Розділ 11 — Випадкова зустріч

Розділ 11

Інтермедія: Випадкова зустріч

Новий календар, 460-й рік, 9-й місяць, 14-й день

На певному кораблі

Розарія Ван-Шалонже-Крув'є зустріла свій сьомий день народження на борту корабля, що прямував до столиці імперії Бундарте.

Дорослі, які подорожували з нею, коротко привітали її, а потім їхні обличчя знову стали суворими, і вони зібралися на чергову нараду - Розарія вже збилася з рахунку, яке це було число.

Бельвійські дипломати - а це були саме вони - мали на порядку денному лише одне питання, а саме: як отримати захист Імперії: Як їм заручитися підтримкою Імперії? Розарія дивилася на них без виразу, але відчувала щось дуже близьке до покори.

Вони збираються запропонувати мене як заставу герцогу Раулю. Або, можливо, герцогу Аженкарлу. Якщо я зможу вислужитися перед ними, вони, можливо, візьмуть мене за наложницю. Якщо ні...

Якщо ні, то її батьківщині прийде кінець. Бо королівство Бельвер справді перебувало в жахливому становищі.

***

Батьківщина принцеси Розарії була розташована на північно-західному краю Східного континенту, на півострові Бельвер. Це була одна з багатьох країн Східного континенту з давньою історією, але найбільш процвітаючою і стабільною її епоха була під час союзу з Імперією Роталів... який на практиці був більше схожий на васальну державність. І хоча таке становище не надихало бельгійський народ на гордість, він змирився з приниженням - такою була ціна миру.

Однак цей мир зруйнувався з появою Істинних Спадкоємців, голосної гілки Першої Віри. Істинні Спадкоємці вірили, що земля, на яку вперше ступив Ілюмінат Айн у день свого прибуття на Східний континент, була священною землею, і напали на Королівство Бельвер, прагнучи повернути її собі. Проголошена ними "священна земля" була розташована на краю півострова Бельвер, за збігом обставин в двох кроках від столиці королівства, міста Крулер.

З одного боку було королівство, яке задовольнялося роллю васальної держави, щоб уникнути вогню війни. З іншого - войовничий натовп релігійних фанатиків, для яких смерть у бою була синонімом мучеництва і чесноти. Війна була цілком односторонньою.

Багато більш поміркованих прихильників Першої Віри все ж підтримали справу відвоювання святої землі, додавши надзвичайного імпульсу хрестовому походу Істинних Спадкоємців. Це можна пояснити вченням їхньої релігії: У Святому Письмі багатьох деномінацій Першої Віри говориться про те, що земля, якої вперше досяг корабель Іллюміната Айна, була переповнена язичниками. Вони були надто прив'язані до своєї нечестивої віри, щоб прислухатися до слів Айна, і король їхнього народу наказав ув'язнити його.

Це місце з Писання було правдивим: королівство, яке існувало до заснування Королівства Бельвер, справді захопило Іллюміната Айна. Але не з релігійних міркувань - вони прагнули отримати знання і технології, які він привіз з собою з рідного континенту.

На той час технології Старого Континенту, як його називали в Першій Вірі, значно перевершували технології Східного Континенту, а на кораблі Айна було чимало вправних майстрів. Майбутні дослідники одностайно погодилися, що поширення цієї передової технології було ключовим фактором швидкого поширення Першої Віри.

Інші фактори, такі як військові дії між Імперією та Імперіумом і засудження західної Першої Віри як єретиків, закріпили у свідомості прихильників Першої Віри статус Королівства Бельвер як "королівства грішників". Падіння королівства, яке ув'язнило Ілюміната Айна (насправді, Королівство Бельвер було засноване тими самими людьми, які повалили королівство викрадачів Айна), стало рухом, що вийшов далеко за межі Істинних Спадкоємців та їхньої справи.

Звичайно, Королівство Бельвер не залишилося без власних козирів. Воно формально визнало Першу Віру державною релігією, намагаючись уникнути воєнних дій. Однак це виявилося помилкою, оскільки вони не збігалися з віруваннями Істинних Спадкоємців. Натомість вони прийняли ту ж державну релігію, що й імперія Бундарте: Західну ортодоксальну Першу Віру.

Це лише розпалило агресію Істинних Спадкоємців. Для фанатиків інші конфесії Першої Віри були єрессю. І якщо язичники інших релігій були нещасними душами, які ще не знали істини, то єретики - зіпсованими і грішними, які потрапили в полон до диявола. Іншими словами, будь-які заходи, вжиті проти них, були прощенні в очах Бога.

