Розділ 9 — Битва вісімдесяти гармаn

Битва вісімдесяти гармат

Сто вершників з імперської гвардії, двадцять бойових магів та двоє агентів Вартових Роталів , всі верхи, вирушили з пагорба Челан під покровом безмісячної ночі.

Успіх цієї операції залежав від кавалерії Атура , яка виїхала попереду, щоб завдати удару по бойових магах ворога. Тим часом наш загін вирушав слідом за ними, роблячи великий обхід, щоб прослизнути повз ворога, перш ніж здійснити напад на гармати. Цілком ймовірно, що у нас буде лише кілька десятків хвилин, щоб здійснити саботаж, перш ніж прибуде підкріплення. Як тільки це станеться, ми розбіжимося й відступимо, перш ніж на небі з’явиться перше світло світанку.

Граф Палатін Водед підготував два комплекти стандартного одягу розвідника, як я просив. Вони були темного кольору від голови до ніг, мали надзвичайну кількість кишень і комплектувалися чорним плащем з капюшоном, шарфом для обличчя та взуттям, що приглушувало звук кроків. Один погляд на них - і будь-хто міг би сказати, що вони були створені для розвідки. Що ж, кількість розвідників, які насправді носили цей одяг, була досить низькою. Адже якщо вийти в них серед білого дня, це не відрізнятиметься від того, ніби ви кричите всьому світу, що ви підозріла особа.

Насправді агенти одягалися відповідно до обставин. Якщо їм потрібно було змішатися серед селян чи міських жителів, вони одягали відповідний одяг. Так само вони одягалися як кучери, коли їм потрібно було змішатися з мандрівними торговцями, або як заможні купці, коли розслідували справи аристократії. Одяг, який ми з Тімоном ле Наном носили, призначався для нічних проникнень і шпигунства.

Завдяки маскувальній природі мого вбрання - виднілися лише мої очі - моя особистість як імператора залишилася б нерозкритою. Більшість розвідників також були невисокого зросту. Під плащем, вночі, я сумнівався, що хтось взагалі зрозумів би, що я дитина. Тімон ле Нан був схований так само, але часто одних лише очей вистачало, щоб розкрити емоції людини. Коли він сказав мені, що прикриє мене, перед тим як ми вирушили, я помітив у його очах натяк на гарний настрій. Схоже, старе прислів’я, що очі правдивіші за рот, було правдивим.

Після тієї, що здалася вічністю їзди, ми знайшли табір ворога, де, як ми вважали, мали бути гармати. Щоб наші коні нас не видали, ми злізли на відстані й підійшли пішки. На щастя, вітру майже не було. Я кажу "на щастя", бо чув, що вітер може нести запахи, які могли б нас викрити.

Північ давно минула, і всі, крім солдатів на варті, мали б спати. Натомість там панував великий галас. Чи їх попередили про наше наближення? Коли ми причаїлися за лінією дерев, чекаючи на слушну нагоду, до нас підійшов союзний бойовий маг.

"Сер Бальтазаре",- прошепотів він, і я зрозумів, що це Саломон де Барбеторте . "Схоже, відволікаючий загін спрацював краще, ніж ми очікували. Солдатів Імперіуму не видно, а ті, що залишилися, виглядають стурбованими, але не настороженими."

Схоже, граф Палатін Водед і Петер Пал влаштували неабиякий хаос. Я почав хвилюватися, що кавалерія Атура занадто заглибилася, ризикуючи наразитися на контратаку.

"Ваша В…" - Саломон замовк. "Сер Агенте. Ми наблизимося, як і планували, а імперська гвардія завдасть першого удару. Це прийнятно?"

Боже мій, чоловіче. Ти ледь не видав усе. Я поклав руку Саломону на спину й підштовхнув його вперед. Не хотів, щоб мій голос мене видав.

Наш загін повільно й тихо підкрався до табору ворога, а я перебував десь відносно близько до тилу. Я був мокрий від поту - це було дуже нервово.

Біля нашого місця перебування чергували двоє розвідників. Коли ми наблизилися настільки, що ледь могли розрізнити їхні обличчя, з їхніх шиї раптом виросли два крижані шипи. Очевидно, цей табір не був захищений мана-печатками, що блокують ману.

Це був сигнал від союзного бойового мага. Одразу ж імперська гвардія кинулася вперед, увірвавшись у табір. Вони розігнали ворога, маги надавали підтримку, і почалося знищення гармат.

Загальноприйнято вважалося, що під час нічних засідок часто трапляються випадки вогню по своїх. На щастя, однак, у нас було мало плутанини. Полум’я багаття та іскри від уламків гармат давали нам достатньо світла для роботи. Звісно, наш ворог був у повній розгубленості.

Я доручив Саломону - який у якийсь момент підійшов до мене - тримати варту спереду, а сам тримав Тімона за спиною, коли почав виголошувати одне з найзнайоміших заклинань у моєму арсеналі.

