Розділ 22 — Конфедерація Тейанаве відокремлюється

Регіон Тейанаве був розташований на півночі імперії, межуючи з державами Томіс-Ашінакі, Королівством Аері та Великим Герцогством Гевеї. Вона мала власну унікальну культуру, популярною мовою була тейанавська, і це була остання країна, яку Імперія Бундарте підкорила після того, як вона відкололася від Імперії Роталів. Аристократія в Теянаві належала до нейтрального блоку, а не до жодної з герцогських фракцій - до речі, одна з моїх доглядальниць була дружиною аристократа з Тейянаві.

Лише через три місяці після того, як граф Палатін Водедт відвідав мою кімнату вночі, Теянаве офіційно проголосила свою незалежність, і новина про це дійшла до імперської столиці; мені було вже сім років. Очевидно, вона прийняла назву «Конфедерація Тейянаве».

Щойно новина пролунала, при імператорському дворі зчинилася метушня і вбивчий галас, як у щойно розворушеному осиному гнізді. Мушу визнати, що, дивлячись на канцлера, який у паніці розгулював по двору, я відчув приємну пружину в своїх кроках.

Гаразд, я знаю. Як імператор, я мав би більше перейматися ситуацією. А що ви хотіли, щоб я зробив? Не схоже, що я мав якусь реальну владу.

Я підозрював, що міністр церемоній виїхав зі столиці, щоб відсидітися на своїй території, бо він раніше пронюхав про це. Фракція канцлера, навпаки, здавалося, була захоплена зненацька - вони були в розпачі. Чи було це тому, що міністр мав кращу розвідувальну мережу... чи це просто питання відстані?

Імперська столиця кардинал була - чи, принаймні, знаходилася - більш-менш у центрі імперії. На південному заході знаходився регіон Аженкарл, а весь східний регіон імперії був володінням герцога Рауля. Це означало, що більшість знаті на заході імперії належала до регентства, тоді як більшість на сході належала до фракції канцлера.

Оскільки Тейанаве знаходився на північному заході імперії, він був фактично по сусідству зі сферою впливу міністра церемоніймейстера. Не дивно, що він поїхав; у нього зараз були важливіші пріоритети, ніж політичні чвари в столиці. Хоча було трохи дивно, що регентшу застали зненацька, зважаючи на те, що вони нібито були в одній фракції. Невже вони не знали, що регулярне спілкування є ключовим фактором у підтримці стосунків між батьками і дітьми?

До речі, я кажу, що кардинал перебував у центрі імперії, тому що південно-східні та південно-західні (на схід від земель Аженкарла) регіони, які герцоги віддали іншим народам після смерті попереднього імператора - гм, смерті з природних причин - значно змістили своє положення відносно кордонів.

Ви можете здивуватися, чому канцлер так переймався відокремленням Конфедерації Тейанаве. Зрештою, їхні землі не мали нічого спільного з його землями, і він із задоволенням передавав подібні регіони іншим націям у минулому, щоб дошкулити своїм політичним опонентам. Що ж, це більше пов'язано з відкритим питанням про вибір Конфедерацією іноземного спонсора.

Почну з найбільш ймовірного винуватця: конфесійної держави Томіс-Ашінакі. Якщо ви пам'ятаєте, саме ця держава воювала з Королівством Бельвер, поки мої заручини з Розарією не призвели до перемир'я. Географічне розташування між Імперією та Королівством було достатнім для того, щоб зробити їх обережними. Однак незалежність Конфедерації Тейанаве означала, що вони втратять свій кордон з нами, отримавши новий буфер розміром з Тейанаве. Існували великі шанси, що вони негайно відновлять своє вторгнення.

Я не пошкодував часу, щоб мовчки висловити Королівству Бельвер свої співчуття. Їм просто треба було протриматися деякий час самотужки.

Проте канцлер панічно боявся не Томіса- Ашінакі. Ні, це було пов'язано з другим можливим винуватцем, який підтримав незалежність Тейнаве: Республікою Ґарфур.

Республіка була досить складною державою. Незважаючи на свою назву, політична влада насправді не належала народу - це була республіка лише в тому сенсі, що аристократія сформувала парламент відповідно до своїх пріоритетів. Крім того, етнічні групи бундартів і Ґарфурів мали настільки конфліктну історію, що вони могли провести наступні кілька століть у мирі і ненавидіти одна одну.

Ось лише деякі приклади: Ґарфурійці позбавили бундартів їхньої батьківщини; майбутній імператор Кардинал перешкоджав розширенню їхньої тодішньої імперії і спричинив крах їхнього імперського режиму; а потім була історична нищівна поразка, якої зазнав шостий імператор Бундартської імперії під час так званого «Завоювання Ґарфура». З цього моменту наші народи без перебільшення можна було б назвати смертельними ворогами.

Ґарфурська аристократична республіканська система піднялася після краху імперського правління країни. Однак її назва ще деякий час формально залишалася Королівством Ґарфурія. Оскільки прийняття політичних рішень залежало від примх аристократичного голосування, а народні маси не відігравали особливої ролі у владних кабінетах, сусіди охрестили її «Республікою Ґарфур», цілком усвідомлюючи іронічність цього прізвиська.

