Розділ 97 — V004 Як слід провчити натовп. Підвищення рівня простору.

Вона була надзвичайно вродливою: витончені риси обличчя, струнка постава, ясні й проникливі очі. Її чорне як смола волосся, схоже на пишну хмару, було зібране простою дерев'яною шпилькою. Білосніжна, мов чистий нефрит, шкіра випромінювала якусь дивовижну первісну чистоту й красу. Особливо вражало те, як невимушено й спокійно вона трималася, опинившись під прицілом десятків ворожих поглядів, — це зовсім не в'язалося з тією тихою та лякливою дівчинкою, якою вона була в дитинстві.

Коли саме вона встигла так змінитися?

Це через сімейні негаразди? Чи, може, це і є її справжнє обличчя?

Проте, як би вона не змінювалася і не гарнішала, нехай би навіть стала схожою на прекрасну небожительку, Гу Цзюньсянь був переконаний: його серце ніколи не здригнеться заради цієї жінки. У його душі залишився лише той сором, що випалився до самих кісток.

"Чен Сяосяо, що ти тепер скажеш на свій захист?" — суворо і владно вигукнув заступник голови, дивлячись на неї зверхньо.

Цілком спокійна Чен Сяосяо крижаним поглядом обвела учнів, що вискочили вперед, а потім зупинилася на обличчі заступник голови й промовила: "Оскільки ви не бачили на власні очі, як я нападала на ваших людей, навіть не думайте перекладати провину на чужі голови. У будь-якій справі потрібні залізобетонні докази, а не чиїсь пусті слова. Послухай, старий, твоя борода що — виросла раніше за розум? Не будь занадто самовпевненим, бо інакше не ображайся, коли я проявлю грубість!"

"Ти..." — обурено витріщився на неї заступник голови, задихаючись від люті.

Чен Сяосяо лише зневажливо пирхнула й більше не звертала на нього уваги. Проте в очах Му Цінтуна спалахнув такий сильний гнів, що здавалося, він сягне самого неба. Він люто закричав: "Чен Сяосяо, це звичайна софістика! Не смій заперечувати, що твоєю зброєю є лози!"

"Безглуздя!"

Чен Сяосяо остаточно розлютила ця зграя самовпевнених бовдурів. Вона різко змахнула рукою, і в її долоні миттєво з'явилася пласке чотирикутне віяло. Дівчина одразу ж замахнулася нею в бік кривдника й гнівно вигукнула: "Зброя?! Тоді я зараз покажу тобі, яка у цієї панночки зброя!"

"Ах!.." — один з учнів перелякано вказав пальцем на дивну річ у руках Чен Сяосяо й закричав на все горло: "Що це таке?!"

"Віяло? Що це за дивне віяло таке?!"

"О Небеса, дивіться, це віяло в її руках наче збільшується в розмірах!"

"І це її зброя?!"

Не лише здивовані учні почали розгублено галасувати — навіть на старому обличчі зазвичай досвідченого та начитаного заступника голови з'явився вираз повного заціпеніння.

Поки всі довкола вражено вигукували, Чен Сяосяо з крижаним виразом обличчя змахнула своєю мухобійкою. Та прокреслила в повітрі срібну лінію й без найменших вагань із нищівною силою, наче величезна гора, обрушилася прямо на Му Цінтуна.

Побачивши цю дивну мухобійку, Му Цінтун на мить сторопів, а коли нарешті отямився, величезна мухобійка вже летіла на нього, закриваючи собою небо.

Погано! — подумки зойкнув він і в ту ж мить розчинився в повітрі, тікаючи з-під удару.

Ляпсь!

У повітрі пролунав оглушливий звук удару, який супроводжувався потужним і нестримним спалахом енергії.

У цю секунду всім присутнім здалося, що земля під їхніми німа підкосилася й затремтіла, через що люди мимоволі жахнулися.

"Шкода, що не вдалося прихлопнути цю набридливу муху! Яка прикрість!" — холодно й жорстоко промовила Чен Сяосяо.

"Ти..."

Му Цінтун затремтів усім тілом від люті. Почути, що тебе порівнюють з огидною мухою, для такого гордого й зарозумілого чоловіка було просто нестерпно. Він повністю втратив самовладання і від образи ледь не виплюнув кров.

"Що, хіба я не права? Які люди у вашій академії Божественного Кондора — невже ви самі цього не знаєте? Ті троє ваших нікчемних учнів, зважаючи на їхній характер та поведінку, цілком заслужили, щоб їх покалічили. Чому ж ви вирішили повісити цей злочин на мене?"

Чен Сяосяо зневажливо посміхнулася: "Я б і сама з радістю провчила їх власноруч, та на жаль, тоді я була занадто зайнята. Якщо ви не в курсі, то саме в той час я стояла на в'їзді в село й спілкувалася з трьома старійшинами-управителями дев'яти великих орденів, та ще й подарувала кожному з них по бурдюку духовної води. Мені що, покликати їх сюди, щоб вони підтвердили мої слова?"