З кожним хрестовим походом спалювали все більше сіл і вбивали все більше людей. Навіть коли хрестоносці заснували власну національну державу і назвали її Томіс-Ашінакі, насильству не було кінця.

Тоді Імперія Роталь — останній промінь надії для Королівства Бельвер — зазнала безславного кінця через громадянські заворушення. Протягом двох століть Королівство Бельвер з кожним конфліктом втрачало все більше і більше земель. Але, нарешті, настав момент неповернення.

Томіс-Ашінакі, колись розміром з одне місто, тепер контролювало весь східний регіон півострова Бельвер, а його вплив у міжнародному масштабі нарешті перевершив Королівство Бельвер. Навіть коли королівство мало дипломатичну перевагу, воно раз по раз зазнавало поразки від армій Томіс-Ашінакі, які не боялися смерті. За останні кілька років їхні вторгнення стали лише більш агресивними.

Таким чином, ми дійшли до нинішнього року. Королівство Бельвер було витіснене на край півострова, а останні його мізерні сільськогосподарські угіддя були спалені. Якщо обставини не зміняться, у жителів королівства не було жодної надії пережити зиму.

***

"Я не бачу іншого виходу - ми повинні якось поєднати імператорську родину з королівською родиною нашого Королівства".

"Цю тактику вже намагалися застосувати сто років тому, і вона провалилася! Імперія ніколи не порушувала свого нейтралітету - нам доведеться схилити на свій бік щонайменше близького родича герцога, щоб мати хоч якийсь шанс на успіх".

"Я не можу уявити, щоб вони погодилися. А якщо ми спробуємо благати Імперію про допомогу?"

"Звідки з-за Небесних гір? Вийми голову з хмар, друже! Ми шукаємо реалістичні рішення!"

"Але кажуть, що напруженість у відносинах між двома головними герцогами досягла найвищого рівня. Якщо ми звернемося по допомогу до одного з них, інший може вступити в союз з нашими ворогами.

"Гірше того - вони можуть розколоти наше королівство і використати його як плацдарм для маріонеткової війни".

Така ж дискусія відбувалася на цьому кораблі десятки разів. При Бельверському королівському дворі їхня кількість сягала сотень. Зрештою, король вирішив відправити делегацію з єдиним наказом: отримати допомогу від будь-якої країни, яка її надасть. Доки цього не буде зроблено, їм було заборонено повертатися. А представником делегації король відправив власну доньку, першу принцесу.

Однак це не було пов'язано з тим, що король не любив Розарію. Навпаки, він виховував свою старшу доньку з турботою і любов'ю. Те, що він відправив її в заручники, свідчило про його відчай.

Ось чому Розарія не була проти того, щоб їхати. Якраз навпаки: як особа королівської крові, вона відчувала сильне почуття обов'язку перед своєю батьківщиною.

І я зроблю все, що потрібно. Навіть стану наложницею цього старого. Але...

Але вона відчувала зернятко сумніву. Чи справді це врятує королівство Бельвер? Її не хвилювала власна доля, якщо це означало б порятунок її роду, але якщо порятунок вже неможливий - якщо всі її зусилля виявляться марними...

Чи може бути щось більш жалюгідне?

Проте, незважаючи на мізерні шанси, батько все одно відправив її геть. На його думку, будь-яке перебування за кордоном було б кращим, ніж залишитися в королівстві Бельвер і потрапити в руки ворожих солдатів під час війни.

Розарія знала це; вона була розумною дівчиною для свого віку. І оскільки вона знала це, вона була сповнена рішучості нести долю своєї країни на своїх плечах. Що б не трапилося на її шляху, вона була готова до цього.

Але вона також не могла заперечувати біль у своєму серці.

Рішучість врятувати своє королівство. Біль розлуки. Напругу, породжену її великою відповідальністю. Все це змішувалося зі страхом і нетерпінням, заганяючи її в глухий кут власного розуму.

Коли корабель хитався на хвилях, Розарію осяяла раптова думка.

Якщо подумати, то імператор має бути молодшим за мене. Я не чула про нього хороших чуток, але... цікаво, який він насправді.

***

Наприкінці своєї довгої подорожі Розарія та її делегація спочатку прибули на території герцога Аженкарла, а потім попливли кораблем вгору по річці, щоб дістатися до імперської столиці Кардинала. Коли вони прибули, величезні розміри міста вразили її німим здивуванням - здавалося, що вся її втома зникла. Хвилювання переповнювало її, коли вона вдивлялася в стіни, що простягалися так далеко, як тільки могли бачити її очі.