Офіційну назву вона отримала лише пізніше, за часів Едуарда ІІІ - шостого імператора Бундартії, про якого я вже згадував раніше. Він розпочав війну з Ґарфуром, щоб зірвати його спроби скасувати монархію, і в результаті зазнав катастрофічної поразки. Побоюючись повторного вторгнення, Едуард III віддав чверть імперії - включно зі східним регіоном, що межував з Республікою Ґарфур - своєму молодшому братові. А тепер повернемося до сьогодення: Герцог Рауль був сином цього молодшого брата.

Таким чином, ми з'ясували, чому територія герцога Рауля межує з Республікою Ґарфур. Звідси легко зрозуміти, чому він боявся. Незалежність Конфедерації Тейанаве можна було трактувати як крок до розпорошення військових сил Імперії - іншими словами, створення підґрунтя для повномасштабного вторгнення.

До речі, Ґарфурійці, частково через своє кочове походження, вважалися найкращою важкою кавалерією на континенті - ще одна причина для герцога Рауля тремтіти в чоботях. Його величезна приватна армія, гармати, які він масово виробляв на своїй території, і той факт, що він все ще був частиною імперії, очевидно, не дуже втішали його, коли він зіткнувся з перспективою, що на нього на коні наїде добре озброєний лицар.

Чесно кажучи, незважаючи на мою неприязнь до цього чоловіка, я повністю погоджувався з його настороженістю щодо Ґарфуріанської важкої кавалерії.

Цей світ вже розробив стремена, технологію, яка спричинила значний зсув у бойовій силі кавалерії на Землі. Цілком можливо, що надійної контрзаходи проти Ґарфуріанського нападу важкої кавалерії в буквальному сенсі ще не існувало. Я знав, що вогнепальна зброя, схожа на ранні мушкети, була в загальному обігу, але ми, безумовно, все ще перебували в епоху кінних вершників - і залишатимемося в ній ще деякий час.

І останнє зауваження: за словами графа Палатіна Водедта, відокремлення Теянаві відбулося з легкої руки заповзятливої купецької компанії. Це саме по собі було добре, як на мене. Більш нагальною проблемою було те, що втрата Імперією регіону Теянаве також означала, що більше половини дворянства нейтрального блоку пішло разом з нею.

Саме тоді, коли я думав, що зробив крок вперед, всесвіт змовився, щоб відкинути мене на два кроки назад.

***

Через кілька днів канцлер повернувся на свою територію. Здавалося, він справді насторожено ставився до Республіки Ґарфур. Здавалося б, це мало б означати, що політична сцена імперської столиці заспокоїлася, але все було навпаки. Оскільки навколо залишилися лише радикали (Георг V) або пронирливі ділки (регентша), атмосфера в імперському оточенні була більш прогірклою, ніж будь-коли.

Проте, незважаючи на безлад за відсутності герцогів, це також означало, що за мною спостерігали менше - і менш уважних - очей. У цей хаотичний період Тімону було доручено бути моєю нічною вартою. Я міг проводити ночі, навчаючись фехтуванню та самообороні.

Моя спальня, як імператорська, була досить просторою для моїх цілей. Хоча вдень нагляд за мною послабився, вони не були настільки сліпими, щоб дозволити мені вільно розмахувати мечем. Ідеальною альтернативою були таємні нічні тренування.

«Таємно», звичайно, було ключовим словом. Все залежало від того, чи можу я довіряти Тімону як своєму васалу. Чесно кажучи, я не був упевнений. Але він більше не був налаштований до мене вороже - якщо вже на те пішло, у мене склалося враження, що він мене поважає, і граф Палатін Водедт схвалив його, тож я припустив, що мені доведеться ризикнути і завоювати певну довіру.

Звісно, граф Палатін також сказав, що я маю просто проткнути Тімона своїм клинком, якщо коли-небудь запідозрюватиму його в чомусь. Очевидно, він вважав, що тілоохоронці стають невдахами в ту мить, коли змушують свого господаря сумніватися в них.

Так. Такі речі були... чимось, до чого я мав бути готовим, коли прийде час.

Я тримав свою магію в таємниці від Тімона, принаймні до пори до часу. Зрештою, це була моя рятівна соломинка. Але крім цього, я збирався дати йому справедливий шанс.

Отже, я почав ночами вчитися фехтуванню та самообороні у графа Палатіна Водедта (самого великого спускника зі стелі). Очевидно, це означало, що я дуже мало спав, якщо взагалі спав, тому вдень я спотикався з виряченими очима і часто дрімав. Це принесло мені прізвисько «Імператор-ледар», а також звинувачення в тому, що я «з'їхав з глузду» як Аженкарл.

Останнє перешіптувалася більш пліткава знать, яка, як я підозрював, пояснювала моє недосипання тим, що я довгими нічними годинами «щось вигадував» наодинці з Тімоном, що було не зовсім неправильно, але, ну, не так, як це.

«Мені сім років, виродки!» - такою була моя реакція обурення, поки Тімон не розповів мені, що йому було ще менше, коли на нього напали, і я нічого не міг на це відповісти.

Все ж таки, «Аженкарл божевільний», так? Я припускав, що рано чи пізно мені доведеться докласти зусиль і зустрітися з Георгом V, якщо я не хочу, щоб мене звинуватили в прихильності до регентства.

Боже, я справді ненавидів цього хлопця.