Розділ 89 — V003 Нова хвиля збурення, вчений і красуня.

"Ох, це ж... це..."

Коли старий пан Лінь розгледів вогненно-рудого лева, який спокійно стояв поруч із Чен Сяосяо, він аж занімів від несподіванки, не в змозі вимовити ні слова.

Почувши його вигук, двоє інших старійшин теж витріщилися на звіра, і їхні очі мало не вилізли з орбіт від приголомшення.

Їм уже доводилося бачити Вогняних Левів, але вони жодного разу не зустрічали їх в ролі особистого їздового звіра. Проте зараз не залишалося жодних сумнівів: цей грізний хижак належав саме цій юній дівчині.

Попри їхнє цілковите заціпеніння, вираз обличчя Чен Сяосяо залишався незворушним. Вона спокійно подивилася на гостей і тихо промовила: "Шановні старійшини, я здогадуюся про мету вашого візиту. Проте змушена з прикрістю повідомити, що всі духовні птахи, які у нас були, вчора вже знайшли свого покупця. Мені дуже шкода!"

"Ох..."

Старійшини нарешті оговталися, і старійшина Лінь, почувши слова дівчини, спробував м'яко посміхнутися: "Ти, певно, панночка Чен Сяосяо з родини Чен? Ми вже чули про продаж птахів. Що ж, якщо духовних птахів більше немає, то духовне джерело точно не могло вичерпатися. Чи не могли б ми придбати у вашої родини трохи цієї цілющої води?"

"Саме так, панночко Чен, ми всі прибули з надією купити духовної води. Чи не погодитеся ви продати нам хоч трохи?" — з надією в голосі запитав старійшина Ду.

Старійшина Цюань заговорив іще ввічливіше: "Панночко Чен, я представляю орден Хуашань і маю доручення придбати духовну воду та птахів для нашої спільноти. Сподіваюся на вашу прихильність і ласку!"

Усі троє прагнули одного й того самого. Чен Сяосяо передбачала такий розвиток подій, тому анітрохи не здивувалася й спокійно продовжила: "Шановні старійшини, ви дуже ввічливі, і ми цінуємо вашу пропозицію. Проте в нашому маєтку зараз триває масштабна розбудова та розширення господарства. Ми тимчасово припинили будь-яку торгівлю. За деякий час ми оголосимо про відновлення продажів для всіх бажаючих, тож якщо ласка, завітайте до нас трохи згодом. Як вам така пропозиція?"

"Ну, щодо цього..."

Старі перезирнулися між собою, зовсім не чекаючи такої відмови. Повертатися з порожніми руками після такої далекої дороги їм дуже не хотілося.

Чен Сяосяо помітила їхні вагання. У її руці раптом з'явилася довга нефритово-зелена лоза, якою вона вказала в бік підніжжя гори Ваньань, де кипіла робота: "Подивіться самі, шановні старійшини. Хіба за таких умов ми маємо можливість займатися торгівлею?"

Вони подивилися вказаним напрямком і побачили далеко біля підніжжя гір масштабне будівництво: сотні людей працювали не покладаючи рук, довкола височіли майбутні будівлі. Заперечити на це їм було нічого.

Дійсно, родині Чен зараз було зовсім не до покупців. Якщо хтось і захоче щось придбати, доведеться чекати, поки вони завершать власні справи.

Проте піти з села Люшу абсолютно ні з чим було для них великим ударом по самолюбству.

Чен Сяосяо ніби прочитала їхні думки. Одним рухом руки вона дістала три шкіряні бурдюки й легким помахом спрямувала їх униз, до підніжжя пагорба.

Три бурдюки блискавкою полетіли до вершників, і ті синхронно підхопили їх у повітрі, після чого здивовано подивилися на дівчину.

Зустрівшись із ними поглядом, Чен Сяосяо промовила: "Це три бурдюки з духовною водою — це мій скромний дарунок для вас. Сподіваюся, що коли ви повернетеся, то перекажете всім охочим: родина Чен тимчасово припинила продаж. Ми відновимо торгівлю рівно за три місяці, а до того часу прошу не порушувати спокій нашого села!"

"Село Люшу — це затишне й мирне місце, де живуть прості й добрі люди. Я не дозволю нікому кривдити безневинних селян. Якщо хтось спробує таємно прокрастися сюди з лихими намірами — нарікайте самі на себе. Розраховую на вашу допомогу в цій справі!" — з цими словами Чен Сяосяо ввічливо склала руки, прощаючись.

