Розділ 13 — Стародавні Вартові

Дурний імператор-маріонетка

Новий календар, 461-й рік, 1-й місяць, певний день

Імперська столиця Кардинал

Стародавні Вартові

Отже, я вирішив стати імператором. Щоб мати бодай примарний шанс, я повинен був очистити імперію від корупції - а саме від жирних котів із брудними рукавицями на віжках. Однак, якщо я буду діяти зараз, це не принесе мені ніякої користі. Навіть якби, скажімо, мені вдалося навести лад, моє повне незнання державного устрою призвело б до розколу імперії, а я не хотів би громадянської війни на моїх руках. Вона залишила б країну спустошеною, послабила б нашу національну владу, а імперію Бундарте перетворила б на згадку в книжках з історії.

Моїм найкращим виходом було вичікувати. Мало-помалу я б відбиратиму контроль у фракції канцлера та регентства, будуватиму собі владну базу та вплив, доки не настане слушний час. Я продовжував би клеїти дурня, навіть якщо б це зайняло десятиліття.

Існувала лише одна проблема: тут, при імператорському дворі, з його постійно мінливою павутиною змов і схем, мені було б просто неможливо діяти самотужки. Мені потрібна була допомога.

На щастя, у мене була людина на прикметі: Граф Палатин Альфред ле Водедт, керівник шпигунської служби Імперії. Я мав створити можливість поговорити з ним наодинці - але зробити це природно, не викликаючи підозр. Протягом наступних кількох місяців я зупиняв графа Палатіна Водедта щоразу, коли бачив його, і доручав йому якусь безглузду роботу. Оскільки я вже назвав його безробітним перед іншими дворянами, я вирішив, що всі побачать у цьому лише мою дитячу тиранію, а його поблажливість.

Якби я зайшов надто далеко і викликав його гнів - або змусив його пересититися мною - все це було б марно. Однак, незалежно від того, знав він про мою схему чи ні, він приймав кожну мою «роботу» без нарікань.

Після того, як ця картина повторилася кілька разів, одного разу я покликав його до себе в кімнату.

«А, ви прийшли, графе Пала-тін. Ми подумали, що вам сьогодні теж буде нудно, тож маємо для вас роботу».

Коли я підвищив поблажливість у голосі, мій дворецький, Герк ле Діффе, тихо вийшов з кімнати. Судячи з його вигляду, він нічого не запідозрив. Коли мої фрейліни розійшлися по своїх справах, я нарешті залишився наодинці з графом Палатіном.

«Я ціную вашу щедрість, ваша величносте, але, як я вже повідомляв вам, у мене є робота».

Хоча граф Палатин дав мені свою звичайну відповідь, я помітив, що він дивиться на двері. Ймовірно, це був його спосіб сказати мені, щоб я був обережним.

Я наклав закляття, щоб просканувати стіни кімнати - все було чисто. На стелі була лише одна людина, і вона працювала на графа Палатіна.

Боже мій, друже. Ти знаєш, через які труднощі мені довелося пройти, щоб все це влаштувати?

І все ж я був радий, що він виявився надто обережним - краще так, ніж інакше. Я налаштувала своє закляття виявлення тепла на активацію через певні проміжки часу - про всяк випадок, - а потім глибоко вдихнув, перш ніж заговорити.

«Ось - всі запобіжні заходи були враховані. Приємно нарешті поговорити з вами, графе Палатін. Дякую за ваші невпинні зусилля, спрямовані на забезпечення нашої безпеки».

Це був перший раз після моєї реінкарнації, коли я по-справжньому заговорив як імператор.

«Зовсім ні, Ваша Величносте. Це лише мій природний обов'язок як вашого васала.»

Як я й очікував, він давно вже бачив мене наскрізь. У його голосі не було й натяку на здивоване тремтіння - він навіть посміхався, хоч і ледь помітно. Він був би надійним союзником. Якби мені вдалося його завоювати.

«До речі, спостерігачі, які чергують у нас на стелі, - ваші підлеглі?»

«То ви помітили. Так, Ваша Величносте. Я поклав на них обов'язок вашої охорони».

І стеження за мною, без сумніву, теж, але я не надто заздрив йому в цьому. Вперше зі стелі долинув приглушений звук. Виглядало це так, ніби когось застали зненацька.

Я підняв голову. «Ми не заперечуємо. Продовжуй.»

Я не мав жодних претензій до моїх спостерігачів. Я навіть пробачив тих, хто націлився на мене з метою вбивства. Чи був граф Палатин зацікавлений у дисципліновані своїх підлеглих розвідників - це вже інша справа... але мене це не стосувалося.

У будь-якому випадку, я повинен був перейти до головного питання, що стояло на порядку денному. Чим керувався граф Палатин, залишаючись у нейтральному блоці?

«Ми чули, що ви дали зрозуміти, що підкоритеся тому, хто нас коронує. Це правда?»

«Так, Ваша Величносте.»

Навіть зараз розслаблена постава графа Палатіна все ще не змінилася. Я сумнівалася, що коли-небудь зможу прочитати його думки - звісно, не з одного лише виразу обличчя.

«Ви піднімете свій клинок на нас, якщо вони накажуть?»

«Це залежало б від обставин. Все, що я можу сказати напевно, це... моя лояльність до них не буде постійною. Чи триватиме вона до покоління їхніх нащадків, чи лише коротку мить, я й сам ще не знаю».

Він ніби навмисне підкидав мені натяки по крихтах. Він ніби випробовував мене - наскільки я розумний, наскільки я справді розумію обставини, в яких опинився.

