Розділ 95 — V003 Нова хвиля збурення, вчений і красуня.

Чен Сяосяо не стала відмовлятися й прийняла дарунок. Оскільки при собі вона не мала жодних коштовних прикрас, дівчина просто попросила Юйтен виділити одну зі своїх гілочок і протягнула її новій знайомій: "Сестричко Цзисюань, тримай натомість цю лозу. Де б ти не опинилася і яка б небезпека тобі не загрожувала — просто дістань її, і вона обов'язково захистить тебе!"

"О, що це за гілка така, яка має таку силу?" — здивувалася Гун Цзисюань. Вона взяла до рук яскраво-зелену лозу, яка зовні нагадувала водночас і гнучку гілку, і міцний батіг. Найдивнішим було те, що на дотик вона виявилася приємною та гладенькою, наче виточена з дорогоцінного нефриту, а зовсім не схожою на звичайну рослину.

Помітивши, що гостя з цікавістю розглядає дарунок і не може відвести очей, Чен Сяосяо з посмішкою запропонувала: "Сестричко Цзисюань, спробуй ударити нею он те велике дерево!"

Гун Цзисюань повернулася й побачила неподалік могутнє дерево. Вона кивнула: "Добре!" — і в ту ж мить лоза в її руках блискавкою шугнула в бік стовбура.

БУМ!

Пролунав гучний гуркіт. Величезне дерево, яке навряд чи могли б обхопити двоє дорослих чоловіків, від одного удару ліани просто переломилося навпіл. Така колосальна руйнівна сила не на жарт налякала і саму Гун Цзисюань, і її маленьку служницю.

"Оце так сила!.." — прийшовши до тями, вражено вигукнула служниця Цюань'єр.

Гун Цзисюань поглянула на повалене дерево, потім на дивовижну лозу в своїх руках і з посмішкою звернулася до Чен Сяосяо: "Сестричко Сяосяо, це справді неоціненний дарунок. Мені він неймовірно подобається, тож я з вдячністю приймаю його!"

"Головне, щоб тобі було до вподоби, сестричко Цзисюань!"

Щодо циєї нефритової лози — доки поруч була Юйтен, Чен Сяосяо могла мати їх скільки завгодно. Звісно, розкидатися такими речами вона не збиралася.

І якби Гун Цзисюань першою не подарувала їй особистий нефритовий жетон Палацу Безсмертних Звірів, Сяосяо ні за що б не віддала частинку своєї лози. Вона завжди керувалася принципом: якщо до неї ставляться з добром, вона відповість іще більшим добром.

Дівчата домовилися обов'язково зустрітися наступного разу і під сповнений суму погляд маленької служниці (яка ніяк не могла відійти від розлуки з леопарденям) розійшлися.

Після того, як вони пішли, Чен Сяосяо разом зі сніжним леопардом миттєво перемістилася до свого простору.

"Ну що, Юйтен, на скільки рівнів піднявся наш простір?"

Останнім часом Чен Сяосяо дуже сильно переймалася питанням прокачування свого простору. Сьогоднішній несподіваний трофей у вигляді сніжного леопарда став для неї приємним сюрпризом, тож їй кортіло дізнатися про прогрес.

Маленька Юйтен миттєво вискочила перед нею і з широкою посмішкою оголосила: "Юна господине, це леопарденя є духовним звіром п'ятого рангу! Хоча досвіду воно дало не так багато, але наш простір піднявся одразу на три рівні! Тепер ми маємо двадцять восьмий рівень!"

"Двадцять восьмий рівень?" — Чен Сяосяо невдоволено насупилася. Такий повільний прогрес її зовсім не влаштовував: "Схоже, якщо ми хочемо прискорити підняття рівнів, нам залишається лише чекати, коли Чжу Веньбо доставить усе замовлене нами приладдя".

"Юна господине, він поїхав уже досить давно, цікаво, коли він нарешті повернеться?"

Юйтен вмостилася на гілці кришталевого фруктового дерева й весело забовтала ніжками: "Так хочеться швидше підняти рівень! Тоді я зможу нарешті покуштувати ці чарівні кришталеві плоди!"

Промовляючи це, малеча протягнула свою пухку ручку, зірвала один із листочків кришталевого дерева й поклала до рота, задоволено жуючи його .

Чен Сяосяо стояла під деревом і розглядала його пишну, густу крону. Скільки вона себе пам'ятала, воно завжди виглядало так само величнічно, але чомусь ніколи не давало плодів.