Можливо, це спрацює. Можливо, моє королівство буде врятовано!

Вона пройшла крізь міську браму з теплом надії в грудях.

Ця надія розвіялася за лічені дні.

Вона так і не змогла домогтися аудієнції з жодним з герцогів, які мали справжню владу в імперії. Незважаючи на її відчайдушні благання, дворяни з обох фракцій продовжували бути легковажними та ухильними.

Похмурий настрій нависав над її делегацією, голови були низько опущені, а вирази облич похмурі.

"Ми повинні рухатися далі, Ваша Високість. Королівство Гісмафів трохи далеко, але, можливо, вони, принаймні, захочуть нас вислухати".

Безумовно, це була б краща альтернатива, ніж імперія, яка не звертала на них уваги. Однак було сумнівно, що Королівство Гісмафів взагалі має вільні ресурси для надання допомоги. Імперія Тейва - велика держава на рівні Імперії Бундарте - спостерігала за Королівством, як яструб, чекаючи на будь-яку вразливість.

Розарія вирішила спробувати реалізувати ідею, яка визрівала в глибині її свідомості.

"Я все розумію. Але перш ніж ми поїдемо, чи не могли б ви влаштувати мені аудієнцію у Його Величності?"

Дипломат розгублено подивився на неї. "З імператором?"

"Він мені цікавий. Не часто я зустрічаю людину мого віку, яка має стільки влади і стільки відповідальності, скільки маю я."

Він навіть молодший за мене. Можливо, він поспівчуває нашому становищу.

Якщо так, то це може відкрити шлях до переговорів з аристократією імперії. Бо такою була вага слів імператора, незважаючи на відсутність у нього реальної влади.

Ідея маніпулювати молодшою за неї людиною завдавала Розарії болю, але відчайдушні часи вимагали відчайдушних заходів. Як і її делегація, вона була на межі.

До того ж, вона не брехала про свою цікавість до імператора.

Дипломати Королівства Бельвер обмінялися поглядами, і всі їхні вирази говорили про одне й те ж: коли принцеса востаннє зверталася з егоїстичним проханням?

"Її Високість і Його Величність походять з роду імператорського кардинала. Гадаю, вони дадуть їй аудієнцію, якщо ми попросимо".

"А чому б і ні? Я впевнений, що іншим народам було б цікаво дізнатися більше про молодого імператора".

"І якщо він висловить хоча б слово симпатії, це може відкрити нам шлях до канцлера, і інших дворян".

Всі знали, що імператор не має реальної влади. Навіть якщо він пообіцяє свою допомогу, є всі шанси, що вона не буде виконана, а відкриття переговорів для решти дворянства не гарантувало результату. Проте спробувати варто було.

Зрештою, було вирішено, що принцеса Розарія зустрінеться з імператором Карміном.

***

"Приємно познайомитися з Вами, Ваша Високість. Мене звуть Герк ле Діффе." Дворецький подарував їй веселу посмішку, яка не сягала очей. "Я представлю вас Його Величності."

"Дякую."

Ох. Отже, він буде моїм спостерігачем. Без сумніву, він не дасть мені багато говорити, якщо взагалі дасть.

Виявилося, що її відчайдушний план був марним. Тож, коли Розарія зустрілася віч-на-віч з Карміне, то була з похмурими думками і важким серцем.

"Приємно познайомитися з вами, Ваша Величносте. Я Розарія Ван-Шалонже-Крув'є".

Піднявши голову, вона побачила маленького хлопчика в кріслі. Хоч чутки і висміювали його, називаючи поросям, насправді він був середнього зросту і ваги - але Розарія була не в тому стані, щоб помітити це.

Якщо я скажу про скрутне становище мого королівства, мене негайно виженуть. Що ж мені робити? А він такий молодий - чи багато він взагалі зрозуміє?

Тут її очі зустрілися з очима імператора, і її думки змінилися здивуванням. Його золоті очі дивилися на неї з цікавістю, але не їхній колір вразив її. Світло за ними натякало на справжню глибину думок їхнього власника - таке вона бачила лише від батька та мудрих старців.

Хіба він не повинен бути неосвіченою дитиною...?

Тоді заговорив Кармін.

"Ти нам сподобалася! Стань нашою дружиною!"

В ту мить Розарії здалося, що сам час зупинився.

Його Величність... хоче одружитися зі мною? На принцесі незначного народу?

Це було неможливо. Принаймні, була, доки Кармін не вимовив це вголос.

"Ви маєте на увазі... заручини?" Розарія відчула, що спить.