"..."

Му Цінтун витріщив на неї очі від гніву, але не зміг зронити ні слова. Він чудово знав, що три старійшини дев'яти великих орденів дійсно зустрічалися з Чен Сяосяо. І якщо порівняти час їхньої розмови із часом нападу на учнів, то ставало очевидно: звинуватити дівчину в цьому злочині тепер було просто неможливо.

Не звертаючи уваги на його вираз обличчя, Чен Сяосяо суворо поглянула на весь цей натовп: "Ви прийшли сюди, щоб безсоромно познущатися з нашої родини. Тож слухайте уважно: якщо ви сьогодні не дасте мені чітких пояснень і не вибачитеся, ніхто з вас не вийде звідси живим!" — її слова звучали безкомпромісно, рішуче й загрозливо.

"Яке зухвальство!.."

У заступника голови від обурення аж борода засіпалася. Він уже збирався з усім своїм праведним гнівом вичитати дівчину, як раптом пролунав гучний і владний вигук: "Це хто тут у нас зухвалий?!"

Слідом за цим вигуком перед присутніми постала кремезна й могутня постать!

Це був Чен Біюань, який щойно прибіг із будівництва. На його чолі набрякли сині вени, а в очах палахкотів шалений вогонь гніву. Він суворо вигукнув: "Заступник голови, невже я, Чен Біюань, колись так сильно перейшов вам дорогу? Ви вже вкотре приходите сюди й нахабно знущаєтеся з моєї родини! То хто ж із нас тут зухвалий і не знає меж пристойності?!"

"Ти..." — заступник голови застиг, наче вражений громом. Він приголомшено й розгублено вдивлявся в цього ставного й величного чоловіка. У цю мить йому здалося, що він знову бачить того сповненого сил і надій улюбленця долі, яким той був десять років тому.

У його поставі більше не було й сліду від тієї пригніченості, що панувала останні роки, — натомість з'явилася непохитна велич. Зараз він неймовірно нагадував старого голову головного клану Чен із Імперської столиці.

Проте ще більше заступник голови вразив рівень культивації Чен Біюаня. Він більше не був звичайним Бойовим Майстром — чоловік уже досяг середньої стадії рівня Бойового Духа, повністю повернувши свою колишню силу! Як таке взагалі могло статися?!

Чен Біюань окинув натовп небезпечним поглядом і холодно промовив: "Заступник голови, моя донька Сяосяо вже чітко пояснила: те, що сталося з учнями вашої академії, не має до нас жодного стосунку. Приходити сюди з таким галасом і висувати звинувачення без жодних доказів, спираючись лише на пусті слова ваших вихованців, — чи не здається вам це надто смішним?"

"Тату, вони ж так упевнені, що це наших рук справа. Раз так, то давайте і справді провчимо їх, щоб нарешті виконати їхнє бажання!"

Чен Сяосяо гордо стояла поруч, з насмішкою споглядаючи наляканих гостей.

"Вчителю, ми теж з вами!"

"Пане Чен, якщо вони насмілилися образити вашу родину, ми їм цього не подаруємо!"

"Ви всі верзете якісь нісенітниці! Сяосяо — чудова й добра дівчина, ви звели на неї наклеп, це вже переходить усі межі!"

"Доки ми тут, ми нікому не дозволимо ображати родину пана Чена!"

Уперед вийшов не лише Лю Даньхан зі своїми товаришами — на галас збіглися кілька десятків селян, які працювали на будівництві. Вони тримали в руках дерев'яні дрючки, заступи та інші прості інструменти, готові кожної миті кинутися в бій.

Побачивши цей рішучий і войовничий натовп селян, представники академії Божественного Кондора просто заклякли на місці. Вони ніяк не очікували, що прості люди так затято захищатимуть родину Чен.

У цю мить вираз обличчя у гостей був просто незабутнім. Члени родини Чен нарешті відчули, як солодке почуття справедливості переповнює їхні серця!

Ці пихаті люди з академії раз за разом приходили до їхньої хати з погрозами, і їх уже давно слід було як слід провчити.

Гу Цзюньсянь, який стояв позаду всіх, злегка насупився. Він відзначив, що нинішній Чен Біюань дуже сильно відрізняється від того образу, який закарбувався в його пам'яті. Треба визнати, що зараз цей чоловік виглядав навіть суворішим за його власного батька, а його велич нічим не поступалася жодному з видатних героїв сучасності, якими Гу Цзюньсянь так щиро захоплювався.

"Племінник Гу Цзюньсянь вітає дядька Чена та тітоньку Чен!" — Гу Цзюньсянь зробив крок уперед і під пильними поглядами присутніх шанобливо вклонився Чен Біюаню та його дружині.