Розділ 86 — V002 Розширення господарства. Спільні угоди.

Західне крило маєтку Нін.

Нін Сюньцзун, сидячи у квітковій залі, слухав розповідь слуги, примруживши очі, в яких блищав холодний вогник. Щойно той закінчив, Нін Сюньцзун змахнув рукою, відпускаючи його.

Слуга поспіхом пішов, і в кімнаті залишилися тільки Нін Сюньцзун та двоє його старших братів з академії.

Нін Сюньцзун розгнівано випалив: "Ці три старі шкапи хочуть випередити нас! Яка ж мерзота!"

"Вони належать до дев'яти головних орденів, тож нам теж варто бути обережними. Брате Нін, схоже, у твого діда непогані зв'язки. Чому ж ти свого часу не пішов до якогось із цих дев'яти орденів?"

Старший брат Чжоу зовсім не розізлився, а натомість запитав про щось, що зовсім не стосувалося справи.

Нін Сюньцзун злегка насупився й відказав: "Я й сам не знаю, дід не хотів, щоб я йшов до когось із них. Брате Чжоу, брате Гу, нам краще негайно доповісти про плани старих наставнику Му!"

"Доповісти наставнику Му?" — кутики губ брата Гу злегка смикнулися, і він безпорадно похитав головою.

Побачивши це, Нін Сюньцзун здивовано запитав: "Брате Гу, що це означає? Хіба ми не повинні розповісти все наставнику Му?"

"Я вважаю, що в цьому немає потреби", — втрутився в розмову брат Чжоу, кинувши на Нін Сюньцзуна дивний погляд. — "Брате Нін, невже ти досі не зрозумів, наскільки поганої думки про нас зараз наставник Му? Він нас зараз задушити готовий, тож я точно не збираюся з'являтися йому на очі!"

"Він поранений, але до чого тут ми?"

Нін Сюньцзун невдоволено заперечив: "Його поранили люди з родини Чен, тож якщо він і має на когось злитися, то тільки на них! До того ж, якщо ми не розкажемо йому про наміри трьох старих, а наставник Му дізнається про це згодом, він зненавидить нас ще більше!"

"Ми просто вдамо, ніби нічого не знали. Якщо так кортить — іди й доповідай сам!" — роздратовано обірвав його брат Чжоу.

Нін Сюньцзун, який хотів був іще щось сказати, одразу прикусив язика. В академії він звик у всьому слухатися брата Чжоу й ніколи не наважувався суперечити його думці.

Брат Гу помітив, що Нін Сюньцзун так нічого й не збагнув, тому вирішив пояснити все наочно: "Брате Нін, ти ж знаєш, що наш заступник директора уже з дня на день має прибути до села Люшу, так?"

"Ну так, чув про це!" — кивнув Нін Сюньцзун, але знову нерозумно запитав: "І який це має стосунок до справи?"

"Та прямий, дурню!" — брат Гу ледь не скипів від такої тупості й роздратовано продовжив: — "Ти хіба не знаєш, як сильно родина Чен тепер ненавидить усіх з нашої академії Божественного Кондора? Навіть наставнику Му було непереливки! І що, по-твоєму, він зможе вдіяти, якщо ти йому зараз усе розкажеш? Хіба він зможе заборонити тим трьом старійшинам піти до села Люшу?"

"Оскільки наставник Му все одно ніяк не може ними керувати, наша доповідь лише розлютить його ще дужче. А під гарячу руку потрапимо саме ми! То навіщо нам так безглуздо лізти на рожон у справі, яка не принесе жодної вигоди?"

Ці прості й прямі слова врешті-решт переконали Нін Сюньцзуна не шукати собі зайвого клопоту. Проте він усе одно не міг заспокоїтися й промовив: "Але якщо завтра вони й справді увійдуть до села Люшу, що нам тоді робити?"

"А що ми можемо вдіяти? У нас є сили зупинити їх? До того ж ти сам чув, що люди з заїжджого двіру Лайюе вже ведуть торгівлю з Ченами й навіть вивезли духовну птицю. Який сенс тепер гарячкувати!"