Тримаючи в руках бурдюки, старійшини лише гірко посміхнулися. Вони зрозуміли, що шлях до маєтку родини Чен для них сьогодні закритий, а дівчина так тонко влаштувала цю відмову, що в них не залишилося жодного приводу для заперечень.

Втім, отримати по цілому бурдюку духовної води теж було непоганою втіхою, тому вони швидко змирилися з обставинами й вирішили не наполягати.

"Добре, панночко Чен, ми почули твої слова. Щойно вийдемо звідси, ми оголосимо всім, що родина Чен відновить продаж духовних птахів лише за три місяці. Панночко Чен, дозвольте відкланятися!"

"Панночко Чен, прощавайте!"

"Панночко Чен, до нових зустрічей!"

Дивлячись їм услід, Чен Сяосяо тихо зітхнула, сподіваючись, що цей крок подарує їй хоча б три місяці спокійного життя.

Лю Тяньшань, який весь цей час стояв поруч, подивився на дівчину і запитав: "Молодша сестро, чи будуть якісь вказівки?"

"Ні!" — похитала головою Чен Сяосяо. — "Старший брате Тяньшань, продовжуй патрулювати цю ділянку!"

"Слухаюсь!" — Лю Тяньшань негайно повернувся до справи.

Чен Сяосяо не поспішала повертатися додому. Сидячи на спині лева, вона дозволила йому просто повільно блукати околицями.

За якийсь час перед нею знову з'явилася маленька Юйтен й задоволено пролепетала: "Юна господине, Нін Сюньцзуна та тих двох інших бовдурів я викинула назад, хі-хі-хі!"

"Сподіваюся, вони живі?" — почувши цей злорадно-веселий голос, із посмішкою запитала Чен Сяосяо.

"Живі-то живі, але тепер вони каліки!"

Юйтен безтурботно махнула ручкою: "Вони такі надокучливі, притащилися вже не вперше. Тож я зробила так, щоб вони більше ніколи не змогли ходити!"

***

І це була чиста правда — Нін Сюньцзун та його супутники дійсно втратили здатність ходити.

А сталося ось що: з самого ранку вони таємно рушили слідом за трьома старійшинами-розпорядниками. Боючись, що старійшини їх помітять, вони навмисне трималися на відстані кількох миль, тож сторонній спостерігач ні за що б не здогадався, що це стеження.

Проте їхню появу одразу зафіксувала Юйтен. Крихітка й так терпіти не могла цих зайд, а отримавши наказ вигнати їх, і поготів не стала з ними панькатися .

Коли трійця наздогнала старійшин біля невеликого гаю, Юйтен наказала білому тигру вискочити перед ними й налякати коней. Побачивши господаря тутешніх лісів, сумирні коні не витримали такого тиску.

Один могутній рик — і всі троє вилетіли з сідел. Не встигли вони прийти до тями, як міцні нефритово-зелені ліани з силою оперіщили їх по ногах. Від цих нищівних ударів колінні чашечки нещасних просто розлетілися на друзки.

Усі троє повалилися на землю, дико волаючи від болю. Вони й збагнути не встигли , що листя на ліанах перетворилося на гострі леза, які пошматували їхні ноги, порізавши сухожилля на шматки.

Старійшини-розпорядники, повертаючись назад, якраз натрапили на цю жахливу картину. Побачене не на жарт їх шокувало. Упізнавши серед поранених Нін Сюньцзуна, вони швидко закинули покалічених на коней і щодуху помчали до маєтку Нін у містечку.

У ту ж мить у тихому маєтку Нін зчинився неймовірний переполох, і туди терміново скликали найкращих лікарів.

Усі родичі та вихованці академії Божественного Кондора зібралися біля покоїв, із тривогою чекаючи на звістки від лікаря.

"Що взагалі сталося? Чому брати Чжоу та Нін зазнали таких страшних каліцтв?"

"Сьогодні вранці вони троє кудись пішли, нікому нічого не сказавши, а повернулися ось у такому стані!"

"Виглядають жахливо. Може, вони знову потайки ходили до села Люшу до родини Чен?"

"Та ні, наставник Му чітко наказав усім без винятку не ходити туди поодинці! Вони б не наважилися порушити наказ!"

"Невже в околицях з'явився якийсь могутній майстер?"

"Хто б це не був, вчинити таке з трьома нашими учнями — це занадто жорстоко! Це пряма образа для всієї академії Божественного Кондора!"