Розділ 87 — V003 Нова хвиля збурення, вчений і красуня.

"Чен Біюань і Ло Юйцінь — легендарні красені, тож їхня донька точно має бути вродливою!"

"Чув, що старшу доньку Чена Біюаня звуть Чен Сяосяо, і вона дійсно вельми вродлива. Коли прибудемо туди, треба буде добре її роздивитися, ха-ха-ха!"

"Хіба що в мріях! Думаєш, така дівчина взагалі погляне на тебе?"

"Ха-ха-ха!"

У залі заїзжого двору стояв суцільний регіт та веселі кпини. Тільки один молодий чоловік у чорному вбранні, який сидів у самому кутку, залишався абсолютно безмовним. Він теж був вихованцем академії Божественного Кондора, але за весь цей час не зронив ні слова, спокійно слухаючи жарти своїх товаришів.

У цю саму хвилину в його думках виринало лише одне ім'я — те саме, яке щойно згадували в натовпі: Чен Сяосяо.

Його звали Гу Цзюньсянь, він походив зі старовинного й шанованого роду Гу міста Яньчен. Це ім'я супроводжувало його з самого дитинства, щоразу викликаючи прикре почуття сорому.

А соромитися було чого, і виною тому став чоловік на ім'я Чен Біюань. Варто було комусь згадати Чена Біюаня, як розмова одразу переходила на Чен Сяосяо, а від Чен Сяосяо ниточка швидко тяглася й до нього, Гу Цзюньсяня.

Адже Чен Сяосяо, донька Чена Біюаня, була його офіційною нареченою.

Батько Чен Сяосяо — нікчема, його майбутній тесть — посміховисько для всіх!

Цей жарт отруював усе його дитинство. Проте тепер, знову почувши ці два імені з чужих вуст, він спромігся зберегти цілковитий спокій, удаючи, ніби нічого не відбулося. Його глибокий погляд залишався незворушним, а на губах грала ледь помітна байдужа посмішка, наче йшлося про абсолютно незнайомих людей.

"Брате Гу, а ти щось знаєш про цю Чен Сяосяо?"

Раптом зовсім поруч пролунав знайомий голос. Він злегка повернув голову й побачив, що один із молодших учнів із цікавістю заглядає йому в обличчя.

Гу Цзюньсянь лише обпалив його холодним поглядом і міцно стиснув губи, навіть не збираючись відповідати.

Товариш ніяково посміхнувся і більше не наважувався турбувати його, проте знову нагострив вуха, жадібно ловлячи кожне слово про родину Чен.

Гу Цзюньсянь прикрив повіки, ніби поринув у глибокі роздуми. А от чи слухав він базікання своїх товаришів насправді — знав тільки він один.

***

Село Люшу, маєток родини Чен!

Чен Сяосяо уважно спостерігала за тим, як управитель Чжу зібрав докупи всіх слуг, служанок та дворових робітників. Він чітко й детально роз'яснював їм правила поведінки, обов'язки, відмінності між господарями та підлеглими, сипав настановами одна за одною, від чого Чен Сяосяо лише схвально кивала головою.

Хоча сама вона прийшла з сучасного світу, вона чудово розуміла, що такі правила й суспільна ієрархія існують тут не просто так і мають під собою вагоме підґрунтя. Вона не збиралася вдавати із себе всесвітню рятівницю чи проповідувати селянам піднесені гасла про загальну рівність — її завданням було жити яскраво й гідно за тими правилами, які диктував цей світ.

Хочеш піднятися вище за інших? Доведи, що маєш для цього хист. Прагнеш поваги? Покажи, що ти на неї заслуговуєш. Будь-які блага не падають з неба і не даруються просто так — їх здобувають власною працею.

Як то кажуть, безкоштовного сиру не буває: якщо хочеш щось отримати, плати відповідну ціну, а якщо не можеш — то й не заглядай!

"Сяосяо, про що ти так задумалася?"

Пані Чен з'явилася непомітно. Вона простежила за поглядом доньки й лагідно посміхнулася: "Сяосяо, ти все дуже мудро влаштувала. Тепер, коли управитель Чжу взяв на себе навчання цих людей, у мене хоч голова за них не болітиме".

"Мамо, вам не варто зайве турбуватися. Усе, що можна перекласти на плечі підлеглих, нехай роблять вони, а ви просто наглядайте збоку".

"Ох і дитина, наче твоя мати сама цього не знає!" — удавано пригрозила пальцем пані Чен, а потім тихо зітхнула: "Але ж у нашому господарстві зараз стільки справ, усе створюється з нуля, за всім потрібно стежити".