"Flamma Lux. Viginti. Perdere ".

З набагато більшою ретельністю, ніж зазвичай, у повітрі з’явилися двадцять світлових сфер, з яких одночасно вирвалися палаючі промені полум’я. За п’ять секунд дві гармати перетворилися на димлячі купи металобрухту. Маленькі гармати-горщики виявилися легшими для знищення, ніж я очікував.

Ще деякий час після цього ми обшукували кожен куточок табору, знищуючи кожну гармату, на яку натрапляли. Кілька разів ворожі солдати виривалися з сутички й кидалися на нас, але Тімон та Бальтазар легко розправилися з ними.

Під кінець я провів останній огляд табору з висоти, використовуючи свій Custor як чарівний килим. Переконавшись, що ми знищили всі гармати, я приземлився поруч із Саломоном і Бальтазаром .

"Ця територія майже виснажена маною",- повідомив перший. "Ми досягли своєї мети?"

Я мовчки кивнув, і Бальтазар дістав свисток та гучно в нього подув. Одразу імперські гвардійці та бойові маги по всьому табору почали відступати.

Ми закінчили раніше, ніж планували, оскільки ворог не отримав підкріплення і ледь зміг організувати пристойну контратаку. Перемога була настільки повним тріумфом, що я майже відчув себе дурнем за те, що перед початком операції так переймався.

Здавалося, що Бальтазар не вважав за потрібне вигравати час для нашого відступу, бо під його командуванням ми втекли туди, де залишили коней, і одразу ж втекли, розділившись на невеликі групи. Табір, який ми щойно розгромили, не мав можливості нас переслідувати, але якби ми рухалися групою, існувала ймовірність, що нас наздоженуть вороги, які підійдуть з іншого боку. Тому ми втекли по двоє-троє, як і планували.

***

Тімон , Бальтазар і я мчали щодуху, доки не відчули, що опинилися на безпечній відстані. Щойно небо почало світлішати, ми зупинилися біля струмка, щоб перепочити.

Я був вкритий лише пилом від нічних пригод, але одяг Тімона та Бальтазара був заплямований кров’ю. Це не дуже виділялося на тлі темних кольорів, які вони одягли для нічного нальоту, але запах - це інша історія.

"Бальтазаре ",- сказав я, коли вони змивали кров у струмку. "Чи є щось, що ти хочеш сказати?"

Хоча темрява багато чого приховувала, Бальтазар бився прямо поруч зі мною, тож мав бачити, як я борюся за допомогою магії. І на відміну від інших у нашій рейдовій групі, він знав, що я не розвідник, а імператор Кармін де ла Ґард-Бундарте .

"Ваша Величносте, ви билися з усією люттю стародавнього дракона",- сказав Бальтазар , вклонившись. Те, що він саме мив свою куртку у воді, дещо знімало з цього жесту офіційність, але байдуже. "Я був глибоко вражений."

"Ми воліємо тримати свої карти при собі",- заявив я.

Він швидко вловив, що я маю на увазі. "Так, Ваша Величносте. Дякую, що довіряєте мені."

"Хороша відповідь. Знай, що якщо про це стане відомо, ти будеш першою людиною, яку я запідозрю." Хоча, якщо інформація все-таки просочиться, буде неможливо прив’язати це до Бальтазара . Я теж використовував магію під час коронації, хоча й видавав це за здатність мого меча. Та все одно я був би змушений підозрювати його.

"Так, Ваша Величносте. Я розумію", - Бальтазар Шевіяр на мить замовк. "Ваша Величносте, я маю прохання, якщо ви не проти."

Що, зараз? З огляду на час, я замислився, чи не збирається він торгуватися за вигоди в обмін на своє мовчання чи щось таке. "Говори",- дозволив я.

"Дякую. Тоді, я розумію, що це може бути зухвалим з мого боку, але я хотів би, щоб Ваша Величносте зверталася до мене як до "Баллі"."

З огляду на те, чого я очікував, його прохання виявилося досить розчарувальним. "Прізвисько?"- запитав я. З "Бальтазара" на "Баллі", так? Мало бути безліч інших способів скоротити його ім’я, але якщо це саме те, чого він хотів, я не бачив причин відмовляти. "Дуже добре. Ми з нетерпінням чекаємо на твою подальшу службу, Баллі."

"Так, Ваша Величносте."

Судячи з того, як задоволеним виглядав Бальтазар , можна було подумати, що я надав йому друге лицарство. У мене склалося чітке враження, що ми перетнули якийсь рубіж, і він нарешті повністю визнав мене своїм лордом.