Новини, якими гуділо все містечко, дійшли й до них. Нін Сюньцзун, чиє серце все більше краялося від усім зрозумілої заздрості, подивився на своїх супутників і, зціпивши зуби, запропонував: "Брате Чжоу, брате Гу, а що, як ми завтра таємно підемо слідом за цими трьома старими й подивимося, чи вдасться їм досягти успіху?"

"Таємно піти слідом?"

"Ти думаєш, з їхнім рівнем самовдосконалення вони не помітять нас?"

Обидва товариші водночас закотили очі, з презирством поставившись до його витівки.

"Але ж ми знаємо дорогу! Будемо триматися на великій відстані, нам же не треба йти разом із ними. Ми просто подивимося, чи зможуть вони взагалі увійти до села Люшу!"

В очах Нін Сюньцзуна зблиснув хитрий вогник, а на устах з'явилася дивна посмішка: "Якщо вони зможуть увійти, ми скористаємося нагодою й теж прокрадемося туди. Принагідно подивимося, чи можна якось використати тамтешніх селян для наших цілей. А якщо вдасться..."

Ці слова нарешті зацікавили його супутників. Вони перезирнулися й помітили в очах один одного неабиякий азарт.

Брат Чжоу кивнув і сказав: "Якщо триматися далеко позаду, то це цілком безпечно, головне — не привертати їхньої уваги. Що ж до самого села Люшу..."

"Брате Чжоу, мешканці села Люшу, схоже, мають непогані стосунки з Ченами, тож якщо ми трохи розвідаємо там обстановку, у цьому не буде нічого поганого!" — з приємною посмішкою додав брат Гу.

"І то правда!" — посміхнувся брат Чжоу, і в його погляді спалахнув гострий блиск. — "Схоже, нам треба як слід підготуватися. Брате Нін, це стосується й тебе: не забудь взяти з собою побільше срібла!"

"Срібла?" — Нін Сюньцзун на мить розгубився, але швидко збагнув, до чого той хилить. На його обличчі з'явився вираз повного розуміння, і він з азартом підхопився зі стільця: "Без проблем, я зараз же піду до скарбниці й візьму гроші!"

"Кхе-кхе-кхе..."

Брат Гу вдав, ніби закашлявся, щоб привернути до себе увагу Нін Сюньцзуна, і лише тоді повільно промовив: "Брате Нін, не забувай, що ми виходимо таємно. Ніхто не повинен про це знати, навіть твої рідні, розумієш?"

"Розумію, усе розумію!" — схаменувся той, прибрав із обличчя посмішку й з удаваним спокоєм покрокував до дверей.

Щойно він вийшов, брат Чжоу похитав головою й промовив: "Оце бовдур, хоч би він знову все не зіпсував!"

"Та він із самого початку все зіпсував! Думаю, рано чи пізно наставник просто вижене його з академії!"

Згадуючи свій перший візит до будинку Ченів, брат Чжоу тепер трохи шкодував, що дозволив Нін Сюньцзуну чинити ті дурощі, через які ситуація загострилася до межі й перетворила їх на справжніх ворогів родини Чен.

Його супутник сидів із неоднозначним виразом обличчя, занурений у власні думки.

***

Тим часом до повіту Цін'ань якраз наближався чималий загін. Усі вони були вкриті пилом далекої дороги й саме зупинилися на відпочинок в одному з заїжджих дворів. Це були люди, які поспіхом вирушили сюди з самої академії Божественного Кондора.

Заступник директора та наставники розмістилися в ошатному окремому будинку, а от учні, які прибули разом із ними, зібралися у великій залі, і всі їхні розмови точилися виключно навколо родини Чен із села Люшу.

"Щодо цієї родини Чен... Хто ж там насправді є приборкувачем звірів — сам Чен Біюань чи його сини? Не може ж бути так, щоб уся родина до єдиного виявилася приборкувачами!"

Ці слова належали дещо гладкому юнакові, на чиєму обличчі відображалася така глибока задума, наче це питання завдавало йому нестерпного головного болю.

"Товстий старший брате, яка тобі різниця, хто з них приборкувач? Чого ти так бідкаєшся тут, ми ж скоро прибудемо туди й самі все побачимо!"

"До речі, браття, я чув, що у Чен Біюаня є старша донька, їй цього року наче шістнадцять виповнилося. Цікаво, яка вона на вроду?"