Розділ 99 — V004 Як слід провчити натовп. Підвищення рівня простору.

За будь-яких інших обставин старий уже давно б вибухнув від люті й спопелив би все довкола!

Проте, згадавши всі ті неймовірні й таємничі чутки, що ходили навколо родини Чен, він змушений був придушити образу в своїй душі. Насупившись, він глухим голосом запитав у Чен Сяосяо: "І яку ж саме компенсацію ти хочеш отримати?"

"А от і ні. Справа не в тому, яку компенсацію хочу я, а в тому, наскільки вагомою буде ваша власна щирість!"

"Ти..."

Подумки проклинаючи це вперте дівчисько на чому світ стоїть, заступник голови з неймовірним болем у серці дістав з-за пазухи витончений просторовий мішечок і протягнув їй: "Вважай це моїм подарунком при першій зустрічі. І годі вже тобі вередувати, вияви хоч трохи поваги до моїх сивин. Зрештою, згадай, що твій батько свого часу бігав за мною і гукав 'вчителю'..."

"Не 'вчителю', а 'наставнику'!" — суворо поправив його Чен Біюань, кинувши на нього гострий погляд.

Заступник голови ніяково посміхнувся: "Та яка різниця, це одне й те саме!"

Чен Сяосяо навіть не стала слухати його виправдання. Вона миттєво переправила отриманий амулет прямо до свого простору, віддавши його Юйтен як нову забавку.

Потім її погляд повільно перемістився на кілька десятків учнів академії. Вона невимушено покрутила в руках мухобійку й звернулася до старого: "Слухай, діду, наша родина зараз якраз будує новий маєток, і нам трохи не вистачає деревини. Я дивлюся на твоїх вихованців — вони такі нудьгуючі й постійно шукають собі пригод на дупу. Може, варто дати їм можливість як слід розім'яти свої кістки?"

"Кхе-кхе-кхе!.." — заступник голови ледь не вдавився власним повітрям від такої зухвалості. Він приголомшено вп'явся поглядом у Чен Сяосяо: "Ти що, хочеш змусити учнів нашої академії йти в гори й рубати для тебе ліс?!"

"А що, є якісь заперечення?" — кутики вуст Чен Сяосяо злегка піднялися, утворюючи холодну, хижу посмішку. Вона невимушено змахнула мухобійкою прямо перед обличчям старого, від чого той злякано здригнувся — він чудово пам'ятав, яку руйнівну силу має це дивне віяло, тому поспіхом відсахнувся на кілька кроків назад.

"Та ти просто..."

Старий аж засичав від обурення, але зустрівшись із викликом у піднятих бровах Чен Сяосяо, він мимоволі проковтнув усі лайливі слова, що крутилися на язиці, відчуваючи повне безсилля та роздратування.

Почувши, що їх збираються відправити на важкі чорні роботи, учні академії приголомшено перезирнулися між собою. Кожному з них здалося, що у них почалися галюцинації — відколи це вони, елітні вихованці, перетворилися на звичайних безкоштовних чорноробів?!

Хвиля праведного гніву почала закипати в їхніх серцях, але не встигли вони бодай щось сказати, як заступник голови вже приречено кивнув головою, погоджуючись на умови: "Ну добре, нехай буде по-твоєму. Вони й справді занадто розслабилися останнім часом. Нехай допоможуть тобі з вирубкою лісу кілька днів, що скажеш?"

"І навіть не думайте, що вам удасться там байдикувати! Кожен із них зобов'язаний щодня доставляти сюди рівно по тисячі колод. Ми приставимо своїх людей, які прискіпливо перевірятимуть якість деревини. Якщо знайдемо хоч одну браковану колоду — доведеться відпрацювати в подвійному обсязі! А ти, старий, разом зі своїм наставником Му будете за старших наглядачів. І пам'ятайте: жодної плати чи винагороди не буде, ви всі працюєте абсолютно безкоштовно!"

Кинувши ці слова, Чен Сяосяо закинула мухобійку собі на плече й упевнено покрокувала до свого молодшого брата Чен Чжен'юаня. Вона урочисто передала зброю в його руки й суворо наказала: "Чжен'юаню, ти маєш пильно стежити за кожним їхнім кроком. Якщо хтось із них наважиться лінуватися чи відлинювати від роботи — бери цю мухобійку й лупцюй їх щосили! Не соромся й не проявляй жалю, головне — не забий до смерті, а так можете робити з ними що завгодно!"

"Так, старша сестро!" — Чен Чжен'юань взяв до рук це дивне віяло. Він уже вдруге бачив, як його сестра лупцює ним людей, і ця річ йому неймовірно подобалася, тож він з радістю погодився.

У заступника голови від почутого аж губи засіпалися. Він і сам уже не розумів, чи не став його хитрий план найбільшою помилкою в житті.

На подальші розбірки Чен Сяосяо вже не витрачала часу. Повернувшись до будинку, вона одразу ж перенеслася вглиб свого таємного простору.

