Розділ 9 — Несподівана радість.

Людина і змія завмерли одне навпроти одного під старою сосною!

З кожною секундою напруга зростала все дужче. Чен Сяосяо вкрилася холодним потом. Вона міцно стиснула кулаки під рукавами, не зводячи очей з плазуна. Вона боялася навіть поворухнутися.

Що робити? Як діяти?

Все всередині неї завмерло від жаху. Попри зовнішній спокій, дівчина панікувала — вона чудово розуміла, що втекти від цієї змії їй ні за що не вдасться!

Шшш...

Стрічковий крайт випустив свій довгий яскраво-червоний роздвоєний язик, і наступної миті його голова стрімко кинулася прямо на Чен Сяосяо.

Усе сталося блискавично. У цю мить у голові дівчини була цілковита порожнеча, і лише одна-єдина думка спалахнула в її свідомості: Забрати змію в простір!

Щойно це бажання з'явилося, як крайт, який уже майже торкнувся її руки, миттєво зник.

Чен Сяосяо заціпеніла від несподіванки й досить довго не могла прийти до тями.

Тільки через якийсь час вона глибоко видихнула і легенько поплескала себе по грудях. Усе її тіло було мокрим від холодного поту, а її розум почав повертатися до норми!

Дівчина пильно озирнулася довкола. Переконавшись, що від недавнього страшного гостя не залишилося й сліду, вона злегка насупила брови.

Змія і справді зникла!

Трохи подумавши, Чен Сяосяо негайно перенеслася у простір.

Щойно вона там опинилася, як одразу пролунав голос системи:

[Виявлено новий вид тварин — стрічковий крайт. Простір підвищено з другого до третього рівня. У просторі з'явився колодязь, який господар може використовувати на власний розсуд!]

Справді забрала!

Чен Сяосяо неймовірно зраділа. Вона одразу ж заходилася все оглядати й обійшла всю відкриту територію простору, проте ніде не знайшла навіть натяку на змію.

Ба більше, невдовзі вона зауважила, що зникли навіть ті пагони бамбука, які вона пересадила сюди раніше.

- А де ж речі, які я сюди перенесла? — подумки запитала вона.

[Відповідь на запитання господаря: пагони бамбука та стрічковий крайт тепер відображаються на іконках у магазині. Якщо господар забажає ними скористатися, їх можна в будь-який момент посадити або викликати!]

Ось воно як!

Коли до неї нарешті дійшло, Чен Сяосяо одразу попрямувала до хатинки. Клацнувши на магазин, вона справді побачила там нові іконки із зображенням бамбукових пагонів та стрічкового крайта.

Вдивляючись у зображення змії, дівчина знову відчула, як у неї розболілася голова. Яка взагалі користь від цієї отруйної тварюки в просторі? Якщо випустити її на волю, і вона почне кусати людей, то це буде лише зайвий клопіт на свою голову.

[Відповідь на запитання господаря: всі тварини, які потрапляють у простір, автоматично визнають господаря своїм володарем і беззаперечно підкоряються його наказам!]

"Підкоряються наказам?"

Чен Сяосяо поставилася до цього з легкою недовірою. Дивлячись на згорнутого в кільце крайта на екрані, їй дуже закортіло перевірити, чи дійсно він слухатиметься її слів.

Вона легенько торкнулася іконки, і в ту ж мить перед нею спалахнуло золотаве світло. Просто з повітря на столі з'явився той самий стрічковий крайт, який ще нещодавно намагався на неї напасти.

Щойно їхні погляди зустрілися, як Чен Сяосяо відчула дивне піднесення — вона чітко вловлювала прихильність та тепло, які йшли від цієї змії.

Це справді була ласка, наче перед нею перебував її власний маленький домашній улюбленець.

Відчуваючи неабиякий подив, Чен Сяосяо повільно простягнула руку й наблизила палець до зміїної голови, яка раніше здавалася такою грізною. Проте крайт сидів смирно і навіть не ворушився.

Його погляд залишався незмінним, тож Чен Сяосяо, яка досі трохи нервувала, остаточно заспокоїлася.

Вона ніжно торкнулася пальцем його голови. Прохолодна луска на дотик нагадувала гладенький нефрит. Схоже, крайту дуже подобалися її пестощі, тому він навіть потерся головою об її зап'ястя.

Не встигла Чен Сяосяо схаменутися, як він почав плавно обвиватися навколо її руки. Від цього дівчина знову злегка змінилася в обличчі — у неї з'явилося дике бажання негайно струсити його з себе.

