Розділ 88 — V003 Нова хвиля збурення, вчений і красуня.

Тепер же в маєтку Ченів один за другим з'являлися саме духовні звірі, що вже само по собі приголомшувало уяву. А цей Вогняний Лев третього рангу взагалі перебував на порозі переходу до категорії духовних звірів середнього рангу.

Священний звір... Сама думка про це викликала запаморочення, адже це була істота з міфів!

***

Проте Чен Сяосяо зовсім не переймалася думками управителя Чжу. Вона швидко дісталася місця, де на неї чекала Юйтен.

На невеликому пагорбі по дорозі до містечка Чен Сяосяо побачила Юйтен, яка набула вигляду гнучкої зеленої лози, що тисячами пагонів тріпотіла на вітрі. Дівчина зіскочила на землю й, озираючись довкола, запитала: "Ну, що тут у тебе? Ти ж казала, що хтось іде?"

"Та йдуть!"

Спалах — і Юйтен знову перетворилася на чарівне маленьке дитя, яке вмостилося на плечі Чен Сяосяо. Маленькою ручкою вона вказала вперед зеленим пагінцем: "Дивись, юна господине! Попереду їдуть три старигані, а за ними на відстані крадуться ще троє. І серед тих трьох ззаду є Нін Сюньцзун".

Чен Сяосяо подивилася у вказаному напрямку і дійсно помітила три постаті, які швидко наближалися на конях. А трохи далі позаду них підозріло ховалися ще три тіні. Хоча розгледіти обличчя на такій відстані було важко, вона цілком довіряла гострому зору свого духа.

"Юна господине, мені перехопити їх?" — запитала Юйтен.

Чен Сяосяо натомість запитала про інше: "Як пройшли селяни? Ніяких несподіванок по дорозі до міста не трапилося?"

"Ні, усе спокійно. Вони вже благополучно дісталися містечка, ніяких прикрощів з ними не сталося".

"Добре. Головне — пильнуй їх, коли вони повертатимуться назад, бо тоді за ними точно хтось ув'яжеться. І взагалі, Юйтен, уважно стеж за нашими односельцями: якщо їм нічого не загрожує, просто спостерігай і не втручайся!"

"Зрозуміло, усе буде під контролем!" — безтурботно махнула ручкою малеча.

Дивлячись на трьох літніх людей, які під'їжджали все ближче, Чен Сяосяо злегка насупила красиві брови й наказала: "Тих трьох старих не чіпай, пропусти їх до села. А от тих трьох негідників позаду... Щойно наблизяться, викинь їх звідси під три чорти, щоб і близько біля села не вешталися!"

"Буде зроблено! Обіцяю, я жбурну їх якнайдалі!"

Дівчина та дух, продовжуючи розмову, неспішно спустилися до самого в'їзду в село.

***

Тим часом три старійшини змушені були зупинитися. Шлях їм перегородила зграя грізних сірих вовків. Коні під ними злякано задкували й хропли від жаху перед цими лютими хижаками.

Обличчя трьох старих набули серйозного виразу. Вони одразу розпізнали, що перед ними не звичайні вовки, а духовні звірі, перед якими навіть вони, маючи рівень Бойового Короля, відчували мимовільний острах.

Проте найбільше їх вразило те, що на чолі цієї вовчої зграї була людина, яка була лише на початковій стадії Концентрації Ці.

Було цілком очевидно, що цей юнак не міг бути приборкувачем звірів — він просто виконував роль провідника й передавав тваринам чиїсь накази.

Усвідомивши це, старійшини перезирнулися, і в очах кожного з них відобразився глибокий подив. Тепер вони остаточно переконалися: приборкувач, який стоїть за родиною Чен, володіє неймовірною силою.

Адже майстри цієї справи поділялися на кілька рівнів: Звичайний Приборкувач, Майстер, Гросмейстер/Гуру, Імператор та Божественний Приборкувач.

У людській пам'яті наймогутнішими вважалися Гросмейстери, але вони зникли ще кілька тисячоліть тому. Нині у світі подекуди зустрічалися хіба що Звичайні Приборкувачі та поодинокі Майстри, та й тих було обмаль. А в самому королівстві Дафен не було навіть простого приборкувача початкового рівня.

