Розділ 94 — V003 Нова хвиля збурення, вчений і красуня.

Служниця відчула гордість за свого вихованця й самовдоволено сказала: "Ну як? Ось мій Сніжок. Зможеш підкорити його?"

"Звісно зможу!" — Чен Сяосяо з великою цікавістю розглядала леопарденя. Щиро кажучи, цей водночас грізний і неймовірно милий звір викликав у неї величезне бажання завести цілу зграю таких красенів у власному просторі.

"Тоді давай, покажи клас!"

На відміну від безтурботної служниці, обличчя дівчини в одязі вченого стало значно серйознішим. Дивлячись на те, як у Чен Сяосяо загорілися очі, вона відчула якесь недобре передчуття.

"Приборкати його для мене не проблема, але давайте спершу все чітко з'ясуємо!" — Чен Сяосяо відвела погляд від леопарденяти й з посмішкою подивилася на дівчат: "Мій спосіб приборкання суттєво відрізняється від вашого. Будь-який звір, який пройшов через мої руки, визнає своїм єдиним господарем лише мене. І доки я сама не передам його комусь іншому, ніхто у світі не зможе його відібрати чи перепідкорити. Ви точно впевнені, що хочете, аби я зробила це зараз?"

"Тобі б тільки жартувати! Тобі здається, що після твого приборкання Сніжок слухатиметься лише тебе й зовсім забуде про мене?" — служниця здивовано витріщила очі, відмовляючись вірити в таке.

Чен Сяосяо з посмішкою кивнула й перевела погляд на старшу дівчину, жартівливо запитуючи: "Сестричко-вчений, ти згодна на таке?"

"Я в це не вірю!" — голосно вигукнула служниця. — "Панночко, нехай вона спробує! Я ні за що не повірю, що Сніжок перестане мене слухатися!"

"Панночко Цюань'єр, віриш ти чи ні — це твоя справа. Але якщо я дійсно його підкорю, і твоє леопарденя стане моїм, чи не станеш ти потім вимагати його назад?"

"Приборкуй! Давай прямо зараз, покажи, на що здатна! Побачимо, як у тебе нічого не вийде, Сніжок ніколи не зрадить мене!"

Слухаючи ці по-дитячому вперті слова служниці, Чен Сяосяо не втрималася від сміху. Красуня-господарка теж лише безпорадно похитала головою: "Цюань'єр, ну що ти таке верзеш! Гляди мені, якщо програєш — щоб ніяких сліз!"

"Панночко, та я вже давно не плачу, годі мене соромити!"

Служниця ніяково опустила голову, а потім знову рішуче подивилася на Чен Сяосяо: "Панночко Чен, починай, подивимося, чи зможеш ти підкорити нашого Сніжка!"

"Ну добре, панночко Цюань'єр, ти так наполегливо просиш мене приборкати сніжного леопарда, що це практично означає одне: тепер він стане моїм. І якщо ти потім почнеш плакати — я його не поверну!"

Сказавши це, Чен Сяосяо стрімко попрямувала до звіра. Не давши леопарденяті навіть злякатися чи відступити, вона миттєво скомандувала про себе: "Забрати!"

Наступної миті просто на очах у приголомшених господині та служниці сніжний леопард безслідно зник. Вони навіть не встигли помітити, як саме це сталося. Маленька служниця розгублено заозиралася довкола: "А де ж Сніжок? Куди він подівся?!"

Дівчина в одязі вченого міцно насупила красиві брови й почала пильно оглядати місцевість, проте ніде не було й натяку на присутність тварини — леопарденя справді наче крізь землю провалилося.

"Ти ж не могла просто взяти й сховати Сніжка?" — раптом здогадалася служниця. Вона почала обходити Чен Сяосяо з усіх боків, намагаючись розгледіти, куди та могла заховати таку чималу тварину.

Чен Сяосяо спокійно стояла на місці, дозволяючи дівчинці кружляти навколо себе. Коли та зробила вже кілька кіл, Сяосяо з посмішкою запитала: "Ну що, знайшла?"

"Як... як таке можливо? У тебе ж немає навіть мішка для духовних звірів! Куди ти його сховала?" — служниця безпорадно повернулася до своєї господині: "Панночко, куди панночка Чен поділа нашого Сніжка?"

"Якщо ти не знаєш, то звідки знати мені? На сестричці Сяосяо дійсно немає мішка для звірів. Відповідь на це запитання відома лише їй самій!"

В очах красуні-вченого спалахнули яскраві іскорки зацікавленості, і вона весело додала: "Сестричко Сяосяо, а чи не могла б ти зараз випустити Сніжка, щоб ми знову на нього подивилися?"

"Без проблем! Сніжку, виходь!"

Чен Сяосяо змахнула рукою, і сніжний леопард знову з'явився з нізвідки. І знову це сталося прямо перед їхніми очима — без жодних пристосувань дівчина просто повернула тварину назад.

Проте цього разу леопарденя не побігло до своєї колишньої власниці. Воно слухняно й лагідно вмостилося біля ніг Чен Сяосяо, адже відтепер у нього з'явився новий, справжній господар.

Маленька служниця остаточно втратила мову. Вона приголомшено дивилася на свого улюбленця, який так легко її зрадив, а потім перевела розгублений погляд на панночку й запитала: "Панночко, панночка Чен що — знає якісь фокуси?"

Господиня мовчки споглядала цю картину. Її погляд то спалахував, то згасав, і вона тривалий час не могла вимовити ні слова.

"Хі-хі-хі..." — тихо засміялася Чен Сяосяо. — "Панночко Цюань'єр, яким би способом я не скористалася, але Сніжок тепер повністю підкорений мені. Ти вже не зможеш забрати його назад, тож як ми вчинимо?"