Усі дівчата за своєю природою побоюються змій, і Чен Сяосяо не була винятком. Проте, переборовши внутрішній страх і побачивши, що цей малий просто хоче з нею погратися, вона стрималася.

Вдивляючись у плазуна, який перетворився на слухняне малятко, на обличчі дівчини з'явилася ніжна усмішка. Вона й уявити не могла, що простір володіє такими дивовижними властивостями. Це була справді неймовірна несподіванка.

"Маленька змійко, ти розумієш, що я говорю? Якщо розумієш, кивни мені," — з цікавістю запитала Чен Сяосяо.

Шшш...

Крайт видав тихий звук і справді слухняно кивнув головою Чен Сяосяо.

"Чудово! Віднині тебе зватимуть Сяоше (маленька змія) , відтепер це твоє ім'я!"

На душі в дівчини стало так радісно, що її очі аж засяяли від захвату. Вона з усмішкою подумала: Якщо я і в майбутньому зможу збирати в простір таких могутніх та небезпечних звірів, то хіба я не стану схожою на тих закликачів дивовижних звірів із фантастичних романів?

А закликачі — це ж неймовірно круті постаті!

Для звичайної дівчини, яка нічого такого не вміла, поява подібного магічного дару здавалася справжнім сном наяву.

Погравшись із Сяоше ще трохи і вгамувавши свої радісні емоції, вона згадала, що їй уже час повертатися додому.

Залишивши простір, Чен Сяосяо не наважувалася більше затримуватися на схилі. Їй треба було поспішати, адже сонце вже сідало за обрій, і скоро мало зовсім стемніти.

Вона швидко спустилася з гори і щодуху помчала до своєї оселі.

***

"Старша сестро, де ти була? Чому ти повернулася аж так пізно!"

Щойно вона підійшла до подвір'я, як із кухні вискочив Чжен'юань і голосно гукнув до неї.

Чен Сяосяо була в чудовому настрої, тому з усмішкою відповіла йому:

"Я просто ходила прогулятися. Що таке, ти шукав мене у якійсь справі?"

"Та ні, нічого такого. Сестро, матуся сказала, що післязавтра ми всі разом підемо на ринок, це ж правда?"

Побачивши його радісне обличчя, Чен Сяосяо підійшла ближче і з усмішкою промовила:

"На ринок маємо йти лише ми з мамою. А ти залишишся вдома, щоб наглядати за батьком, Чженбінем та Ланьлань."

"Ні, так не піде! Старша сестро, давай краще ми підемо з тобою, а матуся нехай залишається вдома. Я вже так давно не був на ринку!" — палко заперечив Чжен'юань, якому вкрай не хотілося втрачати таку можливість.

Дівчина лише легенько похитала головою. Вона була впевнена, що батьки ні за що не дозволять їй взяти його з собою, тому тихо сказала:

"Мама на це не погодиться!"

"Якщо ти сама попросиш, то мама обов'язково погодиться!"

"Це неможливо, та й батько тим паче буде проти!"

"Старша сестро, ну попроси маму залишитися вдома, я хочу піти з тобою!"

Поки вони вдвох сперечалися на подвір'ї, з кухні вибігли Чженбінь та Ланьлань.

Маленька Ланьлань підбігла й міцно обійняла старшу сестру за стан, а потім, задерши свою крихітну голівку, залепетала:

"Старша сестричко, Ланьлань теж хоче піти! Ланьлань теж уміє продавати кроликів!"

"Сестро, я ще взагалі жодного разу не був на ринку. Цього разу ми з братом проведемо тебе, ми ж уже зовсім дорослі!" — додав Чженбінь.

"Ні в якому разі!" — не чекаючи, що відповість Чен Сяосяо, Чжен'юань уже сам голосно закричав на молодших брата і сестру. — "Ви ще занадто малі! До ринку йти щонайменше пів години, ви там тільки плутатиметеся під ногами і затримуватимете нас!"

"Брате, старша сестра ще навіть нічого не сказала, чого ти так розкричався? Я й сам можу спокійно дійти!"

"І Ланьлань теж дійде! Ланьлань теж хоче піти!"

Дивлячись на цей дитячий галас, Чен Сяосяо вирішила просто промовчати й дозволити їм сперечатися далі. Вона знала, що це питання все одно вирішуватимуть не вони.

***

Час пролетів непомітно!

На третій день, щойно на небі почало сіріти, Чен Сяосяо прокинулася від того, що її легенько штовхнула мати. Пані Чен приклала палець до губ, показуючи, щоб донька не шуміла, а дівчина, кинувши погляд на солодко сплячу поруч сестричку, мимоволі ледь помітно усміхнулася.

Пора вирушати на ринок.