- Звичайний приборкувач міг лише віддавати прості команди лютим або духовним звірам, змушуючи їх виконувати певні дії, але багато складних речей залишалися йому непідвладними.

- Майстер володів значно ширшими можливостями. Він міг безпосередньо спілкуватися з тваринами, і ті тонко відчували кожен його намір, бездоганно виконуючи накази навіть під час запеклих бойових зіткнень.

- Що ж до Гросмейстерів, то вони підкорювали своїй волі не лише духовних, а й могутніх священних звірів, змушуючи їх діяти спільно.

Якщо рівень майстра занизький, він ніколи не змусить високорангового звіра підкоритися. Якби священний звір зустрів Звичайного Приборкувача, той би не просто не зміг ним керувати — розлючена істота миттєво б його знищила.

І найважливіше: для того, щоб передати право керування прирученими духовними звірами іншій, звичайній людині, потрібно обов'язково мати кваліфікацію Майстра приборкання. Звичайному приборкувачу таке було просто не під силу.

Зважаючи на те, що відбувалося перед їхніми очама, родина Чен володіла силами рівня Майстра Приборкання Звірів. Ця звістка мала знову сколихнути весь світ практиків.

"Яка справа привела трьох вельмишановних старійшин до нашого села Люшу?" — запитував Лю Тяньшань, дивлячись на несподіваних гостей.

Лю Тяньшань теж став офіційним учнем Чена Біюаня. Разом із Лю Даньханом та іншими учнями він, окрім щоденних тренувань, очолював загони духовних звірів для патрулювання околиць та виявлення підозрілих чужинців.

"Молодий чоловіче, я є старійшиною-розпорядником ордену Хуашань із дев'яти великих орденів. Прибув сюди з метою особистої зустрічі з главою родини Чен!" — максимально ввічливо відказав старий пан Цюань.

Старий пан Лінь одразу додав: "А я — старійшина-розпорядник ордену Ушань, теж прийшов просити про зустріч із паном Ченом. Сподіваюся, ти зможеш передати наше прохання".

"Я — старійшина-розпорядник ордену Шеньдун, прибув висловити свою повагу главі родини Чен!" — оголосив свій статус і старійшина Ду.

Теперішні мешканці села Люшу вже не були тими селянами, що раніше. Особливо це стосувалося учнів Чена Біюаня, які встигли чимало дізнатися про розклад сил на континенті.

Почувши, що перед ним стоять старійшини-розпорядники трьох великих орденів, Лю Тяньшань не наважився на грубість. Він шанобливо склав руки в привітанні: "Шановні старійшини, прошу вас зачекати тут. Я мушу спершу доповісти про все вчителеві, і лише з його дозволу зможу пропустити вас до села. Прошу не гніватися за таку затримку!"

"Ну що ви, жодних образ..."

"Все гаразд, ми чудово розуміємо правила. Будь ласка, перекажи йому наші слова!"

"Ми зачекаємо, не турбуйся через це!"

"Добре, я швидко!" — Лю Тяньшань відчув прихильність до цих чемних і поважних старих, тому розвернувся, щоб бігти до вчителя.

Але щойно він збирався рушити з місця, як із сусіднього схилу пролунав чистий, ніжний та мелодійний голос:

"Старший брате Тяньшань".

"Молодша сестро!" — Лю Тяньшань зупинився й тепло посміхнувся дівчині, яка стояла на узвишші. — "Молодша сестро, ці три поважні старійшини просять про зустріч з вчителем".

"Я все чула", — кивнула Чен Сяосяо.

Три старійшини водночас підвели голови на цей голос. Перед ними стояла юна дівчина приблизно п'ятнадцяти-шістнадцяти років. Її обличчя було прекрасним, наче чистий нефрит, а у виправі відчувалися витонченість та благородство. Спокійний і дещо холодний погляд зовсім не пасував звичайній сільській дівчині.

З короткої розмови молодих людей старійшини миттєво збагнули, хто саме стоїть перед ними. Проте найбільше їх вразило й навіть налякало інше: як саме вона тут опинилася?

Вони володіли могутньою силою Бойових Королів, і в радіусі кількох миль жоден шурхіт чи подих вітру не міг сховатися від їхнього чуття.

Але ця дівчина з'явилася перед ними абсолютно раптово й безшумно, так, що вони нічого не помітили. Обличчя трьох старих миттєво набули вельми серйозного вигляду.