Розділ 21 — Перед його могилою

Перед його могилою

Похорон барона ле Нана був тихим, на ньому були присутні лише кілька родичів і друзів. Я не прийшов - Тімон відмовився від моєї присутності, сказавши, що я лише викличу підозри, якщо мене побачать, що я виявляю барону більше підтримки, ніж вже мав.

Але я був радий, що не пішов. Я сумнівався, що зміг би втримати себе від того, щоб не наставити кинджали на священика, яким би побожним чи щирим він не був.

Барон спочивав на громадському цвинтарі, призначеному для знаті, на території імператорських володінь, як він і хотів. Я не сумнівався, що мої ноги ще не раз принесуть мене сюди в майбутньому, коли я буду відчувати себе загубленим.

Сьогодні я прийшов сюди, щоб помолитися перед його могилою. Граф Палатін Водедт скасував наш урок історії - я підозрював, що він був по-своєму тактовним.

Публічно ми були тут на прохання Тімона, і я зволив супроводжувати його як його володар. Він став на коліна поруч зі мною, молячись, але мені, як імператору, такий акт був дозволений лише на мавзолеях моїх попередників. Тож я стояв.

Здавалося, що все йшло не так, як я хотів.

Так сталося, що я розробив досить вірогідну теорію, чому барон був готовий ризикувати своїм життям, щоб критикувати Церкву переді мною. Коли я доторкнувся до нього, то помітив, що в ньому діяла активна магія - на мою думку, магія землі.

Всі люди мають власний запас мани, явище, яке я назвав "внутрішньою маною" під час своїх досліджень. Неважко було припустити, що існують певні відхилення від норми, які можуть викликати цю ману і перетворити її на внутрішню магію. Наприклад, хвороба, яка повільно перетворює частину нутрощів на бруд.

Звісно, я намагався щось з цим зробити. Але я не знав, як зруйнувати чужу магію. Навіть якщо барон робив це не з власної волі, це все одно була його мана, а отже, і його магія, що викликала ефект.

Найкраще, що я міг зробити, це примусово заблокувати ману бар'єром, але що мені тоді було робити? Я не був лікарем; я сумнівався, що зміг би навіть розпізнати, який внутрішній орган де знаходиться, не кажучи вже про хірургічне втручання. Зусилля імперських лікарів були не кращими. Попри всі наявні у них цілющі заклинання, вони, схоже, не мали способу втрутитися у внутрішню магію.

І все ж я не міг змусити себе змиритися з цим. Гаразд, можливо, барон вирішив узяти справу в свої руки, замість того, щоб марнувати час на хворобу.

Але як на мене, я б хотів, щоб він був поруч довше. Хоча б на день.

"Нам треба йти, Ваша Величносте."

"Так. Ми знаємо."

За наполяганням Тімона, ми відійшли від могили його батька.

Я піду вперед, бароне. Просто спостерігайте за мною.

***

Після смерті барона Тімон вирішив передати титул далекому родичу, зважаючи на його молодість. Очевидно, він хотів залишитися моїм слугою.

"Я відлучуся, Ваша Величносте."

"Ммм. Гарно попрацював сьогодні..."

Вдень Тімона сидів зі мною на уроках або безмовно супроводжував мене, коли я прогулював уроки. Вечорами він виїжджав до резиденції графа Палатіна Водедта, де, серед іншого, навчався фехтуванню. Очевидно, що "офіційні" обов'язки головного Аженкарлійського слуги полягали в основному в тому, щоб охороняти мене, і Тімон використовував цей факт, щоб вимагати від нього уроків. Здавалося, він змирився з цією роллю.

Чесно кажучи, мене трохи тривожило те, як він поводився зі мною тепер - так ввічливо; здавалося, що він став іншою людиною. Проте граф Палатін Водедт був твердо на моєму боці - поки що - і він дав добро на те, щоб Тімон залишився моїм помічником. Якщо він сказав, що це не становить жодної небезпеки, то мені залишалося тільки вірити.

Говорячи про останні зміни, у фракціях імператорського двору відбулися деякі нові події. Пристрасті розгорілися через нещодавній інцидент; наратив, на якому зупинилася більшість, полягав у тому, що улюблений вчитель імператора був ув'язнений. Звісно, оскільки барона відтоді випустили на волю, вони вважали справу вирішеною. Я більше нічого не говорив про цю справу, і Георг V не отримав жодного покарання.

Однак, хоча він залишився на тій самій посаді, він зазнав значної втрати впливу. Крім того, ходили чутки, що він був незадоволений своїм старшим братом, який кинув його під автобус.

Оскільки такі тертя цілком могли призвести до розколу фракції, канцлер робив усе можливе, щоб утримати її разом. Ті з його людей, хто симпатизував Георгу V, приходили до мене щодня, намагаючись вирвати у мене слова похвали. Мені потрібно було залягти на дно на деякий час, оскільки мої зусилля з порятунку барона мали такий великий резонанс, тож я підіграв їм. Я пішов за канцлером і сказав усе, що він хотів від мене почути.