"А, так, це. Ти дуже розумна".

Розарія відчула симпатію в магнетичних очах Карміне. Члени її делегації сказали б їй, що це її уява, але вони були дорослі. Саме тому, що вона була того ж віку, вона могла відчути, що Кармін був... іншим.

Молодий імператор був схожий не більше ніж на дитину, яка влаштувала істерику, прогнавши свого дворецького.

"Тож, розкажи нам про це "королівство Бельвер"."

Але хіба може дитина так швидко і легко змінювати настрій? І одним лише проханням він надав Розарії чудову нагоду пояснити, в якому скрутному становищі опинилося її королівство.

До неї дійшло, що обставини повністю змінилися. Хоча імператор не мав реальної влади - ні, саме тому, що він не мав влади, його бажання мали таке велике значення. Аристократія поспішала перехитрити ворожу фракцію і наполягала на заручинах, які б допомогли її королівству.

Заручини... Отже, я повинна вийти заміж за нього.

"Звичайно, Ваша Величносте. Королівство..."

І для Розарії, і для Карміне це був перший в житті шанс на тривалу розмову з кимось їхнього віку.

Стати імператрицею-консортом Імперії, підтримувати його поруч? Думаю... я б з радістю прийняла це.

Кармін, зі свого боку, просто насолоджувався можливістю поговорити без прихованих мотивів і прихованих планів. Можливо, саме тому він не помітив слабкого відтінку червоного, який забарвив щоки Розарії.

***

Після відплиття з імперії Бундарте делегація Розарії відвідала сусідні країни, благаючи їх про допомогу. Коли їхній корабель повернувся до королівства Бельвер, зима на колесі пір року вже вийшла на перший план. Однак ситуація вже покращилася. Кілька міст було відвойовано у ворога, а ситуація з продовольством покращилася настільки, що люди могли дожити до весни.

У палаці - хоча скромна будівля навряд чи заслуговувала на таку назву порівняно з будівлями імперії - батько і дочка зустрілися в залі для аудієнцій (великій кімнаті у фортеці, яку було переобладнано). Це була їхня перша зустріч за кілька місяців.

"Я ніколи не міг собі уявити, що ми так легко подолаємо наше скрутне становище..." - пробурчав король Алексій, двадцять шостий монарх Бельверського королівства.

"Але завдяки цьому наше королівство врятоване, Ваша Величносте. Таке невдоволення не личить вам".

"Ми самі, Розаріє. Позбав свого старого від формальностей. І я не незадоволений порятунком нашого королівства. Я вдячний тобі, справді вдячний".

Незважаючи на його слова, поведінка короля Алексія свідчила про те, що він щось недоговорив. Насправді, його незадоволення не було безпідставним. Він не шкодував ні засобів, ні коштів у відчайдушній спробі врятувати свій народ, але, врешті-решт, єдине слово дитини виявилося більш ефективним.

"Мені шкода, Розаріє. Здається, ми не зможемо розірвати твої заручини ще деякий час".

Король Алексій був переконаний, що його дочка уклала угоду, якщо не проти своєї волі, то принаймні під тиском обставин, що склалися. Адже серед певної частини політичного бомонду про бундартську дитину-імператора ходили чутки, що вона недоумкувата.

"О, так не годиться, батьку. Порушення угоди призведе до того, що інші народи втратять віру в слово нашого королівства. І якщо ми самі не зможемо зібрати ресурси, необхідні для того, щоб дати відсіч ворогу, історія лише повториться".

"Я знаю, знаю. Ми завдячуємо своєю безпекою обережності нашого ворога щодо військової сили Імперії. Просто..."

З політичної точки зору, збереження заручин було правильним рішенням, принаймні до того часу, поки Королівство Бельвер не зможе встановити свій вплив. Попри це, король Алексій був ще й батьком. Він хотів для своєї доньки більшого, ніж бути одруженою з недоумкуватою маріонеткою.

"Все гаразд, батьку. Я пишаюся тим, що буду принцесою нашого королівства. Я виконаю свій обов'язок".

Король Алексій, не помітивши, що дочка приховує власне збентеження, розчулився до сліз. Однак серце Розарії було вже в іншому місці.

Якщо я хочу підтримати Його Величність, то мушу вивчити все, що зможу.

Кажуть, що любов засліплює дитину від думок батьків, але, можливо, все було навпаки. Як би там не було, одне було правдою: Вперше за цілу епоху королівство Бельвер знало мир.

До речі, мати Розарії одразу побачила свою закохану доньку наскрізь і дуже дражнила її з цього приводу.