«Тож поки що ти дозволиш нам жити?»

Він знав, що я можу використовувати магію в приміщенні - секрет, який був моїм козирем і рятівним колом. Якщо це можливо, я не хотів, щоб він був моїм ворогом.

"Дозволити вам? Я нічого не дозволю. Я і мій народ - слуги Вашої Величності».

«Але чому це? І, будь ласка, позбавте нас від пояснень по колу. «Тому що ви імператор» навряд чи є вагомим політичним мотивом».

Граф Палатин щойно сказав мені, що за сприятливих обставин розглянув би можливість мого вбивства. Його лояльність до імператора не була безумовною.

«Тому що Ваша Величність - законний спадкоємець роду Роталей, а дім Водедт - захисник роду Роталів».

Чи був дім Водедт близьким до останньої імператорської родини? Тут було над чим замислитися.

«У Бундартській імперії немає прямих нащадків імператорського дому Роталів; ми також не поділяємо ім'я нашої материнської нації».

«Це лише семантика, Ваша Величносте. Імперія Бундарт є правильним і законним спадкоємцем спадщини Роталів.»

Гаразд. Я не знав, чому він вибрав саме цей пагорб, щоб померти, але він все прояснив. Суть полягала в тому, що його вірність належала «спадкоємцю спадщини Роталів», а не імперії чи імператорському роду Бундарте. І оскільки я був цим спадкоємцем, він тримав мою магію в таємниці.

Це був короткий і простий мотив. Я це цінував.

«Герцоги Рауль і Аженкарл теж є спадкоємцями Роталів?»

«Ні, Ваша Величносте. Вони просто самі по собі. Не більше, не менше.»

«Іншими словами, ми - єдиний чинний спадкоємець.»

«Так, Ваша Величносте.»

У мене починало складатися враження, що граф Палатин був людиною, яка жила за вірою і кредо. Це означало, що у нього будуть певні тригери, які мені краще заздалегідь вивчити і уникати.

«Що може позбавити нас права на спадщину Роталів?»

«Поки Ваша Величність не забуде, цього буде достатньо».

Культура, мова та історія імперії Бундарте почали розвиватися саме з того місця, на якому зупинилася імперія Роталів, більш-менш. Не дивно, якщо врахувати, як наша нація повстала з розбитих залишків їхньої. Чи казав граф Палатин, що зі мною все буде гаразд, якщо я не буду вносити радикальних змін у нашу культуру чи історію? Чи було щось інше, чого я не знав?

Звичайно, були всі шанси, що він позбудеться мене, як тільки я матиму дитину. Я був впевнений, що йому потрібен мій рід, а не я.

Проте, бували моменти, коли єдиним вибором було відкинути обережність на вітер. Я вирішив, що буду імператором - справжнім імператором. А для цього мені довелося довіритися графу Палатіну Водедту. Не сліпо, звичайно, але достатньо, щоб бути вразливим.

Але перед цим мені потрібно було дещо запитати.

«Чому вбили нашого батька і попереднього імператора? І чому ви це допустили?»

Вперше незворушний вираз обличчя графа Палатіна дав тріщину. Він заплющив очі, перш ніж заговорити. «Серед моєї сім'ї та підлеглих вже немає нікого старшого за мене. Це тому, що всі вони покінчили життя самогубством».

Отже, це була помилка, і тодішні захисники дому Водедтів наклали на себе руки як покуту. Це б все пояснило - якби не одне але.

«Ми були під враженням, що Перша Віра забороняє самогубство - що це гріх, який не підлягає спокуті».

«Дім Водедт захищав імперію Роталів ще до того, як вона прийняла Першу Віру, Ваша Величносте.

Ах. Тож один невірний крок, і його народ може бути затаврований як єретики. Це був відповідний збіг обставин для зграї фанатиків, які все ще чіплялися за свою віру в давно зниклій імперії.

Вони були б неприємними ворогами... і небезпечними союзниками. Але якби я не зміг впоратися з невеликою небезпекою, то все одно не став би імператором.

«Дуже добре. Тоді допоможіть нам, графе Палатин. Ми не проти, якщо це буде лише до коронації. Бо ми маємо намір відібрати цю державу у стерв'ятників, які на неї зазіхнули, і перебудувати її на державу, гідну назви Імперія».

Граф Палатин Водедт низько схилив голову. «Як накажете, Ваша Величносте. Імперія понад усе.»

Так я отримав свого першого союзника. Ну... спільника.

До речі, частина нашої розмови розпалила мою цікавість. «Після смерті покійного імператора у нас народився хлопчик, і це добре. Але що б ви робили, якби ми народилися дівчинкою?»

«Не було б жодних проблем. Ваша Величність все одно була б наступником».

Я на мить замислився. «А якби ми не були зачаті? Або у нашої матері стався б викидень?»

Вперше я побачив усмішку графа Палатіна Водедта на все обличчя.

«Ми з моїми людьми винищили б будинки Рауля та Аженкарла до останнього. А потім покінчили б із собою».

Ах.

Що ж, це означало, що граф Палатин, принаймні, був переконаний, що саме один з герцогів убив мого батька і діда. Можливо, він навіть мав докази. Він переконливо доводив свою компетентність - відклавши вбік безглузду посмішку. Серйозно, це була найбільша посмішка, яку я бачив у нього сьогодні.

Втім, я не зважав на те, що він здавався фундаментально пошкодженим як особистість. Зрештою, що він там казав?

Імперія понад усе.