Мабуть, через це люди почали називати мене маріонетковим імператором. Вони мали більше рації, ніж думали.

А, і регентство теж трохи похитнулося, хоча й не так сильно. Міністр церемоній залишив політику імператорського двору на розсуд регентші і повернувся до герцогства Аженкарл.

І канцлер, і міністр церемоній були герцогами зі своєю територією; вони не обов'язково проводили цілий рік в імперській столиці. Насправді, вони досить регулярно здійснювали поїздки між ними. Однак цього разу здавалося, що міністр не повернеться ще довго. Він навіть забрав із собою деякі меблі, які привіз до імператорського маєтку.

Його відсутність, ймовірно, була причиною того, що регентство намагалося зовні виглядати спокійним, незважаючи на хаос, який спричинило повернення регентші в політику. За словами графа Палатіна, за зачиненими дверима було достатньо напруженості та конфліктів.

Відтоді, як я прибіг до регентші зі сльозами на очах, щоб випросити співчуття, ми зустрічалися щодня. Що ж до канцлера, то він навідувався ще частіше. Я припускав, що такими були наслідки такої помітної гри. Мені доведеться деякий час грати роль їхнього слухняного маленького імператора.

Посеред усього цього я час від часу чув, як дворяни з фракції канцлера пліткували між собою - і одна річ особливо мене зацікавила.

"Такими темпами ми матимемо повторення “Безумства Хакулеї”.

З контексту здавалося, що вони говорили про регентшу. Я вирішив, що запитаю графа Палатіна, коли випаде наступна нагода - а вона випала через кілька днів.

Я лежав у ліжку, коли помітив, що сьогодні під моєю стелею чомусь було двоє людей. На мить я подумав, що до моєї резиденції проникла якась інша сторона, але не було ніяких ознак того, що ось-ось почнеться бійка. Швидко приспавши фрейліну, я схопився з ліжка. Невдовзі після цього зі стелі безшумно спустився граф Палатін Водедт. З такими спритними рухами можна було б подумати, що він зовсім не дворянин. Ким він був насправді?

"Щось сталося?" запитав я.

"Ні."

Тоді навіщо ви прийшли? І зі стелі, не менше. Ну, я подумав, що це ні до того, ні до сього. Якби у нього не було термінових справ, то я міг би поставити своє запитання.

"Нещодавно ми почули дещо, що нас зацікавило, графе Палатін. Що таке "Безумство Хакулеї"?"

"А. Гадаю, ви, мабуть, чули це від людей канцлера. Розумієте..."

Очевидно, Хакулея була імператрицею третього імператора династії Пізніх Гіолів. Династія вже занепадала, коли цей третій імператор помер молодим від хвороби, так і не народивши дітей, що прискорило цей процес. Звісно, не допомогло й те, що він убив усіх, хто стояв у черзі на престол (окрім своєї старшої сестри), ще до того, як зійшов на престол.

Так сталося, що це означало, що герцог Бундарте - так, сам кардинал - був наступним у черзі, оскільки він був старшим сином сестри імператора. Сім'я Бундарте вже була пов'язана кровною спорідненістю під час боротьби за престол.

Проте імператриця Хакулея, не бажаючи бачити на троні людину з "варварських племен", всиновила свого племінника і коронувала його як четвертого імператора. Оскільки він був таким молодим, було цілком зрозуміло, що вона хотіла тримати політичне кермо влади у своїх руках.

Цей вчинок призвів до того, що значна частина знаті відвернулася від неї, деякі перейшли на бік династії Сельдонуар, а інші приєдналися до герцога Бундарте під приводом "посилення антиҐарфурських сил". Тим не менш, неприязнь Хакулеї до варварів не дозволила їй жодного разу закликати армію кардинала на допомогу, і династія Пізніх Гіолів зустріла раптовий і невтішний кінець.

Зрозуміло. Мої сумніви щодо імператора Кардинала та графа Палатіна розвіялися одним махом.

Так чи інакше, під "безумством Хакулеї" люди канцлера, мабуть, мали на увазі відновлення політичного впливу регентші. Я був схильний погодитися: Я легко міг уявити, як вона припускається тієї ж помилки, що й покійна імператриця.

"Отже, графе Палатін. Ви мали до нас справу?"

"Ах, так, я майже забув". Граф Палатін перебільшено заплескав у долоні.

Від одного цього жесту у мене вже з'явилося погане передчуття.

"Регіон Тейанаве - тобто наші північні прикордонні землі - подає ознаки того, що планує проголосити незалежність".

Ах. Це, безумовно, було щось, про що варто було розповісти мені особисто. Він мав рацію, що це не було терміново, принаймні для мене. Не схоже було на те, що я зможу щось зробити з цим.

"Розкажи мені все".

Опівнічний позакласний урок, так? Це, мабуть, займе якийсь час.