не хотів накликати на себе гнів усіх селян, тому кивнув їм і сказав: "Якщо так, сподіваюся, ви пам'ятатимете свої сьогоднішні слова. Відзавтра кожен може вільно ходити куди заманеться, але за всі наслідки ви відповідатимете самі!"

"Пане Чен усе чітко пояснив, тож заспокойтеся! Відзавтра йдіть куди хочете! Тільки не треба людську доброту з болотом змішувати й забувати про вдячність!" — додав староста.

"Старосто, з виходом людей розібралися, то як щодо наших дівчат? Пан Чен зрештою бере їх чи ні? Нехай дасть чітку відповідь!" — знову закричала невгамовна Ань Хуннян, напружуючи горло.

"Сяосяо, розкажи про це ти!" — Чен Біюань передав справу своїй старшій доньці.

"Добре, тату!" — відповіла Чен Сяосяо, а потім кинула швидкий погляд на Ань Хуннян. Хоч їй і не хотілося сваритися з цією базарною бабою, але те, що та раз по раз шукала привід для чвар, викликало у неї справжню відразу.

Староста Лю не сподівався, що Чен Біюань доручить це доньці, проте на його обличчі з'явилася лагідна посмішка, і він промовив: "Сяосяо, дитино, які у тебе думки з цього приводу? Не бійся, кажи прямо, якщо твої слова будуть справедливими, усі ми прислухаємося!"

"Дідусю Лю, дякую вам!"

До цього доброго й привітного старійшини Чен Сяосяо відчувала щиру повагу. Коли родина Чен оселилася в селі Люшу, він дуже допоміг їм, а головне — завжди чинив справедливо й чесно, за що його поважали всі селяни.

Саме завдяки присутності цього розважливого старого Чен Сяосяо не мала жодних вагань і була готова докласти зусиль, щоб переконати селян.

"Дідусю Лю, тітонька Ань першою згадала про служниць, тож почнемо з цієї теми. Кілька днів тому я відібрала кількох сільських дівчат у служниці, а кількох молодших відправила додому. Це було зроблено зовсім не тому, що вони нам не потрібні, просто я вважаю, що деякі речі слід з'ясувати заздалегідь!"

"О, і про що ж ти хочеш сказати, Сяосяо?" — лагідно запитав староста.

Селяни, які мали доньок, теж навострили вуха й почали уважно слухати.

"Оскільки родина Чен збирається наймати слуг для роботи, нам байдуже, звідки будуть ці люди — головне, щоб вони підходили. Ми всі живемо в одному селі, тож якщо ви хочете віддати своїх дітей до нашого дому, ми не відмовимо. Але я хочу, щоб кожен чітко зрозумів одну річ: нам потрібні корисні помічники для роботи, ми не збираємося просто так утримувати ваших дітей".

"Навіть якщо ми беремо на себе їхнє утримання, за той час, поки вони працюють у домі Ченів, вони мусять беззаперечно виконувати наші вказівки й підкорятися нашим словам. Я впевнена, дідусю Лю, що ви чудово це розумієте, та й інші дядьки, тітки й бабусі в селі певно чули про такі порядки. Не може бути так, щоб вони в нашому домі щодня сиділи ситі й тепло вдягнені, працювали тільки коли заманеться, а коли не хочеться — бігли додому. Тоді це буде не найм робітників, а ми просто виявимося дурнями-благодійниками, хіба ні, дідусю Лю?"

"Сяосяо, ти хочеш сказати, що хтось просто намагається змусити вас утримувати їхніх дітей, замість того щоб допомагати вашому дому?" — старійшина вдав, ніби не може повірити своїм вухам.

Чен Сяосяо з посмішкою спокійно відповіла: "Схоже, так воно і є. Я лише поставила умову, що майбутні служниці нашого дому мусять беззаперечно підкорятися нашому порядку, а тітонька Ань та інші вже незадоволені. Вони вважають, що ми маємо просто виростити їхніх дівчат, а коли ті підростуть — вони заберуть їх назад, щоб видати заміж!"