Слухаючи щоденні скарги Юйтен про те, як тій кортить з'їсти кришталевий фрукт, Чен Сяосяо й сама почала з нетерпінням чекати на мить, коли на цих гілках нарешті дозріє перший урожай.

Побачивши, з яким апетитом малеча жує звичайне листя, вона мимоволі запитала: "Ну як? Смачно хоч?"

"Так собі. Плоди значно смачніші! Юна господине, хочеш спробувати?"

"Ні, дякую, я не харчуюся листям, я віддаю перевагу фруктам!" — Чен Сяосяо повернулася й притулилася спиною до стовбура дерева, злегка примруживши очі: "Маленька Юйтен, а як там справи на нашому складі? Скільки запасів у нас залишилося? Я вже давно не перевіряла їх".

"О, у нас є 20 тисяч тонн духовного зерна, 30 тисяч голів духовної птиці, 20 тисяч штук духовної риби й приблизно 100 тисяч корінців духовних трав. До речі, юна господине, а коли ми почнемо продавати ці цілющі трави?"

Почувши це запитання, Чен Сяосяо повільно розплющила очі й безпорадно зітхнула: "Нам потрібно діяти поступово. Ми й так продаємо занадто багато дивовижних речей. Якщо зараз викинути на ринок ще й духовні трави, сюди злетиться така хмара впливових людей, що ми просто не відіб'ємося".

Юйтен здивовано кліпнула своїми великими чистими оченятами: "Юна господине, невже ми виростили забагато всього?"

"Справа не в тому, що ми багато виростили, а в тому, що ми поки не маємо можливості безпечно все це збувати. Якщо ми почнемо масовий продаж, товар розійдеться миттєво, і тоді навіть з усім нашим простором ми просто не встигатимемо за попитом!"

"Ой, я в цьому нічого не тямлю! Юна господине, краще піднімай швидше рівень простору, я дуже хочу фруктів!"

"Я теж хочу фруктів!"

Чен Сяосяо вже підняла руку, щоб теж зірвати листок, але в її голові раптом майнула одна думка. Вона різко підвела голову й гукнула до малечі на гілці: "Юйтен, я ж чітко пам'ятаю, що в нашому просторі є насіння інших фруктових дерев! Чому ти досі нічого не виростила для їжі?"

"Ой..." — Юйтен швидко проковтнула листок і ніяково відповіла: "Юна господине, я просто думала, що тобі потрібно заробляти гроші, тому всі вільні ділянки засаджувала лише тим, що можна вигідно продати!"

"Ну ти й чудна!" — Чен Сяосяо від душі розсміялася, підстрибнула, зняла крихітку з гілки й легенько потягнула за щічку: "Дурненька, будь-яке фруктове дерево, вирощене в нашому просторі, теж буде насичене духовною енергією! Воно мало того, що буде в тисячу разів смачнішим за звичайні фрукти ззовні, так ми ще й зможемо продавати ці плоди й заробляти купу грошей!"

" Ой..." — Юйтен кумедно схилила голову набік: "Як це я сама до такого не додумалася!"

"Нічого, зараз іще не пізно. Коли матимеш час, перевір, які види фруктів ми можемо посадити, і виділи під них одну або дві грядки".

"Добре, юна господине, я все зроблю!"

"Схоже, незабаром ми нарешті ласуватимемо власними фруктами!"

***

Наступного ранку, щойно зажеврів світанок , Чен Сяосяо прокинулася від того, що її молодша сестричка Ланлань випадково штовхнула її своєю маленькою ніжкою. Коли дівчина остаточно прийшла до тями, з двору вже доносилися якісь звуки. Неважко було здогадатися, що це численні учні її батька розпочали ранкове тренування.

Вона дбайливо поправила ковдру на сестричці, підвелася й привела себе до ладу, після чого пішла допомагати матері по господарству. Що стосується приготування сніданку, то цим уже давно займалися спеціально найняті люди, тож жінкам родини Чен не доводилося поратися біля печі.

Після ранкових турбот, коли всі вже поснідали й розійшлися по своїх справах, управитель Чжу почав навчати нових слуг та служниць тонкощам етикету та тому, як правильно вітати поважних гостей.

Чен Сяосяо вирішила сьогодні нікуди не йти й затишно вмостилася з книжкою нотаток у руках. Раптом до кімнати увійшла її мати, пані Чен, і мовчки протягнула доньці аркуш паперу.

"Мамо, від кого цей лист?" — здивувалася Чен Сяосяо.

Обличчя пані Чен виглядало дещо збентеженим: "Сяосяо, ти спершу прочитай, а вже потім поговоримо!"