"Юйтен, що там за річ дав нам той старий? Мерщій діставай її, подивимося, чи зможе наш простір підвищити свій рівень!" — щойно переступивши поріг, голосно запитала Чен Сяосяо.

Зараз це питання хвилювало її понад усе на світі.

Маленька Юйтен, яка сиділа навпочіпки під кришталевим плодовим деревом, навіть голови не підвела, продовжуючи заклопотано поратися в землі: "Юна господине, там чимало чудових речей! Наш простір щойно підвищив свій рівень і тепер досяг тридцятого!"

"Що? Лише на два рівні?"

Чен Сяосяо підійшла ближче до кришталевого дерева й побачила, як маленька помічниця дбайливо закопує гарні блискучі камінці прямо в коріння. Дівчина з цікавістю запитала: "Юйтен, а що це таке?"

"Юна господине, це духовні камені, неймовірна цінність! От тільки той старий виявився страшенним скнарою — дав лише з десяток штук. Якби їх було трохи більше, було б просто чудово!"

Юйтен зітхнула з явним жалем: "Якби ми мали кілька сотень таких каменів і дозволили кришталевому дереву повністю увібрати їхню енергію, воно б дуже швидко зацвіло й дало плоди".

Якби люди в зовнішньому світі дізналися, що ці дві істоти використовують безцінні духовні камені як звичайне добриво для дереав, вони б точно розлютилися й поскидали їх обох із кручі за таке марнотратство. Це ж справжнє божевілля й нечувана розкіш!

Духовні камені були не лише однією з головних валют, що ходили на всьому континенті, а й найціннішим ресурсом для практиків, за допомогою якого ті підвищували свій рівень культивації. Проте тут їх закопували в землю як звичайний гній, що могло викликати хіба що загальне обурення.

"Справді? Що ж, тоді трохи пізніше я піду й витрушу з нього ще трохи цих камінців!" — очі Чен Сяосяо спалахнули азартним вогником, і вона подумки вже записала старого до списку своїх особистих безкоштовних спонсорів.

"До речі, юна господине, а навіщо ти дозволила їм тут залишитися?" — завершивши роботу, Юйтен злетіла на гілку й усілася там, невимушено крутячи в руках відібраний амулет.

"Навіщо залишила?" — Чен Сяосяо хижо посміхнулася. — "Звісно ж для того, щоб продовжити їхнє покарання. Нехай не думають, що нас можна безкарно ображати!"

"Юна господине, якщо ти хотіла провчити їх, то чому б просто не відлупцювати їх до напівсмерті й вигнати геть? Навіщо тримати їх тут, ми ж просто марнуватимемо на них наші харчі?" — здивовано кліпаючи оченятами, запитала маленька Юйтен.

"Марнувати харчі?"

Чен Сяосяо грайливо покрутила пальцями й з посмішкою промовила: "Їжу в нашому домі не так-то просто заробити. Якщо вони захочуть їсти, їм доведеться заплатити за це чималу ціну. До того ж, хіба нам не потрібні рідкісні речі для прокачування простору? У цих людей з академії стовідсотково приховано чимало скарбів. Якщо ми заберемо у них все під чисту, ми не лише змусимо їхні серця обливатися кров'ю від жалю, а й піднімемо рівень нашого простору. Це ж так весело!"

"Ось воно що! Неймовірно! Значить, простір скоро знову отримає новий рівень! Юна господине, а давай я сьогодні вночі тихенько піду й поцуплю всі їхні просторові торбинки, га?"

"Ні, красти не варто, це може принести зайвий клопіт. Я хочу, щоб вони самі, добровільно віддали мені все, що мають. Мені принесе неабияку втіху бачити їхні розпачливі й повні жалю обличчя, коли вони розлучатимуться зі своїм добром".

"А якщо ми їх залишимо, і вони самі спробують щось у нас украсти?"

"Ти збираєшся охороняти територію й дозволиш їм щось украсти?" — Чен Сяосяо з усмішкою поглянула на неї. — "Якщо це станеться, це буде насамперед твій особистий сором, адже я в ці справи не втручаюся!"

"Юна господине, ти занадто лінива! Як так можна!"

"До чого тут лінь? Мені просто потрібно гарненько обмізкувати, як саме ми будемо їх приймати!"

"Приймати?"

"Саме так, я влаштую їм такий прийом, який вони запам'ятають надовго!"

На чарівному обличчі Чен Сяосяо з'явилася підступна посмішка: "Юйтен, ти ж не забула, якими мерзенними були ці типи? Тепер вони повністю під нашим контролем, і ми можемо знущатися з них як заманеться, хіба я не права?"

"Чудово! Юна господине, це просто блискуча ідея!" — Маленька Юйтен радісно заплескала в долоні й з нетерпінням запитала: "То коли ми почнемо розважатися?"

"Не поспішай. Нехай спершу переведуть подих і трохи розслабляться, їм знадобляться сили, щоб витримати всі наші майбутні витівки, чи не так?"

"Добре, зробимо так, як ти кажеш!"