"Мамо, це ж усе заради нашого майбутнього щасливого життя!" — щиро посміхнулася їй Чен Сяосяо.

"Твоя правда, дитино!" — при згадці про майбутнє обличчя пані Чен осяяла щаслива посмішка. — "До речі, Сяосяо, ледь не забула запитати. Ти ж казала, що сьогодні деякі селяни збиралися йти до містечка? Як ти все влаштувала? Чи не виникне якихось прикрощів?"

"Мамо, я доручила цю справу Юйтен, тож можете бути спокійні, усе буде добре!"

Ще минулого вечора Чен Сяосяо детально обговорила це питання з маленькою Юйтен. Малеча мала керувати всіма великими й малими духовними звірами, які сховалися на лісових схилах. Вони таємно наглядали за селянами й стежили за чужинцями: якщо хтось спробує загрожувати селянам, звірі одразу прийдуть на допомогу.

Маленька Юйтен якраз сумувала без діла, тому, отримавши таке завдання, з радісними вигуками помчала бавитися.

Пані Чен добре знала можливості цього малого духа, який у її очах був справжнім маленьким божеством, тому тепер зовсім не хвилювалася за безпеку односельців.

"Мамо, а де Ланьлань?" — здивувалася Чен Сяосяо, не помітивши поруч непосидючої сестрички.

"Ой, це розбишакувате дівчисько втекло разом із Чжен'юанем та Чженбінем патрулювати околиці!" — з безмежною материнською ніжністю в голосі відповіла пані Чен.

Чен Сяосяо теж засміялася: "Ну то й нехай гуляє. Все одно зараз немає умов для нормального навчання, тож хай розважиться, поки є можливість!"

"Так вона зовсім здичавіє!" — зітхнула пані Чен, розуміючи, що нинішня метушня дійсно не сприяє спокійному читанню та письму.

"Дитинство й існує для того, щоб гратися!"

"Скажеш теж! Без науки ніяк не можна!"

Мати й донька з тихими посмішками на обличчях продовжували свою розмову. Вони дивилися через подвір'я на численні постаті робітників, які метушилися вдалині, і кожна з них подумки уявляла, як серед цієї краси незабаром виростуть витончені будівлі та павільйони, перетворюючи це місце на омріяний, затишний дім.

"Юна господине, є новини!"

Раптом у голові пролунав голос Юйтен. Чен Сяосяо миттєво підхопилася на ноги: "Мамо, ви залишайтеся вдома й наглядайте за всім, а мені треба терміново відлучитися".

Не чекаючи відповіді, вона стрімко вилетіла за межі подвір'я, залишивши пані Чен у цілковитому подиві.

"Що це з нею, куди так поспішає? Хоч би нічого лихого не трапилося!"

Чен Сяосяо вже не чула материнських слів. Щойно вона опинилася за межами пасовища, перед нею вистрибнув вогненно-рудий Вогняний Лев. Дівчина спритно скочила йому на спину й наказала негайно мчати вперед.

Цю картину якраз застав управитель Чжу, який навчав слуг. Побачивши появу духовного звіра третього рангу, він так і застиг із роззявленим ротом!

Відколи це духовні звірі третього рангу стали такими звичайними, що з'являються за першим покликом?

Кожен мешканець цього континенту знав чітку класифікацію магічних звірів. Вони поділялися на: звичайних Лютих звірів, Духовних звірів, Священних звірів, Безсмертних звірів та Божественних звірів. Проте звичайні люди за все життя бачили лише лютих та духовних звірів. Священні та безсмертні звірі залишалися персонажами красивих легенд, а про божественних згадувалося хіба що в прадавніх фоліантах, і ніхто вже тисячі років не зустрічав їх на власні очі.

Коли звичайний лютий звір починав практикувати та поглинати енергію світу, він ставав духовним звіром. Духовні звірі, у свою чергу, мали дев'ять рангів: з першого по третій ранг вважалися початковим рівнем, з четвертого по шостий — середнім, а з сьомого по дев'ятий — піковим рівнем. І лише подолавши пік дев'ятого рангу, звір міг еволюціонувати у священного звіра!

Перехід від священного до безсмертного відбувався за схожим принципом. Легенди свідчили, що безсмертний звір, який зумів піднятися до рівня божественного, набував здатності приймати людську подобу. Але на цих землях уже давно не було нікого, хто б бачив таке диво.