"Я..."

Дивлячись на свого улюбленого Сніжка, служниця відчула, як клубок підкотився до горла. Вона нарешті повірила словам Чен Сяосяо, але все ж тихо перепитала: "Ти й справді Майстер приборкання?"

"А ти як думаєш?" — посміхнулася Чен Сяосяо, повертаючи їй запитання.

"Гаразд, Цюань'єр, ти програла. Оскільки Сніжок більше не визнає тебе господаркою, тобі доведеться відпустити його. Я бачу, що йому дуже добре поруч із сестричкою Сяосяо, тож нехай залишається з нею!" — лагідно втішила дівчинку господиня, боячись, що та розплачеться.

Служниця потіпала губами, їй усе ще було неймовірно шкода розлучатися зі звіром, але вона все ж погодилася: "Ну добре... нехай Сніжок залишається у панночки Чен!"

"Панночко Цюань'єр, якщо тобі дійсно так важко віддати Сніжка, я можу дозволити йому залишитися з тобою. Що скажеш?" — запропонувала Чен Сяосяо. Хоча леопарденя їй дуже сподобалося, вона не хотіла доводити дитину до сліз, адже чудово розуміла, що прив'язаність дітей до тварин буває дуже сильною.

До того ж, якщо їй так сильно захочеться сніжного леопарда, вона згодом зможе знайти собі іншого, і зовсім не обов'язково забирати чужого улюбленця.

Почувши це, служниця помітно пожвавішала, а її очі заблищали. Проте коли вона поглянула на леопарда, той навіть не повернув голови в її бік. Дівчинка гостро відчула, що звір їй більше не належить.

Трохи подумавши, вона вперто покрутила головою: "Ні! Програла — значить програла, тепер він твій, я його не візьму!"

"У такому разі красно дякую панночці Цюань'єр за такий щедрий дарунок!"

"Хто каже, що це задарма? А як щодо духовної води натомість?"

Навіть втративши улюбленця, кмітлива служниця не забула витребувати для себе щось цінне. Чен Сяосяо на мить заніміла від такої винахідливості, а потім зі сміхом дістала шкіряний бурдюк і кинула їй: "Тримай, без питань!"

"Оце вже інша справа!" — маленька служниця нарешті задоволено посміхнулася.

Незрівнянна красуня в одязі вченого весь цей час мовчки спостерігала за витівками своєї дівчинки. Тепер вона вишукано склала руки в привітанні й звернулася до Чен Сяосяо: "Сестричко Сяосяо дійсно виправдовує звання Майстра. Я щиро вражена твоїм талантом!"

"Сестричко-вчений, вибач, якщо ми змусили тебе нудьгувати!"

Відчувши легку настороженість у голосі Чен Сяосяо, красуня м'яко посміхнулася й промовила: "Сестричко Сяосяо, ти, мабуть, уже здогадалася, звідки ми прибули? Наш дім — Палац Безсмертних Звірів, що розташований на засніжених вершинах!"

Палац Безсмертних Звірів!

Почувши цю назву, Чен Сяосяо на мить заціпеніла. Взагалі-то вона почала підозрювати щось подібне ще тоді, коли служниця Цюань'єр обмовилася про їхній хист до приборкання.

Палац Безсмертних Звірів належав до четвірки наймогутніших сил цього світу — поряд з одним Орденом, одним Храмом та однією Долиною. Казали, що в цьому Палаці живе найменше людей — заледве набиралося з десяток, проте кожен із них був унікальним приборкувачем звірів, тому ніхто у світі не наважувався переходити їм дорогу.

Ходили чутки, що засновник Палацу був приборкувачем рангу Імператора і свого часу їздив верхи на справжньому міфічному звірі . Саме тому його школа й отримала таку гучну назву.

Чен Сяосяо й подумати не могла, що представники такої легендарної організації з'являться тут і особисто надішлють їй листа з пропозицією зустрітися. Для неї це стало повною несподіванкою.

Красуня в чоловічому вбранні, здавалося, звикла до такої реакції. Вона лагідно продовжила: "Сестричко Сяосяо, ти значно молодша за мене, хоч і є вже Майстром приборкувачем. Я старша за тебе на два роки, тож надалі можеш кликати мене просто сестричкою Цзисюань. Моє прізвище — Гун".

Гун Цзисюань!

Досить милозвучне ім'я. Чен Сяосяо вирішила не церемонитися й одразу звернулася до неї: "Сестричко Цзисюань, то ти прибула сюди лише для того, щоб побачитися зі мною?"

"Саме так. Ми з Цюань'єр просто подорожували світом і випадково почули новини про твою родину. Цюань'єр одразу загорілася ідеєю приїхати й подивитися, та й мені самій дуже кортіло познайомитися з тобою. Сподіваюся, ти не тримаєш на нас зла за таку раптову наполегливість!"

Гун Цзисюань прикрила рот рукою, весело посміхаючись, і в її тоні не було жодного справжнього каяття.

Чен Сяосяо це анітрохи не заділо, і вона відповіла: "Це велика удача — зустріти тебе, сестричко Цзисюань. Проте наш дім зараз занадто скромний і там панує безлад, тому мені ніяково запрошувати таку гостю до нас. Сподіваюся на твоє розуміння!"

"Облишмо ці умовності. Я чудово розумію, яке у вас зараз становище!"

Гун Цзисюань зняла з пояса витончену нефритову підвіску й протягнула її Чен Сяосяо, приязно промовивши: "Сестричко Сяосяо, візьми цей нефрит на згадку. Надалі, якщо забажаєш, ти завжди зможеш завітати до мене в гості прямо до Палацу Безсмертних Звірів!"

"Дякую, сестричко Цзисюань!"