Відтоді, як ми залишили столицю, він був сповнений впевненості - це було разючою відмінністю від того, яким він був у імперських володіннях, і жвавий, наче риба, яку кинули назад у воду. Попри це, він також не виявляв жодних ознак бойового маніяка. Під час нальоту він із вражаючою вправністю поєднував командування нашим підрозділом із власними сутичками. Спочатку я довірив йому імператорську гвардію, бо він здавався і вправним, і надійним, і він повністю підтверджував мою правоту. Насправді він навіть перевершував мої очікування щодо нього.

Про це свідчило те, що мені довелося звертати увагу на ворога лише на самому початку нальоту, його впевнене командування забезпечило мені спокій протягом решти часу. Єдині ворожі солдати, які прослизнули повз наших людей і змогли наблизитися до мене, зробили це цілком випадково, втративши орієнтацію в усьому тому хаосі та темряві. У більшості випадків одного удару мечем від Бальтазара було достатньо, щоб вони не стали проблемою.

Присутність Тімона , звісно, також сприяла тому, що я міг зосередитися виключно на знищенні гармат, але в будь-якому разі, абсолютна надійність Бальтазара виявилася приємною несподіванкою.

Власне, з огляду на його здібності, я замислився, чи не здається йому імперська резиденція занадто тісною. Я підозрював, що він сам вважав боротьбу на передовій своїм основним заняттям, а роботу охоронця - поза межами своєї компетенції, хоча, на мою думку, він чудово справлявся й з останнім.

Загалом, він точно був кращим керівником, ніж звичайний командир взводу, а його індивідуальні бойові навички були одними з найкращих. Навіть зараз, після нальоту, він здавався сповненим енергії. Не дивно, що він поводився з такою впевненістю. Той, хто був його наставником, мав бути неймовірною людиною. Генерал, якщо я правильно пам’ятаю, а також його лорд на той час. Можливо, саме тому Бальтазар волів служити лорду, який сам воював на передовій, замість того, щоб сидіти в імперських володіннях.

Раптом Тімон , який десь по дорозі знову накинув на себе плащ, вигукнув попередження. "До нас хтось наближається",- сказав він. На його плащі не було ніяких плям крові, але він також був цілком сухий. Я так рідко бачив, як він використовує магію, що іноді майже забував, що він це вміє. "Вершники, їх декілька. Вони наближаються до нас."

"Що?!"- Це не віщувало нічого доброго. Зовсім нічого.

Хоча сонце вже починало підніматися над горизонтом, на вулиці ще було темно. Вершники їхали з боку дороги, тримаючи в руках ліхтарі. Навіть якщо це не були переслідувачі з нальоту, будь-хто з боку Рауля мав би вагомі підстави ставитися до нас з підозрою. Пересування без джерел світла о цій порі свідчило про те, що ми задумуємо щось недобре. Ми не зводили очей з вершників, які наближалися. Я відчував себе ще більш нервовим, ніж під час рейду, все моє тіло вкрилося холодним потом.

Коли вони нарешті наблизилися настільки, що ми могли розгледіти обличчя одне одного, я випустив повітря, яке затримував, довгим, глибоким зітханням.

"Це страшний... вираз обличчя..." - сказала дівчина, що йшла попереду групи, безсумнівно не усвідомлюючи, як я себе почував. "Все... гаразд?"

"Віро-Сільвіє ",- привітався я. "Не лякай мене так."

Дійсно, це була ніхто інша, як Віра-Сільвія , у супроводі кількох агентів розвідки. Справжніх.

"Як ти дізналася, що ми тут?" - запитав я.

"Шеф розвідки... сказав нам... забрати тебе",- пояснила вона.

Це зробив граф Палатін Водед ? Тімон , здавалося, опрацював цю інформацію швидше за мене, бо я почув , як він клацнув язиком. "Наш одяг, - сказав він. - Він, мабуть, вшив у нього магічні слідопити."

Я зітхнув , роздратований. "Невже він так мало мені довіряє?"

Придивившись уважніше, я помітив , що ліхтар Віри-Сільвії відрізнявся від ліхтарів агентів, які її супроводжували - він нагадував магічний інструмент. Мабуть, саме так вони й вистежили нас. Я не знав , чи граф Палатін Водед справді сумнівався, що я дотримаюся свого слова, чи просто був надто обережним, але, принаймні, він, мабуть, зробив це не зі злого умислу. Він міг легко відстежити нас, не відправляючи Віри-Сільвії та своїх агентів, і ми б про це навіть не дізналися.

Наші групи об’єдналися, і ми швидко поїхали назад до пагорба Челан без подальших пригод.

🔥 НОВІ РОЗДІЛИ ВЖЕ НА PATREON!

Увага, друзі! 📢 На нашому Patreon уже доступні цілих 5 томів книги ! 📚

Тож якщо не хочете чекати виходу нових розділів у відкритий доступ — підписуйтеся на Patreon та отримуйте доступ до них завчасно! ⚔️

Ваша підтримка допомагає нам продовжувати перекладати й регулярно випускати нові розділи ❤️